Фундамент нової України. Які рішення для економіки потрібні сьогодні

13 грудня 2022, 06:10 9076

Україна пройшла точку неповернення. Зокрема, аграрна галузь увійшла в надскладний період свого існування: на 30% менше зібраного врожаю, обмежений експорт, половина незасіяних площ наступного року, брак ліквідності та невизначеність.

Як пройти трансформацію української економіки, які чинники цьому сприяють, які кроки має зробити держава та підприємці вже сьогодні задля швидкого відновлення після Перемоги — AgroPortal.ua запитав у генерального директора агрохолдингу ІМК Алекса Ліссітси і засновника бізнес-спільноти Board, голови Advanter Group Андрія Длігача. 

ЕКОНОМІКА ПІД ЧАС ВІЙНИ, АНАЛІЗ ПОТОЧНОГО СТАНУ. ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

Згідно досліджень, опублікованих Advanter Group напередодні, основні проблеми, з якими стикається бізнес, — блокування податкових накладних, брак фінансового ресурсу та блекаути. Як реагують підприємці на виклики, які маємо сьогодні? Які наслідки у короткостроковій перспективі?

Андрій Длігач: Українська економіка сьогодні потерпає від тих викликів, до яких ми виявились неготовими: війна, блекаут, світова економічна криза. Це посилюється недолугими діями деяких представників влади, які замість впровадження економічних свобод максимально докладають зусиль, щоб зберегти застарілу систему.

У нас низька продуктивність праці, постійний брак фінансових ресурсів, немає дешевих і довгих грошей. Близько 300 млрд грн щорічно вимивається з бізнесу через корупційні схеми внаслідок неоптимальної державної політики. Близько 140 млрд грн корупційної ренти знаходиться у податковій системі, цього року додалися 160 млрд грн, які штучно прибрані з бізнесу шляхом блокування податкових накладних. 

Маємо надвисоку частину держави в економіці. Цього року — більше 70%, але традиційно це більше 40%. Велика дірка у митниці, потрібно переходити до електронної митниці. 

Немає сенсу продовжувати корпоратизацію там, де немає стандартів корпоративного управління. Потрібно провести тотальну приватизацію, залишити державі лише кілька десятків підприємств. 

Повернутись до прозорих електронних закупівель. Посилити Антимонопольний комітет і позбавитись ганебної практики у 30% відкатів.

Попри все, що відбувається, бізнес відновлюється і адаптується. Якщо станом на березень 2022 року 85% підприємств фактично зупинились, то зараз зупиненими залишаються близько 30%. 

Але за останній місяць кардинально змінились настрої до негативних, що призведе до чергового скорочення бізнесу. На це є дві причини: ракетні обстріли і блекаут та податкові «новації» — посилення блокування податкових накладних.

Наступного року в бюджеті країни закладено лише 3% зростання — після падіння більше третини цього року. Маємо зростати мінімум у 10% за рахунок того, що з 1 січня потрібно дати нові свободи, нові можливості. Чому цього не відбувається? Це точно не на користь України.  

Наскільки критичними названі проблеми є для аграрних підприємств? Чи є ліміт часу, лінія, за яку не можна зайти? Або ж це стане крахом для багатьох? 

Алекс Ліссітса: Я думаю, ми вже перейшли цю лінію. Основний показник — це результати осінньо-польових робіт. Ми відсіялись порівняно з минулим роком на 40% менше, відсіялись пізно, вклавши на третину менше коштів. Тому наступного року ми точно забезпечимо себе продовольчим зерном. але щодо експорту пшениці, скоріше всього, не варто очікувати великих обсягів, бо загальний врожай врожай по пшениці очікується до 14 млн т при внутрішньому спожванні 7-8- млн т за довоєнних часів. 

Те саме стосується весняно-польових робіт, адже половина кукурудзи ще не зібрана, ціна на неї низька. До того, що немає можливості висушити зерно, відвантажити, додаються несприятливі погодні умови. 

До весняно-польових робіт ми прийдемо з 30-40% земель порівняно з минулим роком, які будуть незасіяними. Наступний рік буде набагато гіршим, ніж 2022-й.

Ті, що будуть засіяні, — це ярі культури. Тим більше, бачили цього року, наскільки небезпечно сіяти соняшник по соняшнику, адже половина врожаю була втрачена через невиконання технологічних операцій. І якщо говорити про технології наступного року — вони будуть на мінімумі. 

