Щоб наша земля стала своєю

У підсумку така система призведе до ситуації, коли земельну ренту отримуватиме якесь число землевласників, а не всі громадяни відповідно до задекларованого в статті 13 Конституції України: «Земля, її надра… є об’єктами права власності Українського народу». І головне — закріпиться експортоорієнтований сировинний характер господарювання з вирощування монокультур та негнучкою системою обігу земельних ділянок (паїв).

У цьому зв’язку зринають з пам’яті шевченківські рядки:

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.

Справді, стрімко зникаємо… 

Бачиться принципово інший варіант: розпаювання без виділення в натурі з видачею сертифіката кожному громадянинові та з гарантованим нарахуванням щорічної ренти. Реалізація цього потребує проведення регулярних переписів населення та інвентаризацій земельних ресурсів.

Переваги такого варіанта землеволодіння полягають в мотивації громадян до:

- пошуку ефективного землекористувача (щоб отримувати якомога більшу ренту);

- безпосереднього формування бюджетів усіх рівнів із рентних доходів громадян;

- цінування громадянства, лояльності до держави;

- турботи про своє здоров’я, піклування про батьків і рідних (зі смертю громадянина сертифікат анулюється);

-  дітонародження (бо вони матимуть гарантований дохід);

- охорони довкілля (бо кожен метр квадратний землі є твоїм).

Економічна доцільність такого землевпорядкування полягає також у реальності залучення коштів іноземних суб’єктів, від яких уже зараз немало заявок на оренду землі. Наприклад, такі кошти потрібні для створення льонарського кластеру, без якого галузь неможливо відродити. Вирощування льону-довгунця, його первинна переробка, подальше виробництво проміжних матеріалів, випуск кінцевих товарів, —  а тільки такий комплекс може забезпечити конкурентоспроможність галузі — потребують величезних інвестицій в новітню техніку, технології, інфраструктуру, що за наявної системи землекористування є проблематичним.

Натомість пропонована система землеволодіння мотивує громадян до формування ефективних органів державного управління загалом і, зокрема, в царині державного землеустрою та землевпорядкування всіх земель, а не лише сільськогосподарських. У результаті держава зможе гарантувати ведення господарювання на землі будь-яким користувачам, вітчизняним та іноземним, на конкурентних засадах. А це, своєю чергою, спонукатиме претендентів на набуття такого права до подальшого ефективного  господарювання в його вищих організаційних формах, зокрема й кластерних. Вони, як відомо, першочергово спрямовані на розвиток внутрішнього ринку.

Таким чином, пропонована філософія землекористування передбачає:

- загальнонародну (державну) власність, тобто виплату компенсації нинішнім власникам паїв;

- гарантування отримання ренти кожним громадянином;

- прозорий ринковий механізм набуття права землекористування для резидентів будь-яких організаційно-правових форм (від сімейного фермерства до агрохолдингу);

- доступ до набуття права землекористування нерезидентам;

- гарантування прав землекористувачів.

Оскільки проблематика загальнонародної власності і функціонування влади тісно пов’язані, ця пропозиція передбачає зміну владної парадигми з подоланням усіх наявних вад: відчуженості народу від землеволодіння і від влади, безвідповідальності влади, зрощення влади з бізнесом, корупції, відсутності незалежної судової гілки влади.

Отже, має бути докорінним чином змінена виборча система убік професіоналізації роботи депутатів усіх рівнів.

Микола Шкурко, генеральний директор ТОВ «Просвітницька виробничо-комерційна фірма «Сяйво», голова Ради директорів Громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України»