Чи допоможе держава вирішити проблеми пасічників?
Як легалізувати медовий бізнес, чи можуть пасічники розраховувати на державну підтримку, що робити із залишками меду та як у цьому році уникнути масових потрав бджіл — з цими питаннями до заступника міністра аграрної політики та продовольства Віктора Шеремети (В.Ш.) звернувся президент Спілки пасічників України Володимир Стретович (В.С.).
В.С.: Щоб розуміти, скільки виробляємо і якого меду, потрібно знати, насамперед, хто ці виробники, скільки мають бджолиних сімей, скільки збирають. Держава в центрі Європи взагалі не має обліку такої великої сільськогосподарської царини, як пасічництво і мед.
Загалом сьогодні пасічники займають значний соціальний пласт. Остання порахована кількість пасічників датується 1992 роком, коли в Україні нараховувалося 320 тис. пасічників. За цей період ще з’явилися промислові пасічники, прийшла молодь, і ми точно не знаємо, скільки їх зараз. І всі наші намагання порахувати їх, скласти реєстр даються з великими труднощами. Адже пасічники вбачають у цьому намагання Спілки і держави обкласти їх податками. Тут вже маємо недовіру, а це політична складова, тобто громадянин не довіряє державі й тому не показує себе.
Фактично вони всі знаходяться поза правовим полем і ні на яку державну допомогу чи підтримку не можуть розраховувати без реєстрації пасіки і своєї діяльності. Відверто скажу, що сьогодні паспорт пасіки має від сили лише 50% пасічників. Також кожен пасічник має бути зареєстрований за місцем проживання або фактичного місця знаходження пасіки. Зареєстрованих маємо десь 25% від загальної кількості пасічників. Тому ми не можемо мати точних даних щодо кількості меду, не знаємо його асортимент.
Сьогодні можу сказати лише за себе — утримую 30 бджолосімей і отримую за сезон десь близько 900 літрів меду.
В.Ш.: Так, дійсно ми знаємо лише приблизну кількість меду, який виробляється в Україні. За статистикою — 68 тис. тонн меду, за моїми підрахунками — щороку виробляється до тисячі залізничних цистерн на рік.
Але іде напрацювання Проекту про порядок введення ветеринарно-санітарного паспорту пасіки, де буде прописано, як здійснювати нагляд та обліковувати виробництво саме в бджільництві.
В.С.: Так, ми рухаємося, але в порівнянні з Молдовою, Казахстаном, Польщею, де діють державні програми, ми значно відстаємо.
В.Ш.: В цьому напрямку ми ще небагато зробили. Але в останньому порядку, який мають затвердити в Кабміні, якщо в нас у минулому році пасічникам можна було скористатися лише такою державною підтримкою як дешевий кредит, де буде компенсуватися облікова ставка НБУ, то на 2019 рік внесені додаткові зміни про підтримку кооперативів бджолярів. Одноосібно пасічників держава ще не готова підтримувати, оскільки реєстрації як такої, на жаль, немає. А от кооперативам пасічників готові компенсувати 70% придбаного обладнання.
Адже сьогодні пасічники продають мед за кордон через посередників, без вказання виробника. За умов придбання кооперативом обладнання можна самостійно фасувати мед, вказати назву кооперативу як виробника.
В.С.: А про який порядок цифр йдеться?
В.Ш.: Компенсація 70% вартості обладнання, але до 3 млн грн на один кооператив. І для нас важливо зрозуміти, яке обладнання потрібне насамперед пасічникам.
В.С.: Якщо це кооператив, то його потужність виробництва вимірюватиметься не сотнями, а тисячами кілограмів меду. Відповідно, щоб спростити для цього кооперативу процес викачки меду, адже в країнах ЄС вже заборонено добувати мед у польових умовах, потрібна стаціонарна машина або ціла лінія для викачки і фасування меду. Це може бути обладнання вітчизняного чи іноземного виробництва.
Щодо самого об’єднання в кооперативи, за два з половиною роки існування Спілки пасічників України вдалося зібрати 2,5 тисячі пасічників, які платять внески і беруть участь у загальній справі. Решта спостерігають, що з того вийде. Моє бачення, що розвиток пасічництва — в організації і об’єднанні.
