Жителів Тур'ї-Ремети мешканці сусідніх сіл з давніх давен називають «жабники» або ж «жаблярі». І справді: якщо зазирнути в меню тамтешньої кав’ярні, то в ньому можна побачити й традиційну французьку страву — «Жаб'ячі лапки».
За словами науковця Ужгородського національного університету Федора Шандора, традицію споживання жаб у закарпатське село завезли французи на початку XIX століття. Справа в тому, що у 1816 році, вже після битви під Ватерлоо, країни-переможниці — Росія, Пруссія, Австрія та Велика Британія — вирішили тимчасово вивезти з Франції всіх полонених офіцерів наполеонівської армії: була небезпека, що вони зберуться влаштувати військовий заколот задля ще одного повернення Наполеона до влади. А оскільки найбільш глухим закутком Австрійської імперії тоді було Закарпаття, то Відень і відправив сюди свою частину полонених французів, зокрема й на Перечинщину.
Місцеві краєзнавці дослідили, що серед виселенців опинився й один з таких офіцерів, водночас і дослідник-кулінар, учень знаменитого ресторатора Огюста Ескоф’є. Він, перебуваючи у засланні, замовив листом до своїх друзів на батьківщині кілька французьких їстівних ропух. Їх, як не дивно, через декілька місяців доправили з Франції до Закарпаття (живими!) поштовим диліжансом. І вже тут, на місці, француз-ентузіаст схрестив провансальських земноводних з місцевими різновидами. Потім ці жаби обжилися у старому руслі річки Турички. Згодом місцеві мешканці й самі призвичаїлись до екзотичної як для України гастрономії.
Тур’я-реметівці кажуть, що найсмачнішими виходять страви з тих амфібій, котрих виловили до перших травневих гроз, оскільки пізніше у їстівної жаби вже починає приростати шкіра до м’яса. У «правильних» жаб м’ясо особливо чисте й поживне, до того ж дуже легко відділяється. При цьому екологи можуть бути спокійні — до рідкісних «червонокнижних» видів, які підпадають під міжнародне «зелене» законодавство, ці різновиди аж ніяк не належать.
Звісно, місцеві господині нині вже сліпо не копіюють класичні французькі рецепти, оскільки з плином часу реметівці додали до них власну закарпатську специфіку. Відтак досвідчені місцеві жаболюби споживають лише задні лапки, з яких одразу здирають шкіру й зав’язують у вузлик. Так зручніше потім ці ніжки тушкувати. На кілограм делікатесного м’яса треба зловити майже 80 жаб. А перед приготуванням його маринують у домашньому вині чи оцті з часником, сіллю, червоною паприкою та чорним перцем. Зеленину та домашній соус-майонез додають за смаком.
Ігор Галущак, AgroPortal.ua

Zinka. Побачити виробництво зсередини

Святослав Вакарчук заспівав для аграріїв в полі під час жнив

UCAB FOOTBALL CUP 2026. Літні ігри

Крафтове виробництво «Сади Лонго Май», що на Закарпатті, займається переробкою яблук на сік, сидр та оцет. Плоди купують у місцевих жителів, а до збору залучають друзів і знайомих.

Крафтове виробництво «Сади Лонго Май», що на Закарпатті, виготовили близько 5 тис. пляшок сидру.

Восени на Закарпатті багато яблук. Іноді — занадто. Вони падають у траву та лежать під старими деревами. Зазвичай до 2000-х років ці яблука можна було здати й отримати досить непогані кошти. Проте 15-20 років тому люди не знали, що робити зі своїм урожаєм. Старі сади почали занепадати, місцеві мешканці не бачили сенсу в догляді за деревами, адже вони перестали приносити прибутки. Вкладена праця не виправдовувалася матеріально та емоційно.

У запуск виробництва «Янко-чай» інвестовано понад 4 млн грн. Для цього були використані власні кошти, кредити за програмою «5-7-9%» та державні гранти.

Український органічний виробник «Янко-чай» застосовує власну технологію переробки сировини, яка передбачає заморожування листя перед ферментацією.

Гуцульська культура, традиційні ремесла, фермерське господарство та автентична кухня — усе це поєднує етнопарк «Полонина Перці», який став однією з найвідоміших туристичних локацій Карпат. Тут гостям пропонують не просто екскурсію, а повне занурення у життя гуцулів: від знайомства з народними ремеслами та музикою до дегустації полонинських сирів і страв, приготованих за давніми рецептами.

Після початку повномасштабної війни багато проєктів Євгенія Курінного опинилося на паузі. У пошуках нових сенсів він із друзями вирушив на Говерлу. Саме там під час походу звернув увагу на хаменерій — рослину, яку в Україні більше знають як іван-чай. Саме ця квітка стала початком історії «Янко-чаю».

Частину площ, які раніше були зайняті яблуневими садами, господарства переорієнтовують під черешню та ягідні культури зі швидшою окупністю.

16 травня у селі Кваси на Закарпатті відбулося традиційне гуцульське обрядове дійство — «Гуцульська міра», яке символізує початок полонинського сезону.

Ранні черешні почали дозрівати на Закарпатті.