Залізнична вантажна логістика в Україні — як кнопкова Nokia у цифровому світі

Учасники логістичного ланцюга мають різні, але взаємопов’язані потреби, і тому потребують групового чату — спільного цифрового середовища, де кожен бачить не лише свою ділянку, а й те, що роблять інші, і може це врахувати. 

• Фермер (особливо дрібний) хоче продавати без посередників, які забирають маржу, та знати, хто придбає урожай, і що сіяти наступного сезону, щоб це точно окупилося.
• Крупний аграрій хоче мати гарантовані домовленості з елеваторами, портами, залізницею, щоб його великі обсяги не «застрягли» на шляху до покупця у вузьких місцях логістики. 
• Елеватор прагне постійної, безперебійної завантаженості, і йому треба знати: коли прибуде вантаж, скільки його буде, хто і коли вивозитиме. 
• Порт цікавить ритмічність перевалки, щоб не було заторів і простоїв, він хоче знати, які партії коли прибудуть, щоб під них підлаштувати графік і не втрачати через простої. 

Натомість УЗ, як і її ІТ-система — це якраз та сама Nokia 3310, яка не створена для синхронізованих дій у спільному цифровому середовищі, і скільки б її не «прошивали» новими фічами — груповий чат вона не запустить. Адже система створена суто для внутрішніх потреб УЗ і не передбачає спільного планування з бізнесом. 

УЗ, монополіст у перевезеннях та інфраструктурі, також зосередила у своїх руках монополію на дані та інформацію. Усі рішення щодо перевезень приймаються без урахування інтересів тих, кого це стосується. Експортери, агровиробники, власники вагонів, портів, елеваторів позбавлені можливості впливати на рішення щодо перевезень вантажів, які досі приймаються у режимі «аналогового обміну даними» (дзвінки, папірці, наради). Бізнес платить за перевезення, але відрізаний від інформації про процес обробки вантажів і (що найважливіше!) відрізаний від співучасті в ньому. 

УЗ влаштовує така система, оскільки вона планує лише одну подію — навантаження вагона. А далі жодної відповідальності: коли поїде вантаж — не регламентовано; коли прибуде — як складеться; що буде з логістичним ланцюгом у цілому — не береться до уваги. Жодної відповідальності, чому вантаж запізнився, чому порт простоює, чому експортер втрачає контракт. Ця обмеженість створила паралельну економіку. На тлі хаосу, непрозорості та нестачі інформації виник попит на «гарантовану доставку» — тіньові платні послуги, які обходяться учасникам ринку у десятки мільйонів гривень щороку. Це як підключати додаткову антену за окрему плату, щоб вичавити із кнопкової Nokia хоч якийсь додатковий функціонал. 

Проблема не в софті, а у довірі, прозорості й готовності залізниці ділити керування логістикою з тими, хто створює ВВП. Поки цього не відбудеться, українська логістика залишатиметься технологічно відсталою — незалежно від того, скільки мільйонів на неї буде витрачено. Потрібен не черговий «модуль» або патч до старої системи, а повноцінний «смартфон логістики», у якому всі учасники взаємодіють через відкриту живу платформу в реальному часі. Щоб ви не вважали, що це фантастика, — прототип цієї платформи вже створений українськими фахівцями. Цю розробку не треба вигадувати чи купувати за мільйони, вона готова до впровадження — і я пропоную її безкоштовно державі. 

Учасники логістики (елеватор, порт, перевізник, вантажовідправник) уже мають свої ІТ-системи. І я пропоную не черговий програмний продукт для усіх них, а інше: інфраструктуру для спільної роботи, яка дозволить усім учасникам логістики нарешті діяти, як єдина команда. Це як груповий чат або спільний Google-календар, у якому всі учасники логістики можуть вписувати свої плани, а система з’єднає їх між собою. Це не просто новий інтерфейс, це зміна логіки: від замкненості до взаємодії, від ручного до прозорого, від хаосу до керованості. 

На жаль, монополія «Укрзалізниці» чинить опір ІТ-інноваціям. Будь-які ініціативи незалежних ІТ-розробників щодо створення зручних цифрових сервісів для бізнесу блокуються аргументами, ніби це — навʼязування чергового «проєкту з цифровізації» за дуже великі бюджетні кошти, і що державі вигідніше, щоб усе залишалося в руках ІТ-департаменту УЗ. Насправді я прагну отримати не дороговартісний бюджетний контракт на «нову систему», а рішення: скасувати монополію УЗ на дані та дозволити ІТ-компаніям розробляти відкриті сервіси для учасників ринку перевезень, для бізнесу, що генерує експорт, ВВП, валютні надходження. 

Те, що я пропоную, — це не монолітна система з одним володарем чи розробником, а відкрита система, де можуть взаємодіяти десятки незалежних команд. Приклади європейських країн свідчать, що відкриття доступу для незалежних ІТ-розробників не позбавляє, а додає: кращу якість сервісів, менші витрати, швидше реагування на потреби бізнесу. 

Ми не зможемо стати частиною цифрової Європи, якщо логістика України далі працюватиме за логікою диспетчерської станції минулого століття. Тому вибір очевидний: або відкрита система для всієї економіки, або — залізниця для самої себе.

Юрій Щуклін, експерт ринку логістики, радник президії УКАБ із залізничної логістики, радник голови Комітету з питань розвитку транспортної інфраструктури при УСПП