Досвідом і працею. Надихає кінцевий результат — коли наше насіння проростає на полі
До цього працювала на Шполянському заводі запчастин і деякий час була на заробітках за кордоном.
На заводі все розпочинається з відділу, який я очолюю: ми наносимо інформацію на мішки, які потім передаються на ті відділи, де проводитиметься протруювання або ж фасування. Ми працюємо під дистрибуцію. Ніколи не було виробництва із запасами на «авось, продамо».
Перший рік роботи був найважчим, лише налаштовували всі процеси. Тому керівництво всі помилки нам пробачило, і оцінило роботу без оцінок, як у першому класі.
Для мене LNZ Group — це майбутнє. Я бачу амбіції керівників та їхню активність, і я впевнена, що завод з кожним роком набиратиме обертів.
На заводі з переробки цікаво бачити результат: коли працює все обладнання, люди, як мурашки, бігають, а потім на авто виїжджають пелети з мішками. Надихає саме кінцевий результат —коли наше насіння проростає у когось на полі.
Найбільше в роботі мені подобається демократія, рівність і відкритість. У нас немає керівника, який лише всіма командує. Думка кожного є важливою.
Коли я прийшла на посаду, то розуміла, що буде легко сформувати колектив, адже всі прийшли одночасно. Зараз у мене 3 зміни по 2 людини. Всі жінки. А знаєте, чому? Бо чоловікам не підходить монотонна робота. Колектив змінився за 6 років, але є такі, хто із самого початку. Я виконую більш ключові роботи. Спектр обов’язків у кожного великий, адже ми контролюємо весь процес аж до кінцевого продукту.
У нас багато людей набирається в серпні, коли починається сезон. Саме тоді можна розширити штат, адже за два місяці ми бачимо потенціал людини, чи хоче вона працювати надалі. Зараз працюють начальники змін, які починали з сезонних працівників.
Нас часто возять на інші заводи — як вітчизняні, так і зарубіжні. Наприклад, начальники зміни дивилися, як відбувається виробництво в Іспанії. Це додає ентузіазму в роботі. Відвідуємо виставки, знайомимось із новим обладнанням та його функціоналом. Співпрацюємо з контрагентами, які нам показують свій досвід, технологію. Це мотивує на подальший розвиток і вдосконалення заводу.
На роботі доводиться проводити час по-різному. Все залежить від сезону. Інколи 8 годин, а інколи й 15.
Як і більшість дітей, на літо я їздила до бабусі в село. Сказати, що мені аграрний світ дуже подобався, то ні. Мене більше цікавили інновації. Але на сьогодні агро — це найбільш розвинена в технологічному плані сфера.
Я навчалася в Київському політехнічному інституті на спеціальності «Менеджмент і маркетинг». Документи подавала туди, де на одне місце не 5 студентів, а 17. Ніколи не шукаю легких шляхів.
Однозначно отримані технічні знання, які стосуються комп’ютерів, на посаді, яку я зараз обіймаю, знадобилися. В університеті у нас не було таких фраз: «Візьміть листочок, запишіть». Ми працювали виключно на комп’ютерах.
У студентстві довше 2 місяців я не працювала, оскільки для мене навчання було в пріоритеті.
Мене надихають жінки. Наприклад, Дженніфер Лопес. Вона і співає, і танцює, а також гарна мама та дружина. Всі свої ролі вона виконує на високому рівні.
Енергію черпаю на відпочинку. Причому не активному, ось сноуборд — це не моє (посміхається). Мені подобається читати та дивитися фільми про життя та побут інших людей.
Якби не теперішня робота, можливо, я би обрала щось у напрямку цифрових технологій. Поки знань великих немає в цій сфері, але більше практики, і неодмінно все вийде.
Я б нічого не хотіла кардинально змінювати у своєму житті. Можливо, більше часу виділила б на спілкування із родиною.
Всі ази аграрного напрямку можна отримати в університеті. Вони незмінні. А от досвід — його потрібно набути. Більше дивитися на те, що робиться в світі. У нас 10 років не було гібридизації, ніхто не знав, як зібрати не 5 т/га, а 11. Зараз все змінилося, тому треба дивитися на прогресуючі технології в світі. І пам’ятати, що Україна завжди буде аграрною країною.