ФІНАЛ. Неймовірні села України 2017: Яворів

Крім центру Яворова, нині освітленого сучасними ліхтарями на сонячних батареях, є ще 28 гірських присілків, де горяни зберігають неповторний колорит гуцульських садиб. Тут вражає кількість унікальних ремесел: Яворів є повноправною столицею ліжникарства, тут працюють нащадки династії знаменитих різьбярів Шкрібляків, майстри створюють осучаснені етнокостюми, є власні напрямки у вишивці, писанкарстві та кераміці.

Кажуть, таке різноманіття пояснюється й унікальністю ландшафту, адже садиби  розташовані поміж гірських красот за 7-10 кілометрів одна від одної. Така специфічність сформувала особливу філософію і ментальність гуцулів. Вони вміють просту ужиткову річ перетворити на витвір високого мистецтва.

Два роки тому у місцевому присілку Вороничі поселився гурт молодих натхненників. Успішний бізнесмен зі Львова Олег Луканюк почав збирати однодумців навколо садиби свого прадіда. Разом оновили старе гуцульське обійстя, назвали його «Дідова хатчина».

У власному колі знайшли архітектора, за його проектом місцеві майстри збудували велику   хату — зі світлою  просторою кімнатою, де зручно ремісничим і затишно спілкуватися біля каміну. У кухні на печі готують їжу. На другому поверсі — кімнати для ночівлі. Там же — традиційні ткацькі верстати. На подвір’ї є новий льох для продуктів. Закінчується будівництво бані. До всіх гостей довірливо ластиться пухнасте біле чудо — щеня полонинської вівчарки Цімбор. Він наглядатиме за отарою овець, яких вже зараз на господі 15.

Тепер у цій місцині дають майстер-класи різьбярі, ткачі, писанкарі. Гончарі відновили давню трипільську піч і влаштовують тижні гончарства.

«Наприкінці зими ми якось стихійно вирішили зібрати місцевих діток на майстер-клас  з розписування пряників, — розповідає одна із господинь «Дідової хатчини» Дарина Фурмак. — Сумнівалися, що багато дістануться сюди, бо у горах ще лежав сніг. А прийшло майже 20 дітей! Не тільки глазур’ю малювали, а й в ігри грали, танцям у наших дівчат вчилися, обід готували. Цілий день було усім цікаво. Тепер до нас часто місцеві ідуть, усім цікавляться».

«Мета «Дідової хатчини» — не нав’язати готові рішення, а стимулювати до креативної роботи саме місцеве населення, — наголошує Олег Луканюк. — Люди поступово переконуються, серед якого багатства живуть. Їхній добробут — тут! Не мусять вони їхати різноробами за кордон».

Поки що бізнесмен тільки вкладає кошти зі своїх успішних львівських стартапів у «Дідову хатчину». Проте команда вже активно працює над тим, щоби найближчим часом вивести проект принаймні на самоокупність.

Гурт однодумців зібрався якось органічно і постійно поповнюється. Олексій Карлицький, наприклад, приїхав з Дніпра півроку тому й оселився тут. Переконаний, що бере участь у становленні справжнього європейського соціального підприємництва, і це круто.

Доки ми гостювали, надійшла ціла група аспірантів зі Львівської бізнес-школи, швидко розташувалися, наче вдома.

Найближчим часом «Дідова хатчина» планує встановити сонячні батареї, бо електрику тягнути надто дорого і клопітно. Гроші збирають теж інноваційно — через спільнокошт «Велика Ідея». Кожен може долучитися.

Громада Яворова теж встигла успішно випробувати себе у сучасних проектах. Кілька років тому завдяки грантовій допомозі утеплили місцевий дитячий садок. Частину грошей на нові вікна та системи опалення зібрали батьки, частиною вклалася влада, решту додали грантодавці. Після цього громаді відкрилися двері і до наступних спільних проектів. Зокрема, 2014 року закумулювали понад 300 тис. грн на систему вуличного освітлення за допомогою сонячних батарей. Тепер автономні ліхтарі освітлюють усі куточки села завдяки коштам Європейського союзу, а також Програми розвитку ООН в Україні. Відомо, що такі програми  передбачають активність, обов’язкові вкладення коштів місцевої влади та громади, отже, не є простим благодійництвом спонсорів.

Зараз яворівці з усіх сил намагаються зберегти єдиний в регіоні гуртожиток для дітей горян, які навчаються у місцевій школі. Це приміщення розташоване просто навпроти місцевої нової школи. Регулярно користуються житлом тут 60 школярів із віддалених присілків.

Характерно, що півроку тому у Яворові сільським головою обрали молодого чоловіка, практично ровесника ініціаторів «Дідової хатчини». Валерій Коцелівський 12 років працював у Європі, а тепер повернувся. Каже: «Не можу без Яворова».  Рішуче налаштований на зміцнення бази для місцевих виробництв. Зокрема, взявся за якісніший обробіток вовни для виготовлення ліжників, що ними займаються майже в кожній яворівській хаті. Намагається підтримати місцевих фермерів-вівчарів, котрі задумали ще й виготовляти сири. А також тих, хто розвиває традиційне розведення форелі.

Колись одному з найвидатніших місцевих різьбярів Юрієві Шкрібляку правитель Франц Йосиф подарував досконалий  верстат як подяку за оздоблення імператорського палацу. У яворівському присілку Максимець у меморіальній садибі родини Шкрібляків можна не тільки побачити цей самий верстат, але й попрацювати на ньому. А також доторкнутися і випробувати інструменти інших знаменитих членів родини у хаті, де вони жили й творили.

Майстриня Олена Шкрібляк-Прокоп’юк із чоловіком на «28 моргах» садиби своїх пращурів облаштували оригінальний вільний мистецький простір. Як і молодь із «Дідової хатчини», тут не сприймають традиційний туризм із наперед запрограмованими маршрутами і заходами «подивіться наліво-направо, придбайте магнітики…» «Сюди приїздять художники і розташовують мольберти у будиночку на горбі — творять пейзажі», — розповідають господарі.

Ну і як у Яворові без явора! Пані Олена показує розлогу яворину — дерево розмножується тільки по жіночій лінії. Навколо неї — безліч молодих пагонів. Явір гори тримає, говорять господарі. Бо навіть молоденьке деревце вже має міцне, розлоге і глибоке коріння — не витягнеш.

Місце розташування: Івано-Франківська область, Косівський район, с. Яворів. 
Як доїхати: маршрутним автобусом з нового вокзалу в м. Івано-Франківську: 3-3,5 години до Косова, через Коломию.

Фінал Всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України 2017». Голосуємо!