Журналіст за фахом & аграрій за покликом серця: ті, хто поза кадром

Тому більшість наших колег можна вважати журналістами за фахом, але аграріями за покликом серця. Багатьох із сьогоднішніх наших героїв ви знаєте особисто, часто зустрічаєте в полях, даєте інтерв’ю чи коментарі, ділитесь із ними успіхами та невдачами. У День журналіста ми вирішили змінити формат — сьогодні вони не поза кадром, як зазвичай, а розповідають, як прийшли в цю професію, про її особливості та виклики.

*Відповіді публікуються в алфавітному порядку за прізвищами спікерів.

Сьогодні журналісти мають чимало нових можливостей у роботі. Так, можна сидіти у піжамі в ліжку й дивитися онлайн-трансляції подій представників влади. Проте такий підхід нівелює можливість поставити уточнююче запитання чи отримати ексклюзивний коментар. Звісно, в умовах карантину мінімізація зустрічей у реалі виправдана, але гарантій того, що цим не будуть прикриватися ще довго, немає. Якщо про хороше: візуальний контент, який створюють аграрії із застосуванням дронів та безпілотників, складає гідну конкуренцію професійним продакшн. А ще українські аграрії чи не найпросунутіші в нових формах комунікації. Онлайн-зустрічі, соціальні мережі, телефон уже давно стали незамінним засобом комунікації з ключовими спікерами галузі. Це економить час, а ще захоплює, коли 60-70-річний землероб з легкістю відписує тобі у Telegram, дзвонить у WatsAp чи під гуркіт трактора надсилає голосове повідомлення у Viber. А потім шерить матеріал зі своїм коментарем у Facebook. Це говорить про те, що аграрій адаптується до будь-яких реалій!

Як знімаєте стрес після напружених робочих днів, важких текстів, коротких дедлайнів, роботи в полях?

Найкращі ліки від стресу для мене — фізична активність, творчість і здоровий сон. А ще —теплі обійми рідних і часом трошечки улюбленого алкогольного напою в хорошій компанії, щоби розслабитись. Намагаюсь один день на тиждень повністю присвятити собі — виспатись досхочу, провести день, не згадуючи про роботу. Щоправда, виходить не завжди, бо журналістика — стиль життя, її відбиток є у сприйнятті кожного явища навколо.

На вашу думку, якою буде журналістика в цілому та агрожурналістика зокрема у 2050 році?

Боюсь, що у 2050 році журналістика стане професією не творчою, а алгоритмічною, математичною, Живих журналістів можуть витіснити штучний інтелект і роботи, дрони та розумні трактори, що зможуть генерувати тексти про свою роботу. Проте вірити в це не хочеться. Сподіваюсь, що великі формати живого спілкування — інтерв’ю, репортажі, стріми жоден робот не подужає.

Якби не журналістика, в яку сферу пішли би працювати?

Точно обирала би творчу роботу. Якщо в бізнесі, то однозначно маркетинг чи комунікації, де є можливість креативити й досхочу спілкуватися. Думаю, що комфортно почувалася би десь і в соціальній сфері.

Як знімаєте стрес після напружених робочих днів, важких текстів, коротких дедлайнів, роботи в полях?

Після напружених робочих буднів знімаю стрес пляшкою холодного пива та комп’ютерними іграми разом із друзями — ось мій рецепт, який дозволяє звільнити мозок від втоми. Але до цього рецепту ще бажано додати те, що рідко вдається зробити. Треба гарно виспатись, десь до обіду.

На вашу думку, якою буде журналістика в цілому та агрожурналістика зокрема у 2050 році?

Думаю, що журналістика у 2050 році одразу транслюватиме інформацію до мозку читача.

Якби не журналістика, в яку сферу пішли би працювати?

Якби не потрапив у журналістику, пішов би в агрономи, освіта та досвід дозволяють.

Як знімаєте стрес після напружених робочих днів, важких текстів, коротких дедлайнів, роботи в полях?

Можливо банально, але я обожнюю мандрівки. Маю вже 21 країну в списку відвіданих, і це тільки початок. Для мене це найкращий стимул — багато і якісно працювати, а потім гайнути на вікенд чи у відпустку, відкривати нові країни, вчити мови, робити фото та й просто спостерігати за життям за кордоном. Це сповнює мене новими емоціями, драйвом. Оскільки зараз можливості мандрувати немає, стала більше ходити пішки — по 10-15 км на день. Дивовижно, але й у рідному Києві ще можна знайти місця, у яких раніше ніколи не була, такий собі «домашній туризм» і можливість змінити карантинну обстановку одночасно.

