Як відновити пошкоджені війною ґрунти? Результати дослідження

07 квітня 2023, 06:55 2499

Обстріли, замінування та розбудова фортифікаційних споруд руйнує українські сільгоспугіддя та породжує нові виклики для аграрного сектору. Поки війна триває, важко оцінити пошкодження у масштабі і тим паче підрахувати завдані збитки, проте вже сьогодні є можливість досліджувати деокуповані території, щоб знаходити найкращі рішення для відновлення.

Про результати одних із перших таких досліджень та можливості відновити пошкоджені війною ґрунти поговоримо далі.

Разом із науковцями ГО «Екодія» дослідила вплив війни на стан українських ґрунтів, щоб оцінити глибину проблеми та її можливі рішення. Серед іншого, науковці проаналізували ґрунти у двох громадах: Вільхівській біля Харкова та Сартанській, що неподалік Маріуполя і нині тимчасово окупована. Дослідники вивчали високоточні супутникові знімки у періоди, коли в громадах велися активні бої навесні 2022-го. На них відстежували маневри військ, вибухи, обстріли та інші воєнні дії, що могли б завдати шкоди. Крім того, вони додатково проаналізували проби ґрунту, зібрані самотужки чи надані українськими військовими до окупації.

Аби комплексно визначити, наскільки пошкоджені ґрунти в межах територіальної громади, науковці оцінювали тип та ступінь забруднення на кожній окремій ділянці. На основі цих даних далі визначали рівень їх придатності та найоптимальніші шляхи відновлення. Деякі виявилися цілком придатними та потребували лише прибирання. Інші ж постраждали настільки, що вести на них будь-яку діяльність найближчим часом буде неможливо.

Однією з найпомітніших проблем було забруднення хімічними речовинами, що потрапляють у ґрунт як із боєприпасами, так і внаслідок витоків палива. Проби ґрунту в досліджених громадах підтверджують перевищення не лише фонових значень, а й гранично допустимих концентрацій (ГДК) хімічних речовин. У Вільхівській громаді вміст кадмію було перевищено у 5,6 раза, міді у 6,4 раза, цинку в 2,6 раза. У Сартанській громаді зафіксовані перевищення ГДК кадмію у 7,6 раза, міді у 1,8 раза, цинку в 4,3 раза, свинцю у 4,7 раза, нікелю у 3,3 раза.

Це загрожує не лише землям, а й людям. Адже небезпечні речовини здатні мігрувати із ґрунту в рослини, а звідти — в організм людей, що споживатимуть ці рослини в їжу.

У дискусії про відновлення земель України першою завжди згадують рекультивацію — технічні заходи для штучного відновлення земель (наприклад, промивання хімікатами чи повну заміну шарів ґрунту). Вони дійсно дієві та поширені, однак часто занадто дорогі. Наприклад, рекомендована для Сартанської громади фітоекстракція (тобто висаджування рослин з високою біомасою, які поглинають і накопичують важкі метали) коштує від 150 USD до 250000 USD за гектар. Враховуючи потенційну площу забруднення, відновити всі землі шляхом рекультивації в умовах економічних потрясінь ми не зможемо. А повернення до господарської діяльності на забруднених землях без попереднього дослідження території може призвести до подальшого забруднення продукції, яка там вирощується, і загострення проблем деградації земель, що теж є критичним питанням для України.

Таблиця 1. Орієнтовна вартість використання технологій відновлення ґрунтів

Тому найбільш пошкоджені ділянки доведеться консервувати навіть після розмінування. Ті угіддя, що пошкоджені більш ніж на 75%, вже вважаються непридатними для подальшого використання, адже більшість показників хімічних речовин перевищує ГДК. Відновлення таких земель є настільки економічно недоцільним, що дешевшим та вигіднішим рішенням буде законсервувати ділянку, поки вона не відновиться природним шляхом. Під час консервації важливо працювати над поверненням землі до її природного ландшафтного стану: відповідно до кліматичної зони заліснювати чи повертати до стану степу. Так ділянка має шанс на поступове очищення, а також підвищує біорізноманіття ґрунтового середовища та допомагає адаптації місцевості до зміни клімату.

Українське законодавство передбачає консерваційні роботи для деградованих малопродуктивних, техногенно забруднених земель — так відбулося, наприклад, із Чорнобильською зоною. Але попри наявність законодавства, практика тимчасового виведення забруднених земель все ж мало поширена. Цьому заважають, зокрема, нормативно-правові недоліки процедури консервації та відсутність державного стимулювання цього процесу. Наприклад, зараз закон не пропонує жодних термінів для консервації, а зазначені у процедурі методи відновлення, як-от залуження, взагалі не мають законодавчого визначення.

Цілком очевидно, що закон про консервацію доведеться оновлювати, аби він враховував нові воєнні реалії. Ця процедура має не лише встановити часові рамки консервації залежно від ступеню пошкодження та конкретизувати технології відновлення, але й включати у себе механізми компенсації для землекористувачів чи землевласників, що будуть вимушені відмовитись від обробітку. Наприклад, у Сполучених Штатах консервація вже давно працює як прибуткова сфера, де власники отримують фінансове заохочення від фондів для утримання частини своїх земель. Консервація пошкоджених земель як від воєнних дій, так і від господарської діяльності має стати в Україні ефективним та вигідним інструментом, а не сприйматися як обмеження господарської праці чи волі.

Лоріна Федорова, експертка зі сталого землекористування, ГО «Екодія»