Сергій Лабазюк: У селі легше тримати руку на пульсі всього, що відбувається в агробізнесі

Член Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, депутат-мажоритарник Сергій Лабазюк подав понад 100 законопроектів, 20 з них — прийнято. Кажуть, це гарний показник з точки зору ефективності народного обранця.

Отже, їдемо до виборчого округу нардепа, що на Хмельниччині, аби на власні очі переконатися, наскільки тісною є співпраця з громадою. Плануємо також почути думки про найактуальніші питання: зокрема, щодо ринку землі, системи оподаткування та втілення реформи децентралізації на місцях.

Зустрічаємось у депутатській приймальні у містечку Волочиську на території групи компаній VITAGRO, де Сергій Лабазюк є почесним президентом. Каже, тут йому легше тримати руку на пульсі всього, що відбувається в агробізнесі та у територіальних громадах. Відповідно, швидко діяти. В тому числі, законодавчо.

«З 10 років з братом їздив допомагати мамі сапати 3 гектари буряків на поле в сусідньому селі. З 14 років я працював на току помічником комбайнера. У 24 районне керівництво вмовило мене як молодого підприємця взяти в оренду перше господарство у селі Попівці, звідки родом моя родина», — пригадує нардеп початок свого трудового шляху. Каже, в сільській місцевості почувається спокійніше та комфортніше, ніж у столиці. Та й результати роботи там чітко видно на практиці.

«У парламенті конструктиву та єдності зараз навіть менше, аніж в попередньому скликанні. Зашкалює популістська складова, коли навмисно розкачується ситуація, виконуються певні замовлення», — каже Сергій Лабазюк.

«Як з цим боротися?» — питаємо.

«Мабуть, суспільство просто має перерости», — замислюється політик.

У 2004 році, коли у Волочиському районі 70% земель заростали бур’янами, молодий підприємець серйозно ризикнув і взяв в оренду перше господарство. Причому селяни одноголосно віддали йому свої земельні паї. І вже сьогодні на рахунку агрохолдингу VITAGRO — 70 тис. гектарів у Хмельницькій, Тернопільській та Рівненській областях. Спеціалізується на рослинництві, садівництві, має 120 тис. свиней та молочне стадо ВРХ, власні елеваторні потужності, насіннєвий завод у Городоцькому районі, фрукто- та овочесховища, переробні підприємства. Під власною торговою маркою «Семеліта» організовано реалізацію насіння, добрив та мікродобрив.

Завдяки розвитку бізнесу компанії вдалося створити більш ніж 5 тисяч робочих місць, а 15 тисяч місцевих пайовиків вчасно отримують оренду плату. VITAGRO — номер один серед платників податків у районі та входить до п’ятірки кращих в області.

Позапарламентські тижні Сергій Лабазюк проводить на окрузі, зі своєю громадою. Каже, за роки депутатства провів сотні зустрічей з людьми, побував у кожному із 180 сіл свого округу. Саме це допомагає мажоритарнику бачити і розуміти проблеми зсередини.

Як пропонуєте вирішити їх на законодавчому рівні?

Сергій Лабазюк: Головне, що потрібно селу, — стабільність і розуміння, що буде завтра. В цьому плані  ключовим є питання землі. Бо коли немає впевненості, що буде із землею, то ні свинарство, а тим більше — молочне тваринництво, яке у найкращому разі в нуль виходить, ні садівництво нікому цікавими не будуть.

Аграрії не стільки бояться продажу землі, як не розуміють механізму, як саме все відбуватиметься. Маємо визначитись: ми обираємо модель або Аргентини-Бразилії, або, скажімо, Німеччини. Будуємо державу, яка виробляє вал продукції, впевнено експортує її та відвойовує нові ринки, чи суто соціальне формування? Треба обирати, бо одне з іншим не поєднується.

Що пропонуєте?