Аграрний сектор — це свого роду донор валюти. А зараз він обкладається закритими навантаженнями у вигляді різниці курсів, не відшкодовується ПДВ. 

Основна проблема, і вона не змінюється 30 років поспіль: уряд працює за методом «quick wins». Ніхто не хоче дивитись на речі фундаментально. Швидко проводять законопроєкти і чекають, що за рік усе буде добре.  

Швидких перемог бути не може, оскільки у нас для них немає фундаменту, насамперед у державних установах. Потрібно його побудувати. Можливо, зараз війна, і є шанс його сформувати, оскільки ми зовсім розбиті. Давайте просто побудуємо новий фундамент для нової країни. 

ТРАНСФОРМАЦІЯ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ТА ПІСЛЯ ВІЙНИ. ПЕРСПЕКТИВИ АГРСЕКТОРУ

Велика частина бізнесу готова до змін, до нового соціального договору. На вашу думку, які підприємства матимуть перспективи у «новому житті»? Новий соціальний договір — це про що?  

Андрій Длігач: Перше і головне — потрібно поставити Україну понад усе. Перестати гратися в короткотермінові рішення. 

Аграрії насправді показують роботу довгих інвестицій, вони логічно і системно відновлюють галузь. У наших дослідженнях аграрна галузь і виробництво харчових продуктів мають чи не найвищий рівень стратегічності: адаптована стратегія, бізнес-планування, довготермінові інвестиції. 

Перетворення галузі з сировинної на продуктову — це один із драйверів економіки. 

Але потрібно відмітити, що аграрна галузь — чи не найменш сировинна серед таких як металургія чи IT-сектор. Саме у сфері IT майже на 90% ми експортуємо сировину, продаючи робочі години, замість того, щоб створювати кінцевий продукт. 

Продуктивність праці та стратегія — перший елемент соціального договору в бізнес-середовищі. Ключове — домовитись із державою про те, що бізнес починає працювати «в білу», а держава зі свого боку створює умови, коли робота «в білу» не шкодить конкурентоспроможності. 

Поточна ситуація така, що 90% підприємств оптимізують податки (податки на працю і податок на прибуток), 2/3 підприємств оптимізують ПДВ. Але це показує не те, що бізнес поганий, оскільки бізнес проявив себе у допомозі ЗСУ. Бізнес і є драйвером модернізації України. А саме держава гальмує усі процеси, її надто багато. =

Перший крок має зробити держава для налагодження умов соціального договору: економічні свободи, країна, в якій легко запустити бізнес і реалізовувати власні ідеї, інвестувати, високий рівень захисту бізнесу. 

Алекс Ліссітса: Якщо тобі некомфортно вдома, ти залишаєш свою домівку і шукаєш кращого життя. Але це відбувається тоді, коли дійсно в тебе все дуже погано. Якщо у тебе все добре, ти розвиваєшся, до тебе приїжджають гості, дивляться на твої успіхи і хочуть залишилитись. Те ж саме про бізнес і державу. На сьгоднішній день, на жаль, умови ведення бізнесу в Україні такі, що сюди мало кому хочеться приїжджати і починати свій бізнес.

У нас є два шляхи. Перший — почати інвестувати кошти в освіту і науку. Тоді, можливо, через 10-15 років вийдемо зі своїми технологіями та інноваційними рішеннями. Це довгий і дуже дорогий шлях. 

Другий шлях: робимо країну прозорою, відкриваємо двері для тих, хто готовий інвестувати і принести інноваційні рішення. Держава має створити такі умови, щоб після закінчення війни вишикувалась черга бажаючих приїхати сюди. 

Без західних технологій ніякої переробки в Україні не може бути. Оскільки у нас їх немає. 

Ми не зможемо побудувати завод із переробки, оскільки у нас немає технологій, ми їх купуємо на Заході. І якщо купувати дорого, тоді програємо конкурентну боротьбу. А коли заходить інвестор зі своїми ідеями, коштами і технологіями — тоді гра на зовсім іншому рівні. 

Потрібно почати з малого: взяти перелік країн, які не є терористами чи спонсорами тероризму, і дати можливість мігрувати в Україну, спростити правила отримання українського громадянства для інвесторів. У людей мають бути комфортні умови. 