Хоча в мене таке враження, що українці — це та національність, яка не може об’єднуватися, бо занадто самодостатні, самостійні й хитрі.
В.Ш.: Пасічників можна зацікавити до об’єднання і до реєстрації пасік, використовуючи напрацювання, розроблені з дрібними виноробами Закарпаття. Коли ухвалили закон, що дозволяє спрощену систему безоплатної ліцензії, коли акциз становить 1 коп. на 1 літр, винороби почали легалізуватися. Адже цікаво показати свою продукцію і під своїм ім’ям вивести її на ринки, відкрито продавати.
Так може бути і з бджолярами. Назвав лише один кооперативний напрямок, але в цьому сезоні ми додали ще один, яким можуть скористатися пасічники. Якщо бджолярі не хочуть об’єднуватися в кооперативи, то можемо піти шляхом створення сімейних фермерських господарств. За таких умов можна користуватися всіма видами державної підтримки, і держава буде сплачувати за нього 90% ЄСВ (пенсійного податку). Це стимулює реєструватися і виходити з тіні.
В.С.: У цьому наша складність — ми не можемо розпочати практику створення кооперативів. Я тільки-но став президентом Спілки пасічників України, просив усіх пасічників переписатися, адже щоб створити кооператив, потрібно розрахувати вкладення — майно, трудові ресурси, затрати на переробку, оплата праці, маркетинг. А для цього потрібно розуміти, скільки пасічників у селі, які зможуть ввійти в кооператив.
Є канадські й американські програми, які теж надають підтримку кооперативам, але тут важливо цей процес почати. І цей рух починається з глибини, не за розробленими методиками, централізовано, а інтуїтивно, що, звісно, призводить до сповільнення цього процесу. Але сподіваюсь, що мої колеги-пасічники зрозуміють, що без організації важко це зробити.
Ми б хотіли на прикладі кооперативів, які будуть створюватися цього року в центральній частині України, де медоносна база більш доступна, на заході, де медоносна база слабкіша, і на сході, де багато соняшнику і акації, побачити і проаналізувати, як вони працюватимуть. А потім, вже на їхньому досвіді, поступово з правовим досвідом, статутом, документами впроваджувати цей рух далі. І нам потрібна в цьому допомога Мінагропроду — підтвердити готовність підтримувати новостворені кооперативи.
В.Ш.: Так, Міністерство аграрної політики та продовольства готове підтримувати і сприяти створення кооперативів. Головне в цьому процесі мати діалог.
В.С.: Тепер у нас ще є проблема, пов’язана з зовнішньоекономічним напрямком. Ми в 2018 році провалили експорт — поставили на 20 тис. тонн менше меду на зовнішні ринки. На це є об’єктивні причини: ми «перегріли» ринок, і тепер він потребує охолодження.
Але маємо і внутрішню проблему — потрава бджіл. За нашою оцінкою, в 2018 році ми втратили близько 45 тис. бджолосімей. Немає такого регіону, крім Закарпаття, де немає великих агропідприємств, де б не було зафіксовано потрави бджіл. Тому пасічники економічно втратили від цього.
А третя причина — пасічник став розумніший, притримує мед на лютий-березень, коли ціна зростає. Але кон’юнктура ринку цього року змінилася, адже Аргентина отримала достатньо меду, і світовий ринок заповнений. Тому перехідні запаси меду в українських пасічників складають сьогодні понад 20 тис. тонн. Частина з цього обсягу буде здана на експорт, а частина — піде в медові напої. І в цьому питанні в нас повне нерозуміння. В інших країнах медові напої власного бродіння не вважаються спиртовими, якщо вони зроблені без додавання спирту. В Україні ж митна і податкова політика намагається обкладати медівку акцизом.
В.Ш.: Тут треба наголосити, що останні зміни в законодавстві дозволяють пасічникам виготовляти напої медові з власної сировини без додавання спирту. І вони, як і малі винороби, можуть за спрощеною процедурою отримати ліцензію на 1 тис. грн, і акциз для них становитиме 1 коп. за 1 літр.
