Чи може Україна «освоїти» гроші донорів, чи ні?

Дозволю собі не погодитися з даним трактуванням. Що стосується освоєння коштів, український політикум, близький до практичної реалізації «реформ», завжди показував завидну швидкість і «успішність» в цьому питанні.

Насправді питання, як і раніше, зводиться до поетапного цільового фінансування з зобов'язанням з боку реціпієнта даного фінансування демонструвати хід реформ, і, що ще «гірше», демонструвати конкретний результат. І ось тут ми починаємо зіштовхуватися з законодавчою «бюрократією» й іншими нездоланними особливостями реформування в Україні, що унеможливлює демонстрування ходу реформ.

Нажаль, коли те чи інше питання має політічну волю та необхідну підтримку, всі законодавчо-бюрократічні бар'єри вдається побороти вкрай швидко. Тобто в даному випадку мова йде про те, що необхідної реальної, а не декларативної підтримки вимоги кредиторів в політикумі не знаходять, і явно суперечать бізнесовим зацікавленостям різних структур.

Наглядовість за цільовим використанням коштів з боку кредиторів та донорів робить практично неможливим або вкрай ускладненим освоєння таких коштів. Але в цьому всьому я бачу позитивний факт, оскільки фінансування, про яке йде мова, має не безоплатний характер і його необхідно повертати в не такому вже й далекому майбутньому, українські платники податків отримують своєрідній імунітет від «марнотратства» можновладців.

Так, країна не отримує розвитку й життєво необхідних реформ, але, на щастя, ми й не отримуємо безрезультативно освоєного багатомільярдного кредиту, який необхідно повертати. Залишається сподіватися, що лоббі, яке стримує позитивні для країни реформи, буде слабкішати, а міжнародні фінансові інвестиції стануть реальною допомогою й драйвером для розвитку країни.

Олег Кузнєцов, партнер Kreston GCG