Сергій Лабазюк: Люди сьогодні не готові до відкриття ринку, бо їм роками вкладали в голову страхи — тепер потрібно трохи часу, щоб все відмотати назад. Але ми маємо сьогодні зрозуміти, що землю треба відпускати у вільне плавання. Бо вітчизняний аграрій сьогодні — хоч малий, хоч великий — реально купити цю землю не зможе. Немає чіткого розуміння, скільки вона має коштувати. Тому повне відкриття ринку потрібно відкласти на конкретно визначений термін, скажімо, на 3-5 років, і чітко на всіх рівнях розпланувати дії на цей період.

Які це мають бути дії?

Сергій Лабазюк: Нормальна позиція —  почати з аукціонів, на яких реалізовувати державну землю. Неприпустимо роздавати її безкоштовно. Це можливість запустити практичну модель і відпрацювати правила. Погодьтеся, скільки би теоретичних законів ми не писали — нічого не вийде. Почне формуватися ринок, побачимо, хто і скільки готовий платити за землю, і тоді процес піде.

Звісно, коли вся маса земель потрапить на ринок — ціна обвалиться.  Природу ринку не обдуриш. Але на той час вже будуть зроблені перші кроки і  на державних землях відпрацьоване законодавче поле.

Взагалі я прихильник створення державного земельного банку. Але  цю тему в нас надто заполітизували. Та впевнений: рано чи пізно до неї повернуться. У Сполучених Штатах,  в Китаї, в Канаді та Австралії держава викуповує землі й передає їх у довгострокову оренду. Це безпекові речі.

Другим фактором  для формування стабільності в аграрній галузі Сергій Лабазюк називає визначеність із пріоритетними ринками, які мають бути відкритими для країни: «Це — питання Мінагропроду. Натомість у нас досі не підписані угоди з більшістю країн, ринки яких нам вкрай потрібно відкрити, щоб замінити російський напрямок».

Про які країни говорите?

Сергій Лабазюк: Наприклад, Індія — шалений ринок для нас! 4 роки навколо тупцюємо, але результатів так і немає. Я був серед ініціаторів зустрічей наших міністерств, але нічого в результаті. Україні продовжують диктувати ззовні, обмежуючи перелік культур, які вирощувати, стримують переробку.

На яких культурах вибудовує свою економіку VITAGRO?

Сергій Лабазюк: Ми вирощуємо всі культури, традиційні для регіону і необхідні для правильної сівозміни, —  пшеницю, ячмінь, кукурудзу, цукровий буряк, сою, соняшник. Але освоїли й екзотику. Наприклад, вирощуємо гарбузи, 4 роки тому побудували завод з переробки, щоб поставляти цінний продукт до Австрії для фарміндустрії. З нього, до речі, знамениту  віагру роблять.

Ще я захопився темою вирощування тютюну, хоча сам не палю. В наших краях здавна, особливо у ХVІІІ столітті, вирощували і виробляли  найбільше тютюну, бо в регіоні — ідеальні погодні умови для цього. Несправедливо, що нині забезпечуємо тільки 4% власних потреб, а решту завозимо, переплачуючи в рази за собівартість!

Тому готуємо законодавчу ініціативу.

Чим такий вигідний тютюн?

Сергій Лабазюк: Технологія його вирощування передбачає 80% ручної праці. Ми можемо дати людям робочі місця з високою оплатою. При цьому вирощувати не тільки на великих плантаціях, а безпосередньо на городах одноосібників, біля дому — це зручно. Заробіток з 10 соток — до $5 тис., без особливих ризиків. Культура легка в обробітку, вирощується без будь-якої хімії.

При цьому розсаду, централізовано вирощену в теплицях, можна роздавати практично за безцінь. Зібране листя заберемо на сушку та ферментацію у промислових масштабах. Вже відновили вцілілий Борщівський завод з ферментації тютюну. Можна сушити і на горищі дідівським методом, але тоді тютюн — нижчої якості.

Маємо продукт з високою доданою вартістю, з яким не соромно виходити на європейські ринки. Звісно, передбачаємо і супротив.

З боку кого?

