Китай за останні кілька років став найбільшим торговим партнером України. Суттєву частку експорту складає аграрна продукція, зокрема зернові, олія, молочна продукція та яловичина.

Втім, подальший розвиток товарних відносин між двома країнами має певні політичні та бюрократичні перепони, подолання яких залежить від обох сторін.

Нетарифні обмеження

У 2021 році Україна отримала черговий приріст експорту товарів до Китаю, але імпортувала з Піднебесної більше. Тому загальне сальдо торгівлі між нашими країнами лишається негативним. 

«Між Україною і Китаєм є діалог із підготовки відповідних розрахунків техніко-економічного обґрунтування лібералізації торгівлі. Тобто йдеться про взаємне зняття деяких тарифних і нетарифних обмежень. Для України це дуже цікаво, тому що аграрний експорт росте, але він гальмується через нетарифні обмеження з боку Китаю — вони взагалі використовують цей інструмент багато років для всього світу досить агресивно, особливо це стосується продуктів із доданою вартістю», — констатує радник віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Голуб.

Наприклад, декілька великих компаній мали проблеми з поставками до Китаю ячменю минулих урожаїв.

«У цих вантажах були знайдені певні патогени, нехарактерні для України взагалі! І було незрозуміло: чи то були домішки з інших країн, чи була проблема транспорту, але для українських компаній утворилися відчутні проблеми. Це типовий інструмент впливу КНР і застосовується він не тільки для товарів українського походження», — зауважує експерт.

Українська олія на китайському столі

Як зазначає Тарас Голуб, на рослинні олії з боку Китаю не накладалися додаткові обмеження, але останнім роком у країні прийняли зміни до законодавства і ввели обов’язкову акредитацію імпортерів до Китаю.

Тарас Голуб, радник віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України

«Це стосується олії соняшникової та соєвої. Тобто китайська сторона загострює нетарифні обмеження для всього світу, не лише для України. Наші експортери стикнулися з необхідністю акредитації поставок до Китаю, але все одно Україна залишається одним із перших постачальників олії соняшникової до цієї країни»

Тарас Голуб, радник віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України

Зернова група

У 2019-2020 роках Україна була одним із головних постачальників кукурудзи до Китаю. Разом із тим внутрішнє виробництво кукурудзи покриває 95-97% загальної потреби, тобто обсяг імпорту був незначний для китайського ринку. Торік до постачання кукурудзи повернулась конкуренція США. 

«Ми за рахунок низької ціни змогли зайняти нішу, з якої випала Америка внаслідок торговельної війни. Але у 2020-2021 роках ситуація змінилася: американські компанії почали повертатися на китайський ринок. Ми вже змушені конкурувати з ними, і ця конкуренція не на нашу користь, тому що американські компанії мають значні інвестиції в системі логістики, роздрібної торгівлі. А ми можемо лише завантажити судно і його на аукціоні продати. А як воно прийде в Китай, як відбудеться дистрибуція до реальних споживачів — за цим слідкують уже не українські компанії», — озвучує проблематику експерт.

Китайські кордони для курятини

За словами Тараса Голуба, останні п’ять-сім років важливим питанням у перемовинах між країнами лишається експорт м’яса птиці. В Україні великі обсяги виробництва курятини, Китай також має велике внутрішнє виробництво, але й багато імпортує. Основна вимога, щоб п’ять років по всій країні не було захворювання птиці — це дуже важко виконати, додає він.

«Для країн колишнього СРСР ситуація зрушила з мертвої точки: Білорусь і РФ відкрили ринки експорту курятини в першій половині 2019 року. Україна мала змогу відкрити ринок курятини наприкінці 2019 року. Але поки у нас готувалася процедура (у китайців вона дуже забюрократизована), були зареєстровані випадки захворювання птиці. Далі почалася пандемія, Китай посилив контроль, і процес відкриття загальмувався», — констатує експерт.

Горох і свіжі ягоди підвищили шанси на експорт

Наприкінці 2020 року почався діалог про експорт до Китаю гороху і свіжих ягід, зокрема лохини (заморожені ягоди вже експортуються). За словами Тараса Голуба, в листопаді 2021 року Україна отримала позитивний відгук щодо цих позицій. Натомість вітчизняна черешня поки чекає на розв’язання транспортних питань.

«Протоколи щодо експорту черешні були підписані ще у попередньому турі переговорів, наприкінці 2018-го — початку 2019 року. Але під час підготовки протоколів була допущена помилка з китайської сторони, а наша сторона її не відбила вчасно. Згідно протоколів, транспортувати черешню маємо морським транспортом. Але це неможливо, оскільки вона не доїде морем — має бути тільки авіаційний транспорт, який чомусь не був відображений в протоколі. Протоколи можна переглянути, але це питання більш плідної та чіткої взаємодії асоціацій з державними органами у нас і в КНР», — підкреслює Тарас Голуб.

Додана вартість — додаткові труднощі

На відміну від сировини готові до споживання та упаковані харчі не потребують зазначених дозволів для експорту, потребують реєстрації упаковки тощо. Але, на жаль, вітчизняна частка цих продуктів у загальному обігу дуже мала, тому українським компаніям складно там працювати, ділиться Тарас Голуб.

«Наші компанії не можуть забезпечити виконання великих поставок по всій території Китаю. Якщо у нас велика мережа — це 3000 точок, то у них — 300 тисяч точок, і всі потрібно забезпечити. Це дуже складно для українських компаній і з погляду виконання обсягів, і оборотних коштів, які потрібні для виконання таких контрактів», — додає експерт.

Підвищити довіру створенням окремих географічних зон

Для китайців важлива сила й довіра. Підвищити довіру, на думку Тараса Голуба, можна за допомогою зонування тваринної продукції, тобто зробити дозвіл на окремі регіони або зони постачання. Наприклад, якщо є захворювання тварин у центральній області країни, то обирати для експорту постачальників із заходу, де епідеміологічна ситуація в нормі. Також є питання щодо проведення ретельного контролю. 

«Якщо би попередній огляд проводився на українській території, в умовах підвищеного санітарно-епідеміологічного контролю, можливо, за участю компаній, які акредитовані в Китаї, то це би викреслило низку питань та суперечок стосовно якості продукції. Тобто зараз склалася влучна ситуація для розвитку в Україні спеціалізованих зон, можливо, на базі індустріальних парків. Такі парки, сфокусовані на підтримці експорту харчових продуктів зрозумілі й у КНР, вони могли би залучати китайських партнерів до процесу забезпечення експорту та стимулювали би інвестиції в переробку», — констатує експерт.

За його словами, для розвитку експорту готової продукції Україна має постійно аналізувати китайський ринок, щоб розуміти, за якими товарами з доданою вартістю складаються експортні можливості. 

«Англомовна інформація не відображає всю картину, тож потрібно працювати з китайською мовою, щоб робити ґрунтовний аналіз. Але цей процес буде дуже довгим», — зауважує Тарас Голуб.


Наталія Войнова, AgroPortal.ua

Мультимедіа