Тільки тоді почнеться трансформація. Поки що ми товчемо воду в ступі. 

Чи можемо ми взяти існуючу модель і реалізувати її в Україні? Чи все ж маємо напрацювати своє? 

Андрій Длігач: Ми проаналізували 40 країн світу, які стикались із тими чи іншими глобальними викликами. Але завжди були якісь особливі умови. Такої комбінації факторів, яка зараз є в Україні, фактично в історії не було. Тому нам доведеться наважуватись на рішучі кроки. 

Ми вже їх показали через децентралізацію, цифровізацію, впровадження технологій. 

Тепер це слід вивести на найвищий рівень держави. 

Нам потрібно не стільки когось наслідувати, скільки реалізувати ті потенціали, які маємо. Про глибоку переробку говоримо останні 20 років. Так, це дорогі гроші, нестача технологій. Але якщо нам треба йти довгий шлях, то краще починати його раніше. Тому я за інноваційну трансформацію економіки. 

Чим більший рівень економічних свобод і захищеності приватної власності, тим більший економічний розвиток і можливості для країни. 

Алекс Ліссітса: Очевидно, взяти готову модель ми не можемо. Але і не потрібно вигадувати велосипед. Ми цього року отримали статус кандидата на членство в Європейському Союзі.

Якщо стратегічно хочемо стати членами ЄС, то не може бути іншої моделі, ніж модель ЄС. Це потрібно запам’ятати і рухатись у цьому напрямку. 

На сьогодні з тих умов, які були висунуті ЄС для отримання статусу кандидата, Україна не виконала жодної позиції. І це постійна історія українців. 

Тому потрібно вирішити і довести історію до кінця. За 30 років ми понабирали моделей з різних країн, а стратегічно це не працює. 

ОБ’ЄДНАННЯ МІНІСТЕРСТВ. НАСЛІДКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Андрію, ви є одним зі співавторів переформатування уряду та скорочення кількості міністерств із 20-ти до 12-ти. Які можливості для галузі у разі об’єднання Мінагрополітики з Мінекономіки?

Андрій Длігач: Основна ідея — це не скорочення кількості міністерств чи кількості чиновників, а переосмислення того, чим має займатись держава і уряд зокрема. 

Перше, ми хочемо, щоб в Україні запрацювали сталі адаптивні інноваційні інституції. Щоб вони були сильними, професійними та інклюзивними. Щоб громадські експерти, асоціації мали можливість долучатись до формування політик. 

Два завдання перед міністерствами: сформувати політику в ключових сферах і проконтролювати роботу окремих держагенцій, які формуються для проєктних робіт чи для системної роботи. 

Проаналізувавши близько 600 сфер політик, якими має опікуватись уряд, ми продумуємо функціонал, щоб їх контролювати. І він доволі ефективно вкладається у роботу від 12-ти до 14-ти міністерств. І точно немає сенсу у створенні галузевих міністерств. За виключенням Міністерства енергетики. 

Все, що стосується сфер, де бізнес має значну частину, держави має бути менше. Потрібно дерегулювати аграрну сферу і створити можливості для професійних асоціацій.  

Також потрібно зауважити, що пріоритетом останнього виокремлення Мінагрополітики передбачався запуск проєкту зрошування та ринок землі. Це була велика помилка, оскільки на це мали б формуватись проєктні агенції, які в системі Мінекономіки були чітко сконцентровані на цих питаннях. 

Зрештою ми отримали неефективно діюче міністерство, яке не спроможне вирішити ключові питання галузі. До того ж втратили Держпродспоживслужбу, де зупинились процеси модернізації. 

Алексе, як представник галузі, якої ви думки щодо можливого об’єднання міністерств? 

Алекс Ліссітса: Давайте повернемось до базових речей. Якщо ми визначили стратегічну мету — курс до ЄС, треба рухатись у цьому напрямку. Якщо зважати на ту кількість документів, регламентів, норм, які потрібно підготувати, затвердити для переходу на європейську аграрну політику, то очевидно, що без суттєвого аграрного блоку в уряді ми не обійдемось. У нас 40% нормативних актів, необхідних для затвердження статусу кандидата в члени ЄС, прив’язані до агросектору та Держпродспоживслужби. 