На вашу думку, якою буде журналістика в цілому та агрожурналістика зокрема у 2050 році?

Хочеться вірити, що журналістика у 2050 році просто буде. Дуже багато видань в Україні зараз закривають, все менше якісних, дійсно цікавих текстів, і все більше «джинси», відвертого фейку. Хочеться, аби професійні журналісти не йшли з професії у інші галузі, а розвивались, подавали об’єктивну, свіжу інформацію. Сьогодні, завтра, у 2020 чи у 2050 році — неважливо.

Якби не журналістика, в яку сферу пішли би працювати?

Якби я не працювала журналістом, то стала б... журналістом! Тому що допитливий розум не дає мені спокою, і навіть у буденних речах, у позаробочий час, я бачу безліч ситуацій, які перетворюю на історії на своїй сторінці у Facebook під хештегом #київськіхроніки. Це теж невелике хобі, як то кажуть, для душі. А ще мені дуже подобаються квіти, тож можливо, я б обрала як додатковий фах флористику. Журналіст-квітникар звучить непогано, егеж?

Перший номер журналу «Зерно» побачив світ у березні 2006 року, але в аграрну журналістику я прийшов на пів року раніше, точніше, вона прийшла до мене з ідеєю створити аграрний журнал, а я пручався і говорив: не знаю, що ви там у сільському господарстві курите, але ж я «чєловєк високих ізкуств». Але аграрії дуже просили, бо їм було нічого читати, і, з огидою подивившись на тодішній ринок аграрних видань, я погодився. З того часу змінився агросектор і ринок аграрних видань.

З приводу журналістики маю море власних цитат. Зокрема, в журналі «Зерно» для працівників існує лише одна заборона — забороняється бути ідіотом. Вважаю, що журналістика — це витвір людей для людей, величезну роль має емоційний інтелект. Писати слід не тільки точно й корисно, але ще й талановито. Я часто говорю редакторам: «Мільйон причин завадить вам відкопати достовірну інформацію або сенсаційні факти, але немає жодної, яка б завадила вам написати красиву фразу».

Як знімаєте стрес після напружених робочих днів, важких текстів, коротких дедлайнів, роботи в полях?

Як знімаю стрес? Я не вживаю алкоголю вже багато років, ніколи, ніякого, а решта — без подробиць, бо самі знаєте — все, що людина любить, або аморальне, або від цього товстіють. Крім того, стрес гранітної скелі на узбережжі, об яку століттями розбиваються хвилі, — досить химерне припущення.

На вашу думку, якою буде журналістика в цілому та агрожурналістика зокрема у 2050 році?

30 років — колосальний строк за умови швидкості появи нових технологій. Буде два типи медіа — друковані, які вимагають співпраці та зусиль користувача, і віртуально-візуальні, об'ємні трансляції контенту різними гаджетами. Відтак агрожурналістика буде двох типів: це будуть журналісти-письменники, які мають власну позицію, бачення, і журналісти-оператори, які будуть володіти відео- та 3D-устаткуванням і методиками монтажу контенту. Власне, начерки цих типів є й зараз.
 
Якби не журналістика, в яку сферу пішли би працювати?

Якби не журналістика… Журналістика — це я сам, і почалося це задовго до того, як у Львові з друзями я заснував «Галицькі контракти». Колись Вадим Андрущак, директор «Пьотінгер-Україна», запитав у мене: «Якби ви знали, що з вами буде, 20 років тому, що б змінили?» І я відповів: «Якби я знав 20 років тому, ким стану, я б сам собі заздрив». 

Як знімаєте стрес після напружених робочих днів, важких текстів, коротких дедлайнів, роботи в полях?

Після напружених робочих днів люблю прогулюватись на далекі дистанції, якщо день був особливо складним і нервовим, то на самоті. Плече близької людини поруч також допомагає, ось це розуміння, що життя не закінчується на одній роботі.

На вашу думку, якою буде журналістика в цілому та агрожурналістика зокрема у 2050 році?

Хочеться, щоб журналістика в 2050 році взагалі була. Існує тенденція, що людям все більше вистачає їхньої стрічки в соціальних мережах, в якій не обов’язково будуть дописи якихось ЗМІ. Така аудиторія бере інформацію у лідерів думок, блогерів, сторінок на кшталт «Типичный Киев». У більш просунутих користувачів ще будуть підписки на сторінки компаній та їхній топ-менеджмент, який теж останнім часом не проти написати кілька слів.

Влада теж не сприяє популяризації ЗМІ, часто оминаючи цей канал комунікації та просуваючи свої погляди/звершення/нововведення через ті ж соцмережі. Виглядає так, що простіше підписатися на канал в Telegram кількох політиків і міністрів і бути в курсі того, що відбувається в країні.

