Зміни в політиці, як правило, сприяють деяким людям і не сприяють іншим. Отже, цілком природно, що хтось виступає проти змін. Економісти в цілому підтримують зміни і називають їх позитивними, якщо вони відповідають інтересам суспільства в цілому. А це означає, що гарні рішення мають збільшити загальне виробництво в країні і не мати негативних ефектів доходу.

Звичайно, передбачити попереджувальний ефект не завжди легко. Однак Україна могла б поглянути на досвід інших країн з ринковою економікою. Наскільки мені відомо, ринкова економіка не передбачає мораторію на продаж землі і, більш того, обмежень на ринках оренди. Внесені зміни мають включати ринок купівлі та оренди землі.

Лібералізація земельного ринку буде мати позитивні наслідки: сільськогосподарські угіддя поступово дістануться виробнику з найвищою готовністю платити. Це покупець, який сьогодні і в майбутньому планує використовувати землю найприбутковішим способом. Отже, вартість землі (купівля та оренда) не буде пов'язана з «нормативними цінами на землю». А нинішній власник землі отримає додатковий вибір у порівнянні з нинішньою ситуацією.

Зараз він може здавати в оренду землю і залежить від будь-яких юридичних обмежень, коли земля надається за обов'язкову мінімальну ціну. Мінімальна система цін має бути скасована: таке рішення необхідно прийняти як необхідну умову для вільного ринку землі.

Отже, лібералізований земельний ринок піде на користь нинішнім землевласникам, але може негативно вплинути на деяких покупців через більш високу вартість землі, ніж нинішні нормативні ціни. Проте зрушення у власності на землю створить більшу безпеку для активних фермерів та покращить доступ до кредитів.

Суспільство в цілому виграє, тому що нові власники землі, швидше за все, будуть більш ефективними фермерами, ніж нинішні, і використання додаткового кредиту ще більше підвищить ефективність. Крім того, буде менше незадіяних земель і збільшиться виробництво. Суспільство в цілому також виграє, оскільки збільшення доходів фермерів сприятиме підвищенню податкових надходжень. Додаткове надання суспільних благ у конкретних сільських районах поліпшить загальний рівень життя.

Якщо говорити про ризики такої політики, вони здебільшого пов'язані з реалізацією адміністративних норм стосовно того, хто хоче продати землю — приватний власник або держава. Приватний власник завжди має альтернативу: а) зберегти землю для власного використання або навіть тимчасово не використовувати; б) здавати в оренду; в) продати. Він не буде продавати її, якщо в регіоні лише кілька потенційних покупців і ціна пропозиції знижується через їхню монополію. Цю проблему можна згладити шляхом проведення загальнодержавного і регіонального реєстру всіх угод із землею, включаючи ціни.

Більш серйозна проблема може виникнути в галузі продажу державних земель. По-перше, має значення індивідуальний розмір землі, яка буде виставлена на продаж. Якщо великі ферми зараз покладаються переважно на державні землі, вони можуть бути єдиним потенційним покупцем і знизити ціни. Отже, можна було б передбачити, що державні землі будуть продаватися пакетами максимальним розміром 200 га за один тендер, і кожен окремий покупець матиме можливість купити не більше одного пакета. Однак ця система може бути корумпованою, отже, прозорість має велике значення.

Якщо говорити про те, як проходила земельна реформа в колишній НДР, то вона була особливою. Процес, в першу чергу, був заснований на реституцію. Той, хто володів фермою розміром менш ніж 100 га в 1945 р., отримав свої землі назад і став власником у приватних об'єднаних підприємствах. Земля фермерських господарств площею понад 100 га була передана державі протягом передбачуваного перехідного періоду. Одна з основних причин полягала в тому, що колишня власність не завжди була прозорою і були потрібні судові рішення. Продаж землі почалася зі створення організації для цієї мети. Кількість землі, яка продавалася кожен рік, було обмежено. Можливо, було мало потенційних покупців і держава хотіла якомога більше стабілізувати ринок праці в сільському господарстві. Деякі цікаві цифри: сільськогосподарські землі в НДР становили близько 6 млн га. На землі, що перебувають у державній власності, припадало 1 млн га. В найближчі роки ще 100 тис. га буде продано.

Ульріх Кьостер, професор Кільського університету (Німеччина)