Сергій Лабазюк: Скажу цифрами: ринок контрабанди цигарок становить $3 млрд на рік. Крім того, є багато лобістів імпортної сировини.

Щоб дати впевненість тим, хто вирощуватиме вітчизняний тютюн, потрібен закон. Збираю авторитетних фахівців, працюємо над ним.

У чому суть закону?

Сергій Лабазюк: Він передбачатиме, що вітчизняні виробники цигарок на своїх підприємства мають використовувати від 5 до 20% вітчизняного тютюну. В Грузії ця частка вже становить 50%. Процес заміни  імпортної сировини, яка обходиться вдесятеро дорожче, буде поступовим і триватиме до 5 років. За цей час зможемо до мільйона селян забезпечити роботою з достойною оплатою.

Восени готуємо масштабні заходи для популяризації закону: круглі столи за участю науковців-аграріїв, економістів, податківців.  Важливий акцент —  соціальна складова. На нашому боці — історія та традиції. Це наша українська культура! Вже успішно працюють тютюнові фермери у Тернопільській  області, на Київщині. Наші заводи із задоволенням купують їхню сировину і не скаржаться на якість.

ПІДТРИМАТИ СЕЛО

Розмову із народним депутатом продовжуємо дорогою на пшеничне поле в селі Поляни Волочиського району. Головний агроном Михайло Дзьобан показує пшеницю, майже готову до збирання.

На жаль, пшениця поступово втрачає рентабельність, кажуть господарники. За врожайності 65-70 ц/га переважно виходять в нуль чи навіть отримують збитки. Але от зайшли у поле і захоплено перебирають колоски: «Яка ж без пшениці сівозміна! Без неї і на інших культурах за 4-5 років втратимо урожайність. Така економіка. Та й люди часто беруть за пай не гроші, а саме пшеницю. Годують  домашню живність. І у селі, і у сусідньому Волочиську є млини, кожен собі заготовляє кращого борошна на випічку».

Полянський староста Ганна Басистюк сподівається, що тепер місцевим мешканцям не доведеться масово виїжджати на заробітки до Польщі, як досі. Агрокомпанія VITAGRO створює робочі місця, достойні заробітки у доярок, механізаторів. Люди перестали вирізати домашню худобу. За соціальними угодами відремонтували, здавалося, безнадійну дорогу, провели опалення в клуб, обладнали зупинку. Є дитячий садок та школа.

За останніх роки вся країна, а особливо Хмельницька область, відчула проблему нестачі води. У низці сіл вода суттєво впала або взагалі зникла. Волочиський район не став винятком. Щоб вирішити  там проблему, місцеве самоврядування розпочало програму централізованого водопостачання. Розробили кошториси та подекуди вже прокладають водогони. До такої роботи підключали не лише районні, але й державні кошти, які вибив на свій округ Сергій Лабазюк. Включилися в роботу підприємства та орендарі, які працюють на території сільських рад та об’єднаних територіальних громад (вартість робіт з облаштування водогону в селі сягає 2-3 млн грн).

САДОВІ ПЕРСПЕКТИВИ

Село Великі Жеребки Волочиського району має таку розкіш, як 67-гектарний молодий фруктовий сад на крапельному зрошенні.

Сергій Лабазюк каже: садівництво запускали в компанії як соціальний проект: «Чоловікам дали роботу на свинокомплексах, у будівельних бригадах, механізаторами. А от жінок вирішили зайняти садами. Заклали 750 га молодих садів переважно у Чемеровецькому районі. Але коли почали рахувати економіку, зрозуміли, що це гарний бізнес. Правда, треба одразу орієнтуватися на кращі технології. Досвід беремо виключно від світових лідерів».

Перші плантації вже на другий рік дали урожай та сотню робочих місць. Зараз 350 працівників щодня збирають чорну смородину. Загалом на садових та ягідних ділянках VITAGRO працює протягом року близько півтисячі людей. У розпал яблучного сезону — ще більше. Компанія обладнала холодильники для зберігання 10 тис. тонн продукції. Вже запланували організувати переробку на соки, джеми, повидло. Мають потужні французькі сортувальні лінії, де плоди відсортовуються за розміром, вагою і навіть кольором. Уроздріб продукцію VITAGRO можна купити у фірмовому магазині «Яблуко». Зараз там сезон продажу смородини. Зібрана комбайном коштує 20 грн, вручну — 30 грн за кілограм.