В.С.: Ми обговорювали це з медоварами і готові платити акцизу навіть 3 грн з 0,5 літрів. Але при такому дозволі від держави на виготовлення та реалізацію напою потрібно, щоб це виробництво було офіційним і щоб Держпродспоживслужба могла перевірити, в яких умовах виготовляється цей продукт. Але наші медовари ніяк не можуть домовитись із податківцями про форму, щоб вийти з підпілля. Як тільки це відбудеться, ми зможемо «залити» Україну і навколишні держави цим цілющим напоєм.
До речі, на останньому Конгресі Міжнародної федерації бджолярських асоціацій «Апімондія» в Туреччині українські медові напої здобули «срібло» і дві «бронзи». Зараз ми готуємося до «Апімондії», яка проходитиме цього року у вересні в Канаді, відбираємо найкращі напої, які представимо там. Тому в цьому питанні нам теж потрібна допомога Мінагропроду — щоб ми успішно туди добралися і представили Україну. Можливо, потрібно сформувати українську делегацію з Спілки пасічників, представників Мінагропроду і Держпродспоживслужби та зробити один великий український павільйон для просування свого бренду. Завважте, що це буде в Канаді, де проживає понад мільйон етнічних українців.
В.Ш.: Щодо підтримки виробництва питних медів — потрібно йти шляхом виноробної галузі, тим більше маємо вже напрацювання в цьому напрямку. Думаю, що це може стати позитивним досвідом.
В.С.: На З’їзді Спілки пасічників України було прийняте рішення звернутися до Міністерства аграрної політики та продовольства, Мінекології, Держпродспоживслужби для спільної роботи над Програмою розвитку бджільництва на 2019-2030 рр. Для цього потрібно створити робочу групу і ретельно розробити цей документ, з яким потім звернутися до новообраної Верховної Ради, виділити кошти в бюджеті та почати втілювати.
В.Ш.: Так, над цим потрібно працювати. В Програмі розвитку бджільництва, на мою думку, потрібно прописати про саме бджільництво і розвиток виготовлення продукції з меду. Ця програма має містити інформацію не лише про підтримку чи державну допомогу, а й вирішувати, наприклад, актуальну проблему — потрави бджіл. Прописати, що в період цвітіння культур сільгосппідприємствам слід виконувати обприскування полів агрохімією лише в нічний час, а також використовувати лише пестициди, які безпечні для бджіл.
В.С.: Так, ви правильно говорите. Але допоможіть, будь ласка, щоб митниця не пропускала пестициди, які не зареєстровані в Україні. Перелік дозволених до ввезення препаратів чітко визначений.
В.Ш.: Це дійсно проблема. Та потрава бджіл траплялася і від зареєстрованих препаратів, адже, наприклад, препарати для ріпаку мають дуже сильну і довготривалу дію. Але є препарати, які безпечні для бджіл, на жаль, вони значно дорожчі. Та якщо ці препарати застосовувати на полях в нічний час, то це не буде приносити шкоди.
В.С.: В мене до вас ще одне запитання як до заступника міністра: а як ви ставитесь до можливості відшкодування сільгоспвиробниками затрат на запилення культур? Така практика існує в країнах Європи і Америки.
В.Ш.: З власного фермерського досвіду знаю, що де проходить запилення бджолами, там однозначно додається врожайність. Тобто, це економічно вигідно для сільгоспвиробника — він отримує більший врожай, а пасічник — має куди вивозити пасіку.
В.С.: Як же ввести нам у норматив сільгоспвиробникам відшкодування пасічнику за роботу його бджіл?
В.Ш.: Ви знаєте, сьогодні багато фермерів зацікавлені, щоб на їхніх полях пасічники розміщували свої пасіки. Це і окультурена територія лісосмуг, а також приріст врожаю. Гадаю, що це питання спочатку можна обговорити з громадськими організаціями сільгоспвиробників, підготувати підґрунтя.
В.С.: Головне, щоб це було не епізодично, а системно, з відповідним графіком.
Ще плануємо поєднати інтереси пасічників і сільгоспвиробників — варто розробити карту посівів, яка б допомагала пасічнику знайти найближче до його пасіки поле, куди можна вивезти бджіл.
В.Ш.: Потрібно обговорити сільгоспвиробникам і пасічникам, як правильно це зробити. Сьогодні скорочуються посіви гречки, яка є основним медоносом. І зараз до фермерів, які сіють гречку, пасічники просяться, щоб вивезти на поля бджіл. Тому вже питання — хто кому має платити. Потрібно знайти розумну середину в цьому питанні.
