Податки для села

Суспільний інтерес до податків буде завжди: практично всі наші дії опосередковуються податками (купівля хліба, отримання заробітної плати, трансляція реклами, користування майном тощо). Забігаючи наперед, скажу, що всі податки сплачуються з тих коштів, які прості споживачі сплатили, купуючи продукцію, необхідну для власної життєдіяльності (або ж як вони самі вважають, що необхідну, — маркетологи зрозуміють).

На жаль, мені доводилось мало зустріти людей, що знають, які податки безпосередньо вони сплачують, і це не кажучи про ставки та інші елементи податку. Для прикладу, прошу самостійно перевірити себе: скільки складає сума з ПДВ зі 100 грн (з ПДВ), сплачених вами за певний товар? (Було б цікаво дізнатися, скільки осіб правильно дадуть відповідь на це питання).

Спробую пояснити що таке ПДВ, чи точніше, механізм, діючий в Україні. За характером оподаткування, податки поділяються на прямі та непрямі. ПДВ відноситься до непрямих податків (ще до непрямих відносять акцизний податок та мито). Сутність поділу податків на прямі та не прямі полягає в тому, що непрямі податки перекладаються на кінцевого споживача в чітко визначеній сумі. Прямі податки також перекладаються на споживача, але ця сума не може бути чітко визначеною. Тобто, суму коштів для сплати як ПДВ, так і податку на прибуток компанія отримає у виручці від реалізації одиниці своєї продукції. В цій сумі чітко можна визначити суму ПДВ, але досить важко (практично неможливо) споживачеві визначити суму податку на прибуток, яку сплатить компанія за одиницю купленого товару.

З фіскальної точки зору (з позиції держави — наповнення бюджету), непрямі податки є більш ефективними, адже вони при будь якій ситуації з економікою країни будуть наповнювати бюджет більш стабільно, ніж прямі податки. Наприклад, в період економічного спаду надходження від податку на прибуток буде мінімізовано, адже самого прибутку буде менше, а от купувати продукцію кінцеві споживачі будуть, хоч і в меншій мірі. Так от, сутність ПДВ виходить з його назви — даним податком оподатковується додана вартість, створена на кожному етапі виробництва. Як відомо з курсу політекономії, додана вартість включає в себе заробітну плату та прибуток. Отже, чим більша сума доданої вартості, тим більша сума податку.

Діючий механізм сплати ПДВ передбачає наявність «податкового кредиту» та «податкового зобов’язання». Всі бачать, отримуючи чек в магазині, що там пишуть суму ПДВ, яку ми сплатили за товар, тобто платником ПДВ  є кінцевий споживач (той, хто не буде створювати на цьому товарі доданої вартості). Вирахувавши різницю між податковим зобов’язанням та податковим кредитом, підприємець дізнається суму ПДВ, яку він сплатить за кінцевого споживача на своєму етапі переробки, тобто до моменту створення готової для експлуатації чи вживання продукції. В кінцевому випадку споживач сплатить всю суму податку на додану вартість, яку вже раніше перерахували до бюджету суб’єкти господарювання, які мали відношення до виробництва купленого продукту.

По суті, кінцевий споживач компенсує раніше сплачену суму ПДВ (авансовану). А отже всі втрати, які несе суб’єкт господарювання при сплаті ПДВ — це необхідність знайти певні кошти на сплату авансом цього податку. Через певний період, коли товар буде продано, суб’єкту господарювання буде компенсовано раніше сплачену (авансовану) суму ПДВ.

Крім «мінусу», пов’язаного з авансуванням ПДВ є ще «другий мінус» необхідності адміністрування суб’єктом господарювання зазначеного податку. Сказати, що ці мінуси є такими критичними для ведення бізнесу, не можна.

(з абзацу)Що ж відбувалося (і продовжує відбуватися) з ПДВ для сільськогосподарських товаровиробників? До 2016 р. вони залишали ПДВ у своєму розпорядженні, тобто обліковували його, але не сплачували. Це був механізм підтримки останніх. Чи був він ефективним? Ні! Ніхто не заперечує, що підтримка сільського господарства є необхідною, але постає питання, з якою метою необхідно здійснювати таку підтримку. Чи може це бути єдина мета: збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції? Ні! (Вибачте за категоричність). Підтримка необхідна насамперед для збільшення рівня зайнятості на селі та підвищення рівня добробуту сільського населення.

Зважаючи на те, що дрібний фермер не є платником ПДВ за причиною «другого мінуса», вказаного вище, відповідно, він не міг (і зараз не може) скористатися таким механізмом підтримки. З початку року діє трішки «урізаний» механізм підтримки за рахунок ПДВ, і він викликає ще більше запитань з позиції адміністрування. Відповідно до оприлюднених статистичних даних, підтримка сільськогосподарських товаровиробників на більш як на 90% здійснювалася за рахунок спецрежиму ПДВ, а отже дрібні фермери не отримували нічого від держави. І це все відбувається на фоні зменшення зайнятості на селі та найменшого рівня заробітних плат (згідно з офіційною статистикою).

Ще однією характерною рисою є те, що фактично, користь від спецрежиму ПДВ отримують тільки великі землевласники (чи орендарі) — за наші з вами кошти.  Адже саме вони користуються такою підтримкою від держави. Їх земельний банк постійно зростає, а дрібних підприємств — зменшується. Як на мене, коли компанія може розширювати власну діяльність, це означає, що вона має достатньо фінансових ресурсів, і в першу чергу — власних.

Чи є такою необхідною підтримка агрохолдингів через механізм спецрежиму ПДВ?! І це лише один з прикладів використання податків з метою власного збагачення.

Олександр Лабенко, доцент кафедри оподаткування та страхування, НУБіП України