Крізь терни: чому український фермер не конкурент європейському

Погоджуюсь, структура сільського господарства істотно відрізняється від європейської: у нас домінують великі холдинги, і тих же італійців, де середній розмір ферми 9 га, це неабияк лякає. Однак якщо вже я згадала італійців, то Україна ніколи не конкуруватиме з ними на ринку оливок чи оливкової олії, оскільки ми виробляємо іншу продукцію. І це їм потрібно доносити.

Окрім цього, земля у холдингів орендована, що теж зв’язує руки в певних аспектах, і з відкриттям земельного ринку для юридичних осіб з 1 січня цього року черг на продаж земель сільськогосподарського призначення ми не бачимо.

Аргументи, підкріплені офіційною статистикою, діють на європейців, вони починають нас розуміти, а не боятися «аграрного монстра», який стукається у європейські двері.

У середньостроковій та довгостроковій перспективі фермери України та ЄС стикаються з однаковими проблемами сталого розвитку та кліматичної кризи, що впливають на продуктивність і конкурентоспроможність. І хоча у нас нині війна, аграрії обирають шлях ощадливого землеробства, адже дивляться у майбутнє і розуміють, що під час інтеграції до ЄС ці питання одразу стануть актуальними. 

І українські аграрії, і європейські погоджуються також, що збереження навколишнього середовища є важливою складовою ведення сільського господарства, але екологічна трансформація, закріплена стратегією Green Deal, має переглядатися у бік спрощення надто жорстких вимог.

Щодо Спільної аграрної політики (САП) ЄС, яка включає в себе фінансові інструменти державної підтримки, то це питання, яке нині найбільше турбує європейських фермерів. Позиція України в цьому питанні як кандидата в члени ЄС: однозначно варто переглядати вимоги із залученням у переговорний процес кандидатів-членів.  

Європейці погодилися з тим, що їм потрібен діалог з Єврокомісією, Європарламентом щодо перегляду механізму надання субсидій в ЄС, адже вважають, що діюча нині система не є ефективною, і певні напрями варто реабілітувати. 

«Всеукраїнський аграрний форум» представляє загальні інтереси як великих, так і малих і середніх підприємств. І ми не наполягаємо на тому, що великі компанії з чималим земельним банком будуть претендувати на державну підтримку малого європейського фермера, у якого 5 чи 3 га. Великим господарствам не потрібні ці кошти, їм потрібно прописувати умови, які забезпечать міжнародну продовольчу безпеку, експорт продукції, їм потрібна лібералізація торгівлі, безперешкодний доступ до ринків, не тільки Європейського Союзу, а й від імені ЄС — до світових. Ми розуміємо, що великі компанії з багатомільйонним обігом коштів, потужні експортери не можуть претендувати на цю підтримку. А меншим підприємствам, навпаки, потрібна підтримка. Тому і варто переглядати діючий механізм фінансової допомоги в ЄС. І європейці з цим згодні.

Загалом збитки, завдані війною (які все ще зростають) сільськогосподарській інфраструктурі, землям сільськогосподарського призначення та навколишньому середовищу України, визначатимуть позицію Києва щодо САП. Позиція України щодо бюджетних меж САП буде пріоритетною, якщо: будуть рівні умови для українських та європейських агровиробників; буде підтримка малих фермерів та МСП; буде згуртованість місцевих сільських громад.

Загалом ми відчули підтримку європейських країн, за винятком близьких сусідів. Це зрозуміло, адже Польща з моменту вступу до ЄС наростила обсяги агропродовольчого експорту в 16 разів, дала поштовх розвитку сільських територій. І все це завдяки європейським фондам. Польща зайняла свою нішу як серед країн ЄС, так і на міжнародних ринках від імені ЄС, і вона не хоче її втрачати і ділити з Україною. І самі ж поляки визнають, що ЄС має думати, як перерозподіляти ринок, коли Україна увійде до європейської спільноти. 

Водночас українці мають доносити офіційну статистику, що з тих пір, як ми самостійно відновили експортний шлях морськими шляхами та Дунаєм, наші обсяги, навіть транзитом через Польщу, значно скоротилися. Якщо ми будемо і далі так продовжувати завдяки нашим Збройним силам, страхуванню, що запровадив Британський фонд, забезпечивши 50 млн євро на страховки, то нам не потрібні будуть «шляхи солідарності», й ми не будемо «завалювати» поляків продукцією. 

А щодо світових ринків, то, вибачте, на них потрібно конкурувати.

Марія Дідух, директорка громадської спілки «Всеукраїнський аграрний форум»