Потрібно розуміти, як формується політика у країнах ЄС. Якщо конкретно взяти аграрне міністерство, то воно дуже різниться у різних країнах, оскільки залежить від стратегічних цілей певної країни. 

Не треба відходити від кількості, потрібно виходити від політичних цілей країни. Наскільки ми розуміємо, наша стратегічна мета — стати членом Європейського Союзу. Тому для того, щоб ми могли адаптувати аграрну політику до вимог ЄС, нам потрібне Міністерство аграрної політики з більш широкими функціями і повноваженнями, ніж є на сьогодні. Адже перехідний етап до ЄС вимагає серйозних як людських, так і фінансових зусиль.

ЗА ЯКИХ УМОВ УКРАЇНЦІ ПОВЕРНУТЬСЯ ДОДОМУ?

Основною мотивацією повернення додому українці називають безпекову ситуацію. Та майже третину зупиняє те, що немає роботи, хтось знайшов кращі умови за кордоном. Що мають зробити держава і бізнес, щоб українці повернулись додому?

Андрій Длігач: Якщо протягом 6-ти попередніх місяців українці були готові повертатись, то зараз починають адаптовуватись. Діти ходять до школи, хтось знайшов роботу. Все це — ризики для України на майбутнє. Нам і до війни не вистачало близько 2 млн людей для реалізації Національної економічної стратегії. 

Є два моменти. Перший — повернення українців і створення нової культури поведінки. До війни були заробітні плати на рівні з Польщею. Створюючи нові проєкти, підвищуючи продуктивність роботи, потрібно ставати точкою інтересу як для українців, так і для іноземних працівників. Ставати мультикультурними, в аграрній сфері зокрема. 

Потрібно розглядати Україну не лише у фізичному просторі, а й віртуальному: Україна там, де українець. 

Ми не всіх повернемо, і після перемоги сім’ї переважно возз’єднаються не в Україні, а за її межами. Українців буде більше по всьому світу. Це означає, що аграрний сектор має базуватись не лише на чорноземах, а повинен ставати глобальним сектором. 

Алекс Ліссітса: Ми навіть приблизно не розуміємо, коли закінчиться війна, звичайно нашою перемогою, і коли почнеться відбудова України. А від цьогоо дуже багато цого залежить.

Ми також не розуміємо буде аграрна галузь наступного року. Можемо лише здогадуватись. Чітко зрозуміло лише те, що не буде, якою була до цього: експортно орієнтована, з високою дохідністю, з хорошими зарплатами. 

Зараз дохідність агропідприємства, якщо виходить на нуль — це вже успіх. 

Будуть значні проблеми з персоналом. Адже до війни середня зарплата в 16 тис. грн — це $700-800, зараз — $400-500. А витрати збільшились за рахунок інфляції. 

Воїни, які повернуться з фронту, також будуть очікувати на робочі місця й достойну заробітну плату. Тому відбудеться трансформація всього сектору. Адже, з одного боку, залишити ту кількість працівників буде дуже складно, оскільки сектор перейде у зону збитковості. Піднімати зарплати буде ще складніше. 

Дуже важко спрогнозувати ситуацію на ринку праці. У нас усіх проблема в тому, що горизонт планування скоротився з декількох років до 2 тижнів. А це означає, що ми йдемо шляхом виживання.

Тому зараз головне — триматись своїх колективів, підтримувати їх. У мене 90% часу зараз витрачається не на технології, а саме на людей. 

Цифри вже мало цікавлять, головне завдання — вберегти основний ресурс, а це наші люди, їхні сім’ї. 

Потрібно триматись разом. Завдяки ЗСУ та кожному українцю, який працює, ми виграємо цю війну. 

Андрій Длігач: В України дуже важлива роль для світу.

Ми вже не просто житниця. Бачимо, наскільки світ потребує нашої аграрної продукції. Ми — житниця сенсів. 

Україна показала, що сміливість, прагнення волі, об’єднання є важливим. Це показують не лише ЗСУ, а й бізнес, який продовжує інвестувати, шукає можливості для створення нових проєктів. 

Я безумовно вірю в Україну, і за кілька років наша країна стане фінансовим, продуктовим, безпековим центром світу. 


Наталія Помянська, AgroPortal.ua