В нас була задумка, але ми цього року не змогли просунути пропозицію по дотаціям на посіви гречки, для того щоб стимулювати фермерів сіяти цю культуру.
В.С.: На початку весняних робіт я завжди раджу всім пасічникам йти до агровиробників, попереджати, що працює на території пасічницький колектив, узгоджувати обробки. Але не завжди сільгосппідприємства йдуть назустріч. Дуже часто керівництва великих компаній немає на місцях, а наймані працівники не вирішують таких питань.
В.Ш.: Я підтримую ті господарства, де власник проживає в тій місцевості, де знаходяться його землі. Односельчани відразу і претензії можуть висловити, якщо щось не так.
Пасічникам потрібно добиватися, щоб обприскування в період цвітіння культури відбувалося лише в нічний час.
В.С.: Так, ми працюємо вже над цим документом, де зазначаємо час для обприскування з 22:00 до 5:00. Але тут такі є моменти, що вночі важко працювати, і потрібно працівникам сплачувати подвійну ставку. Але є свідомі агровиробники, які погоджуються на такі умови, до того ж використовують препарати, які безпечні для бджіл.
В.Ш.: Сама технологія використання пестицидів вимагає їх внесення при температурах нижче 20°С. Тому, щоб отримати максимальний ефект від препарату, потрібно робити обприскування у вечірній або нічний час. Але в нас у багатьох випадках, коли стоїть завдання обробити поле, виконують його, незважаючи на рекомендації, роблячи гірше як для економіки господарства, так і для пасічників. Причому з фермерами проблем таких менше, переважно їх маємо від великих агрохолдингів, з керівниками яких навіть в Мінагропроді немає зв’язку.
В.С.: Маємо намір ініціювати перед Міністерством аграрної політики та продовольства скликати круглий стіл за участі представників великих агрокомпаній — МХП, «Кернел», «Мрія», щоб домовитись, як працюватимемо в цьому сезоні.
Тому що однією з причин зниження експорту меду є ще й те, що в ЗМІ багато писали про потраву бджіл в Україні — і в інших країнах просто боялися купувати наш мед, обираючи індійський чи аргентинський.
В.Ш.: Ще хочу нагадати, що вже знятий мораторій на перевірки, і Держпродспоживслужба може в будь-який час виїжджати на перевірку підприємства. Тим більше, якщо буде заява про випадки потрави бджіл, то це підстава для здійснення перевірки відразу після надходження сигналу.
В.С.: Допоможіть нам ще з одним питанням. В бджільництві України практично немає фахівців в галузі ветеринарії. Я озвучу страшний факт — в Україні сьогодні працює лише один професор, доктор наук в галузі бджільництва. Навіть кафедри в НУБіП окремої немає для бджільництва. Ми занедбали науку, дослідження, базу. Ходив із цим питанням до ректора НУБіП Станіслава Ніколаєнка. Якщо не буде в нас освіти, а лише самоучки, то й рівень пасічництва буде низький.
В.Ш.: Раніше аграрні вузи були в підпорядкуванні Міністерства аграрної політики та продовольства, а зараз відійшли до Міносвіти, де стали самоврядними. Тому якось вплинути на освітні заклади, на жаль, не можемо. Але ви, як лобіст інтересів пасічників, можете пропонувати, ініціювати, вимагати.
В.С.: І наприкінці нашої розмови хочу запитати, чи немає у Мінагропроду нових розробок, рекомендацій, методик, механізмів зі створення кооперативів та фермерських господарств?
В.Ш.: Якраз маємо отримати затвердження нового порядку від Кабінету Міністрів, відразу вам надамо інформацію, щоб ви знали, на підставі чого і як ви можете працювати. Поки можу сказати, що для створення кооперативу потрібно не менше 7 членів.
Пропоную вам зі своїм пасічним братством напрацювати перелік реальних речей, що б ви хотіли бачити в напрямках підтримки і захисту бджолярів.
В.С.: Щиро дякую за розмову і сподіваємося на підтримку з боку Міністерства аграрної політики та продовольства в розвитку бджільництва.
В.Ш.: Двері для пасічників завжди відкриті, будемо працювати.
Людмила Лебідь, AgroPortal.ua