До того ж рівень довіри до ЗМІ теж постійно коливається. І ми говоримо не лише про помилки в публікаціях, суперечки зі спікерами, тінь власників тощо. Сьогодні репутаційні ризики для видань несуть поведінка, висловлювання, особисті вподобання окремих журналістів.

Якщо соцмережі не витіснять журналістику, їй все одно доведеться з ними тісніше інтегруватись. Telegram-канали у ЗМІ вже не будуть зручним нововведенням, а можуть стати одним із основних майданчиків для подачі матеріалів. Найімовірніше, друкованих видань в 2050 році ми вже не побачимо, телебачення, якщо не все, то більшість перейде в YouTube, радіо — в підкасти.

Журналістика ще дужче вестиме боротьбу проти deepfake, особливо враховуючи швидкість розвитку технологій. Але ті ж технології, можливо, дозволять делегувати частину роботи журналіста, таку, як формування тексту матеріалу, штучному інтелекту. Аби він, знову ж таки, не відібрав узагалі всю роботу в журналістів.

Якщо говорити про агрожурналістику окремо, то ми просто матимемо встигати за всіма інноваціями та змінами в цій галузі.

Якби не журналістика, в яку сферу пішли би працювати?

Колись я мріяла про туризм. Але відчуваю себе зараз на своєму місці.

Як знімаєте стрес після напружених робочих днів, важких текстів, коротких дедлайнів, роботи в полях?

Зняти стрес після напружених робочих днів мені допомагають танці, малювання, читання, а також надихає вирощування екзотичних рослин.

На вашу думку, якою буде журналістика в цілому та агрожурналістика зокрема у 2050 році?

Важко прогнозувати, втім, мені здається, що цінність інформації та людського спілкування стане вищою. Професійні медіа будуть більш сфокусовані на релевантній аудиторії, а не будуть орієнтуватися на масового читача. Журналістами переважно будуть практики агробізнесу.

Якби не журналістика, в яку сферу пішли би працювати?

Все, чого б мені хотілося досягти в житті, я реалізовую паралельно. Наразі у сфері моїх інтересів — аграрна аналітика та консультаційна робота у Продовольчій та сільськогосподарській організації ООН. Також я отримала ступінь магістра AgriFood MBA і сподіваюся, що агробізнес стане ще ближчим — хочеться зайнятися аграрною справою і тим, про що ми пишемо кожного дня.

Як знімаєте стрес після напружених робочих днів, важких текстів, коротких дедлайнів, роботи в полях?

Стрес знімаю, відвідуючи з подругами театр. Хоча би телефоном спілкуюсь із приємними, позитивними людьми, щоб переключитися та бути у вирі подій. А на вихідні прочищаю мізки фізичною працею на дачі: боротьба з бур’янами знімає всі негативні емоції, а доглянутий квітучий садочок заряджає гарним настроєм на цілий тиждень.

На вашу думку, якою буде журналістика в цілому та агрожурналістика зокрема у 2050 році?

Їжа буде у вигляді корисних поживних коктейлів, які вироблятимуть на власних переробних підприємствах фермери. А агрожурналісти, ймовірно, писатимуть про досвід вирощування картоплі та кукурудзи, приміром, на Марсі, бо основне агровиробництво перенесуть з планети Земля, щоб відновити її екосистему.

Якби не журналістика, в яку сферу пішли би працювати?

З аграрною освітою та спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності в АПК», певно, працювала б у якійсь мультинаціональній компанії. А ще дуже подобається біотехнологія. Залюбки б займалася генною інженерією. Керувала б генезис-лабораторією десь у Пуерто-Ріко.

Як знімаєте стрес після напружених робочих днів, важких текстів, коротких дедлайнів, роботи в полях?

Допомагає зміна «картинки»: смачна кава, або ж Апероль Шпріц (залежно від рівня стресу :)) на природі у гарній компанії, або ж на самоті (залежно від рівня стресу :))

На вашу думку, якою буде журналістика в цілому та агрожурналістика зокрема у 2050 році?

Пандемія коронавірусу підтвердила: не варто робити прогнози. Хто міг спрогнозувати, що у 2020 році людство акцентуватиме увагу на тому, як правильно мити руки, як часто та навіщо? Журналістика вже сьогодні зазнала кардинальних змін. Соцмережі стали оперативним джерелом інформації, тому ЗМІ варто змінити свій вектор у напрямку «fact checking» — фаховий аналіз та власна точку зору.

Якби не журналістика, в яку сферу пішли би працювати?

Зелений туризм. Можливо, реалізація себе у цій сфері ще попереду :)