Жителі Дрогобича називають соляну шахту серцем міста, адже саме завдяки солі виникло поселення. На гербі міста зображено 9 топок солі, що є рекордним серед галицьких міст-видобувачів. Сьогодні Дрогобицька солеварня є одним із найстаріших підприємств Європи.
Близько 15 мільйонів років тому на території солеварні почали формуватися поклади солі, чому сприяв відповідний клімат і тектонічні процеси. Існує легенда, що саме від галіту (камʼяної солі) походить назва Галичини, де раніше розташовувалося приблизно 200 солеварних заводів, однак наразі функціонує тільки один — Дрогобицька солеварня.
Шахта має розмір 2,5х3 м, заглиблюється на 50 м, кріпиться дубовими колодами, адже порівняно з металом сіль не несе шкоди деревині, введена в експлуатацію наприкінці XIV століття. Тут виробляється висококонцентрований розсіл — до прикладу, рівень солі ідентичний до Мертвого моря.
Більше про функціонування та виклики Дрогобицької солеварні AgroPortal.ua розповіли директор підприємства Олег Петренко та геолог Оксана Бунда.
Раніше виробництво було газифікованим, але 2013 року через економічні проблеми було вимушене перейти на дрова, використовуючи технологію XIII століття. Корозія — один із найголовніших факторів пошкодження техніки, наразі є потреба у заміні різних механізмів, що дало б змогу полегшити виробничі процеси та забезпечити належні умови. Станом на зараз у солеварні працює 50 робітників.
На жаль, зовнішнього фінансування підприємство не отримує, тож усі витрати змушене сплачувати з власних коштів, зважаючи на великий податок (80% усього заробітку), вчасна заміна технологій є проблематичною.
Денна норма видобутку — 55 кубів, з яких 8 відводиться на виварювання солі, а решта — на продаж, зокрема до обласних центрів та мережевих магазинів.
Найбільшого поширення дрогобицька сіль набула на Львівщині, однак у столиці цю продукцію теж можна знайти. За словами геолога підприємства Оксани Бунди, збут продукції різноманітний. Зокрема, замовлення є від ДТЕК, ТЕЦ, Нафтогазу, малих підприємств із виготовлення кормів для тварин, мила, сирів і, звичайно, харчової гілки. Збільшення видобутку солі нестиме не лише економічні наслідки, а й негативні екологічні, тож нормою є 50-55 кубів на день. Зараз виробничий процес забезпечує 30% від максимуму.
Різноманіття імпортної солі за нижчою ціною ускладнює збут дрогобицької, що має вищу вартість. Попри це, отримати дозвіл на експорт підприємству ще не вдалося, наразі справа у процесі розгляду. За умови експорту продукції вдасться підвищити дохід і ознайомити закордонного споживача з українським товаром. Так, нещодавно французькі туристи придбали дрогобицьку сіль і продали її на мітингу в підтримку України у Парижі. За їхніми словами, покупці залишилися задоволеними та могли б стати потенційними споживачами.
«Французькі туристи іноді купують нашу сіль і таким чином рекламують її за кордоном, а натомість привозять необхідну для міста техніку, наприклад, генератори. Попит однозначно є, необхідно отримати дозвіл», — наголошує Оксана Бунда.
Відомо, що саме у Дрогобицькій солеварні знімався фрагмент фільму «Довбуш». Режисер кінострічки Олесь Санін виділив кошти на ремонт даху одного з виробничих приміщень. За словами Оксани Бунди, підприємство планує додати розважальний аспект на місці, де проводилися знімання. Зокрема, це може бути виставкова композиція або ж зона для перегляду фільму, де відвідувачі матимуть змогу візуально ознайомитися з історією та теперішньою діяльністю виробництва. Температура у приміщенні оптимальна: влітку — прохолодно, взимку — тепло, тож туристам буде комфортно, однак питання техніки залишається відкритим.
Раніше збут відбувався в межах Дрогобицького району, але новий керівник солеварні Олег Петренко розширив межі продажу. Так, зараз цю сіль можна знайти на полицях львівських, франківських та київських магазинів. У планах — розширення у Вінниці та Житомирі, на півдні та сході України, підписання договорів із представниками останніх наразі у процесі.
Ціновий сегмент залишається доступним. Стандартна баночка на підприємстві коштує 54 грн, а в магазині 750-грамове паковання обійдеться у близько 200 грн.
Зараз керівництво солеварні підготувало звернення до Міністерства економіки, Львівської військової адміністрації та окремих депутатів Верховної Ради стосовно надання квот на експорт.
Наразі існують домовленості зі США, Францією та європейськими ресторанними критиками, котрі готові до створення торговельних звʼязків.
«У зверненні ми вказали, що йдеться про 10 тонн крупнокристалічної солі на місяць, це принесе $50 тис. щомісячно. Для нас це великі гроші, і я не бачу перепон для відхилення ініціативи з боку держави, але бюрократично це складне питання», — зазначає Олег Петренко.
Насправді частка споживання саме дрогобицької солі в Україні є невеликою: зі 100 тис. тонн загальної солі на ринку Дрогобицька солеварня виробляє лише 60 тонн.
За словами Олега Петренка, питання фінансування залишається відкритим, очікується прийняття закону про державно-приватне партнерство, який передбачає інвестування в держмайно з можливістю його використання протягом вказаного періоду. Різні форми власності теж розглядаються, проте ключовою умовою у такому разі є збереження функціоналу солеварні та її постійний розвиток. Потреба фінансування та водночас високі податки призводять до єдиного можливого варіанту — кредитування, що не підлягає оподаткуванню.
Автентичність — «фішка» Дрогобицької солеварні, тому збереження традицій і звичаїв є головним для працівників. Найдавніше виробництво України, що офіційно функціонує з 1390 року, є гарантом якості продукції. У планах — реєстрація нематеріальної спадщини ЮНЕСКО та встановлення памʼятки археологічних розкопок, що проводилися на території виробництва.
Єлизавета Котенко, AgroPortal.ua

