Жителів Тур'ї-Ремети мешканці сусідніх сіл з давніх давен називають «жабники» або ж «жаблярі». І справді: якщо зазирнути в меню тамтешньої кав’ярні, то в ньому можна побачити й традиційну французьку страву — «Жаб'ячі лапки».
За словами науковця Ужгородського національного університету Федора Шандора, традицію споживання жаб у закарпатське село завезли французи на початку XIX століття. Справа в тому, що у 1816 році, вже після битви під Ватерлоо, країни-переможниці — Росія, Пруссія, Австрія та Велика Британія — вирішили тимчасово вивезти з Франції всіх полонених офіцерів наполеонівської армії: була небезпека, що вони зберуться влаштувати військовий заколот задля ще одного повернення Наполеона до влади. А оскільки найбільш глухим закутком Австрійської імперії тоді було Закарпаття, то Відень і відправив сюди свою частину полонених французів, зокрема й на Перечинщину.
Місцеві краєзнавці дослідили, що серед виселенців опинився й один з таких офіцерів, водночас і дослідник-кулінар, учень знаменитого ресторатора Огюста Ескоф’є. Він, перебуваючи у засланні, замовив листом до своїх друзів на батьківщині кілька французьких їстівних ропух. Їх, як не дивно, через декілька місяців доправили з Франції до Закарпаття (живими!) поштовим диліжансом. І вже тут, на місці, француз-ентузіаст схрестив провансальських земноводних з місцевими різновидами. Потім ці жаби обжилися у старому руслі річки Турички. Згодом місцеві мешканці й самі призвичаїлись до екзотичної як для України гастрономії.
Тур’я-реметівці кажуть, що найсмачнішими виходять страви з тих амфібій, котрих виловили до перших травневих гроз, оскільки пізніше у їстівної жаби вже починає приростати шкіра до м’яса. У «правильних» жаб м’ясо особливо чисте й поживне, до того ж дуже легко відділяється. При цьому екологи можуть бути спокійні — до рідкісних «червонокнижних» видів, які підпадають під міжнародне «зелене» законодавство, ці різновиди аж ніяк не належать.
Звісно, місцеві господині нині вже сліпо не копіюють класичні французькі рецепти, оскільки з плином часу реметівці додали до них власну закарпатську специфіку. Відтак досвідчені місцеві жаболюби споживають лише задні лапки, з яких одразу здирають шкіру й зав’язують у вузлик. Так зручніше потім ці ніжки тушкувати. На кілограм делікатесного м’яса треба зловити майже 80 жаб. А перед приготуванням його маринують у домашньому вині чи оцті з часником, сіллю, червоною паприкою та чорним перцем. Зеленину та домашній соус-майонез додають за смаком.
Ігор Галущак, AgroPortal.ua