«Все по чесноку», або Як врятувати ринок від хаосу

На його візитівці двозначна, але зрозуміла фраза: «Все по чесноку». Бо його пристрасть — суперякісний часник та чесні й відкриті партнерські стосунки.

Сорту Любаша, над яким із завидною послідовністю з 1998 року працює Іван Захаренко, фактично немає рівних за витривалістю, морозо- та посухостійкістю. Він росте в абсолютно різних погодних умовах від Прибалтики до Кавказу. Чудово зберігається 9-11 місяців, не втрачаючи товарності, має унікально сильний різкий смак.

Іван Захаренко в Молочанському районі Запорізької області з двох цибулин, знайдених на пустирищі, за 6 років розвів цей сорт, щоби засадити 5 га. Зараз висаджує 20 га.

Приборкати цю культуру селекціонерам досі так і не вдається. Виведення сорту шляхом схрещування і розмноження через насіння не буває, існує тільки відбір цибулин. Ніхто не навчився вирощувати гібриди.

Іван Захаренко справжнім селекціонером називає лише природу і впевнений, що часник можна тільки знайти, як корисну копалину, чи відкрити, як нову зірку на небі. Романтик…

У своєму професійному насіннєвому господарстві він «тренує» часник. Не тільки зберігає чистоту сорту, але й загартовує його в аномальних умовах. Часник набирається імунітету, щоби пережити можливі ризики.

Зареєструватися — це принципово

Майже 10 років знадобилося родині Захаренків, аби не тільки працювати над культурою, але й пройти сім кіл бюрократичного пекла та нарешті у 2008 році зареєструвати свій сорт у «Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні».

«З мене всюди сміялися і дивувалися: «Навіщо?» У насіннєвих станціях, дослідних господарствах і навіть міністерстві. Та я затявся і пройшов усю процедуру. Переконаний: треба, як і увесь світ, грати за цивілізованими правилами», — твердить підприємець, навіть визнаючи, що більшість колег продовжують існувати у беззаконні та хаосі.

Якщо Любашу упродовж 3-х років випробовували на дослідній станції, сорт пройшов усі процедури порівняльного аналізу, то в останні 2 роки до Держреєстру вільно потрапляють сорти без жодного аналізу. «Причому їх заявляють ті, хто колись у мене купував посадковий матеріал. Просто змінюють назви, — розчарований Захаренко. — Не модно, не в тренді зараз платити роялті своєму. От поляку чи японцю — так, це нормально, платять без розмов. Я навіть не те що хочу щось принципово довести. Просто йду своїм шляхом. Не можна інакше. Жодним чином бардак не може тривати далі».

Стабільність дає результат

Еталонне насіння дає гарантовану якість, якщо дотримуватись чіткої технології. Придбаний на 10-15% дорожче гарантований посівний матеріал знижує можливі ризики мінімум наполовину.

Чемпіонами з урожайності українського часнику Любаша зараз є прибалтійські фермери, які охоче працюють із автором сорту в правовому полі. На поливі отримують 23 т/га.

Сам Іван Захаренко поки що вирощує культуру на богарі. Переважно застосовує ручну працю. Каже, конче треба механізуватися через брак робочих рук і необхідність знижувати собівартість.

Ринку потрібен контроль

Загрозами ринку часнику фермер називає страшенну пересортицю і хаотичне застосування нелегально ввезеного насіння.

«Також чув відверту погрозу від операторів, що завозять часник в Україну. Мовляв, не продасте свій продукт по 15 грн/кг, то завезу чужий часник і завалю ним ринок».

І тут же згадується прибалтійський досвід. Там навіть не контролюють ввезення на кордоні. Зате у сезон, коли з’являється на ринку місцевий часник, з прилавків усіх маркетів забирається весь імпортний часник. Хай тільки протягом місяця, але дається повний простір місцевому товару за оптимальною для свого виробника ціною.

При цьому торговельні мережі йдуть на такий вчинок із задоволенням — у спеціально організованих зонах один поперед одного знайомлять з конкретними виробниками, їх продукцією, дають багато фото. Просувають своїх виробників. Не кажу вже про кредитні пільги та інший державний супровід вітчизняного підприємництва», — розповідає про досвід сусідів Іван Захаренко.

Там не обирають популістський шлях зниження споживацьких цін. Бо усвідомлюють, що тим самим знищують власного виробника.

В Україні натомість оптова ціна вже доходить до 12 грн/кг. При тому що оцінка у 50 центів за кг стає однозначно збитковою. У декого собівартість сягає і 1 $/кг. Навіть на опті ціна не має бути менше 20 грн/кг. Часник же не застосовують у великих обсягах.

За словами Івана Захаренка, український часник залюбки хочуть купувати всюди, тому що він має свій жорсткий смак, цікавий вигляд, може сміливо конкурувати з іменитими світовими сортами. До того ж він дуже придатний до переробки, адже має 42% сухої речовини. Йому тільки потрібна підтримка на рівні уряду в правовому полі.

«Наразі розуміння знаходимо хіба що від Українського проекту бізнес-розвитку плодоовочівництва (UHBDP), — говорить Іван Захаренко. — Тут є спеціальні проекти дієвої підтримки, навчальні програми. Навколо цих програм збирається свідоме товариство однодумців, обмінюємось досвідом, шукаємо партнерів».

За словами Івана Захаренка, порятунок часникового ринку від негативних тенденцій він вбачає у професійності. Розповідає, що приїздив до нього німецький фермер і сказав цікаву річ: «У нас в бізнесі випадкових людей немає». Там професіоналізм передається у родинах. Якщо займається цибулею сім’я — то 50-100 років, якщо виноградом — 300 років. Іван Захаренко впевнений, що рано чи пізно на українському часниковому ринку теж залишаться лише грамотні професіонали.

На базі свого господарства народний селекціонер започаткував спеціальні курси для тих, хто любить і вирощує часник. Можна дізнатися деталі технологій, попрактикуватися на дослідній ділянці. Угіддя Захаренка стали також популярним майданчиком для організації практики Таврійського державного аграрного університету.

Ірна Садова, AgroPortal.ua