Жителів Тур'ї-Ремети мешканці сусідніх сіл з давніх давен називають «жабники» або ж «жаблярі». І справді: якщо зазирнути в меню тамтешньої кав’ярні, то в ньому можна побачити й традиційну французьку страву — «Жаб'ячі лапки».
За словами науковця Ужгородського національного університету Федора Шандора, традицію споживання жаб у закарпатське село завезли французи на початку XIX століття. Справа в тому, що у 1816 році, вже після битви під Ватерлоо, країни-переможниці — Росія, Пруссія, Австрія та Велика Британія — вирішили тимчасово вивезти з Франції всіх полонених офіцерів наполеонівської армії: була небезпека, що вони зберуться влаштувати військовий заколот задля ще одного повернення Наполеона до влади. А оскільки найбільш глухим закутком Австрійської імперії тоді було Закарпаття, то Відень і відправив сюди свою частину полонених французів, зокрема й на Перечинщину.
Місцеві краєзнавці дослідили, що серед виселенців опинився й один з таких офіцерів, водночас і дослідник-кулінар, учень знаменитого ресторатора Огюста Ескоф’є. Він, перебуваючи у засланні, замовив листом до своїх друзів на батьківщині кілька французьких їстівних ропух. Їх, як не дивно, через декілька місяців доправили з Франції до Закарпаття (живими!) поштовим диліжансом. І вже тут, на місці, француз-ентузіаст схрестив провансальських земноводних з місцевими різновидами. Потім ці жаби обжилися у старому руслі річки Турички. Згодом місцеві мешканці й самі призвичаїлись до екзотичної як для України гастрономії.
Тур’я-реметівці кажуть, що найсмачнішими виходять страви з тих амфібій, котрих виловили до перших травневих гроз, оскільки пізніше у їстівної жаби вже починає приростати шкіра до м’яса. У «правильних» жаб м’ясо особливо чисте й поживне, до того ж дуже легко відділяється. При цьому екологи можуть бути спокійні — до рідкісних «червонокнижних» видів, які підпадають під міжнародне «зелене» законодавство, ці різновиди аж ніяк не належать.
Звісно, місцеві господині нині вже сліпо не копіюють класичні французькі рецепти, оскільки з плином часу реметівці додали до них власну закарпатську специфіку. Відтак досвідчені місцеві жаболюби споживають лише задні лапки, з яких одразу здирають шкіру й зав’язують у вузлик. Так зручніше потім ці ніжки тушкувати. На кілограм делікатесного м’яса треба зловити майже 80 жаб. А перед приготуванням його маринують у домашньому вині чи оцті з часником, сіллю, червоною паприкою та чорним перцем. Зеленину та домашній соус-майонез додають за смаком.
Ігор Галущак, AgroPortal.ua

Україна представила харчовий експорт на SIAL Paris 2026

На Kyiv Food and Wine Festival сировари продали 1,5 тони сиру

У США відроджують старі сорти яблук на тлі домінування кількох популярних різновидів

Гуцульська крафтового броварня «Ципа», яка знаходиться в селі Кваси на Закарпатті, оголосила про прийом яблук від населення.

Артур Опаленик із Закарпаття близько семи років тому вирішив зайнятися виробництвом квасу. На сьогоднішній день його Bubble Art випускає квас, мохіто та лимонади, а сезонні обсяги сягають близько 100 тонн.

Крафтове виробництво «Сади Лонго Май», що на Закарпатті, займається переробкою яблук на сік, сидр та оцет. Плоди купують у місцевих жителів, а до збору залучають друзів і знайомих.

Крафтове виробництво «Сади Лонго Май», що на Закарпатті, виготовили близько 5 тис. пляшок сидру.

Восени на Закарпатті багато яблук. Іноді — занадто. Вони падають у траву та лежать під старими деревами. Зазвичай до 2000-х років ці яблука можна було здати й отримати досить непогані кошти. Проте 15-20 років тому люди не знали, що робити зі своїм урожаєм. Старі сади почали занепадати, місцеві мешканці не бачили сенсу в догляді за деревами, адже вони перестали приносити прибутки. Вкладена праця не виправдовувалася матеріально та емоційно.

У запуск виробництва «Янко-чай» інвестовано понад 4 млн грн. Для цього були використані власні кошти, кредити за програмою «5-7-9%» та державні гранти.

Український органічний виробник «Янко-чай» застосовує власну технологію переробки сировини, яка передбачає заморожування листя перед ферментацією.

Гуцульська культура, традиційні ремесла, фермерське господарство та автентична кухня — усе це поєднує етнопарк «Полонина Перці», який став однією з найвідоміших туристичних локацій Карпат. Тут гостям пропонують не просто екскурсію, а повне занурення у життя гуцулів: від знайомства з народними ремеслами та музикою до дегустації полонинських сирів і страв, приготованих за давніми рецептами.

Після початку повномасштабної війни багато проєктів Євгенія Курінного опинилося на паузі. У пошуках нових сенсів він із друзями вирушив на Говерлу. Саме там під час походу звернув увагу на хаменерій — рослину, яку в Україні більше знають як іван-чай. Саме ця квітка стала початком історії «Янко-чаю».

Частину площ, які раніше були зайняті яблуневими садами, господарства переорієнтовують під черешню та ягідні культури зі швидшою окупністю.