Молочне господарство на Вінниччині утримує майже 10 тисяч голів ВРХ

Датчик справний, а трактор втрачає тягу: де ховалася несправність

Від чорниці до малини: родина на Волині вирощує майже два гектари ягід

Щоб підтримати аграрний сектор в умовах заблокованих чорноморських портів, урядом прийняті три рішення: переглянуто мінімальні експортні ціни, змінені умови фінансування аграріїв за програмою «5-7-9%» на обігові цілі та прийнято рішення про надання державних гарантій на портфельній основі.

Удари по розподільчих центрах (РЦ) великих торгових мереж, а також по окремих виробниках продуктів харчування спричинили локальний дефіцит деяких товарів і змусили сектор шукати нову модель постачання.

Українське виноробство дедалі активніше заявляє про себе не лише на внутрішньому, а й на міжнародному ринку. Виробники інвестують у сучасні технології, працюють із локальними сортами винограду та розвивають винні регіони як частину аграрної економіки. Одним із таких прикладів є Pilot’s Wines, що працює у Бессарабії.

За I квартал 2026 року в Україні відкрилося 125 продуктових магазинів, а закрилося втричі менше: лише 41. Найбільша кількість продуктових магазинів зосереджена в Києві та області (1922), а також у Львові та Дніпрі.

Інвестиції в альтернативні білки можуть забезпечити економіці Європейського Союзу додаткові €111 млрд щороку до 2040 року, якщо цей напрям стане одним із пріоритетів розвитку.

У Полтавській області проведено черговий етап деколонізації: з назв шести аграрних підприємств вилучено російсько-комуністичну та імперську символіку. Перейменування здійснено відповідно до закону «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу».

«Чорноморський солезавод» (Одеська обл.) вийшов на повну потужність виробництва у травні 2026 року.

Спеціалізована екологічна прокуратура 28 квітня 2026 року на ДП «Рихальське» у Чижівській громаді на Житомирщині проводила розслідування за фактом жорсткого поводження з тваринами.

У результаті агроколаборації двох українських виробників — Дрогобицької солеварні та сироварні «Гарбузовий рай» — на ринку з’явився новий продукт — сирна сіль.