Молодому агроному Євгену Борщевському довірили керувати закладкою нового саду в рідних місцях, у Великих Жеребках.

Робота у розпалі. Євген, на перший погляд, дуже скромний, але впевнено та професійно знайомить із садом. Плантація стійко пережила несприятливі погодні умови — весняні заморозки. Між рядами жінки підв’язують спеціальними м’якими садовими трубками гілки до шпалер та дротів.  

Агроном каже, що вже з першого сезону молоді яблуні дали понад 10 тонн плодів різних сортів. Дозрівають поступово. Рекламний щит на трасі при в’їзді в село про продаж свіжих яблук спрацював одразу — від покупців не було відбою. Допомогло також «сарафанне радіо» — вочевидь, плоди засмакували багатьом. Охочі заїздили фурами і швидко розібрали врожай. «Ми мали красені-плоди навіть по 500 грамів!» — пишається Євген.

Чекають, що повністю окупиться сад за 5 років. До того часу поряд із ним обладнають сховище.

ТЮТЮНОВА ВПЕВНЕНІСТЬ

«Покажіть нарешті тютюнові плантації!» — заохочуємо господарів і їдемо в село Клинини, де цьогоріч запустили пілотний проект — висадили 60 га тютюну.

«Зараз на ділянці працює майже 50 осіб, — розповідає керівник відділу Павло Посполіта. — А охочих набагато більше. На інші роботи ми автобусами довозимо, а сюди велосипедами самі їдуть. Людям цікаво, та й робота неважка. За сезон тричі просапали тютюн. Не тільки бур’яни видаляємо, а ще розпушуємо ґрунт. Тому рослини стоять гарні, чисті, насиченого кольору. Коли нижні листки пожовтіють, наприкінці липня, почнемо їх зривати. Процес триватиме поступово, кількома етапами. Повністю урожай треба зібрати до перших морозів».

Неподалік на госпдворі кипить робота будівельників. Бригада з 30 осіб оперативно споруджує 12 стаціонарних сушильних камер на пелетах.

Туди закладатимуться касети з тютюновим листям на спеціальному кріпленні. У камерах за допомогою датчиків підтримуватиметься суворий режим температури та вологості.

Тому водогін сюди теж підводиться окремий. Усі ці умови дозволять отримувати тютюн найвищої якості.

Свого часу на території чекає розсадопосадкова машина. На ній — 8 місць для робітниць, котрі кожен кущик розсади в русі мають вставити у клапани конвеєра, що опускає саджанець в землю. При цьому під кожен кущик подається вода.

«Ми просилися  роздивитися у теплицях, як проростають зернятка у спеціальних комірках, — розповідає місцева кухарка Ганна Шендрак. — Потім возили обіди робітникам і спостерігали, як висаджують саджанці в полі. Це захопливо! Наші діди теж тут вирощували тютюн, пам’ятаю з дитинства. Дід закладав тютюн у ніс і чхав. По тому уся сім’я знала, коли він вранці прокинувся. Ми теж у скрутні 90-і мали файну грядку на городі. Чоловік і свекор палять, то робили самокрутки».

Жінка розповідає, що її чоловік-механізатор пристойно заробив на посадці тютюну. Сімейні паї віддали в оренду VITAGRO. Задоволені, що усі навколишні угіддя по-хазяйськи обробляються, бо добре пам’ятають, як землі стояли занедбаними.

Найбільше пайовикам до вподоби те, що мають право вибору. Потрібні були гроші на поглиблення криниці — частину плати взяли грішми. Так само минулого року за орендні кошти придбали мотоблок. Хоча обов’язково беруть частку і пшеницею, бо тримають худобу — корову, бичка, свиней, курей, качок, кролів. Свою пайову землю сім’я у жодному разі продавати не збирається. Мовляв, то буде необачно: раз — і нема нічого. Натомість з оренди мають постійний прибуток — зерном чи грішми. Заробити, якщо є бажання, людині є де у своїй місцині, не треба їхати в світи.

ЯК ЗАРОБЛЯТИ ГРОШІ НА МІСЦЯХ

«Завдяки тому, що такі люди вже вдруге довіряють мені представництво у парламенті, можу дивитися на ситуацію з різних боків — і як підприємець, і як політик, — говорить про відповідальність перед своїм виборчим округом Сергій Лабазюк. — Вдалося у кожній раді об’єднати більшість для конструктивної роботи. Тепер ми не лебідь-рак-щука, а однодумці.

Так ефективніше діяти в умовах, коли формуються територіальні громади. Це раніше місцевим органам було байдуже, бо всі кошти йшли в центр. Тепер принциповим стає контроль за раціональним використанням земель, за відрахуваннями із підприємств, заправок, акцизів на спиртні та тютюнові вироби тощо. Тому що кожна тисяча, що залишається, може піти на дороги, школи, дитсадочки, воду для сіл. Треба вчитися заробляти гроші на місцях, для своїх громад.

Хмельниччина зараз є лідером з об’єднання у територіальні громади. Ми одними з перших розпочали процес децентралізації, і це плюс. Бо економимо гроші, вчимося самостійно господарювати».

Підтверджує цю думку і голова Волочиської об’єднаної територіальної громади Костянтин Черниченко: «Першим завжди і легко, і разом з тим важко. Доки інші тільки розмірковують, ми вже маємо рік не теорії, а практики за плечима».

Місцевий бюджет відчутно зріс?

Костянтин Черниченко: 60% податків з фізичних осіб залишається на місці. Бюджет Волочиська як міста районного значення у 2010-2015 роках дорівнював від 9 до 14 млн грн. Сьогодні об’єднана громада, що складається із 20 тис. містян і 13 тис. мешканців сіл, із медичною та освітянською субвенціями має майже 178 млн грн.

Особливі зобов’язання ми взяли на себе в освіті: закладаємо максимально велику оплату праці для вчителів, у школах і садочках заборонили збір коштів, компенсуючи виплатами з бюджету. Стараємось забезпечити проїзд викладачів до місця роботи із сіл. Взяли на себе харчування дітей у 1-4 класах. Визначили, що 54 грн із кожних 100 грн бюджетних коштів вкладаємо саме в освіту.

Чи вдається громаді створити нові робочі місця?

Костянтин Черниченко: Намагаємось відродити традиційні підприємства, які працювали у Волочиську раніше. Наприклад, запрацювала швейна фабрика, яка вже має 60 робочих місць і ростиме далі. Розглядаємо перспективи зайнятості людей на селі. Наприклад, стимулюємо організацію обслуговуючих кооперативів. Хочемо створити умови для розвитку малого бізнесу на основі власних земельних ділянок, маю на увазі ягідництво, садівництво. Вже працюємо з конкретними проектами.

Вам допомагає співпраця із народним депутатом від вашого округу?

Костянтин Черниченко: Буду відвертим: на моїй пам’яті роботи міським головою минули каденції п’ятьох народних обранців. І коли на зібраннях села запитуєш, чи пам’ятають їх люди, бачу тільки розгубленість. Вже й імена забули, а звітів ніколи й не чули.

Системно працюємо із Сергієм Лабазюком. Разом їдемо в усі, навіть найвіддаленіші, села, за будь-якої погоди. Немає жодної галузі, яку б разом не обговорили: економіка, соціальні питання (ними, зокрема, опікується благодійний фонд нардепа. — Прим. ред.). Нам важко, у нас спільна відповідальність, але є багато планів. Досвіду роботи в громаді вчилися у колег з Польщі. У них виходить господарювати, у нас теж вийде.

Ірина Садова, Алла Стрижеус, AgroPortal.ua