Валерій Петров про єдиний козир дрібного винороба: Будь якісним або помри

AgroPortal.ua поспілкувався з виноградарем і виноробом про досвід фермерства та особливості органічного виробництва.

Підприємець: авантюрист і стратег

По-перше, цей світ рухають вперед авантюристи, — у цьому точно впевнений Валерій Петров. Він і себе таким вважає. Коли горбачовські закони вимагали знищувати виноградники, він їх навпаки потихеньку висаджував.

Минули перші роки агресивної антиалкогольної політики, а Петров якраз зібрав свої перші врожаї. Зробив старт своєму родинному бізнесу. Отримав прибутки, купив перше авто — за власний виноград, з яким не прогадав.

Дружина Світлана розповідає, що на початку молода сім’я багато з чим пробувала експериментувати: навіть песців вирощували, курчат. Шукали, з чим виживати у часи різких змін, на перспективу.

Виноград переміг. «Тваринництво — не моє», — зізнається Валерій. Виноград бесарабцеві рідніший.

По-друге, треба виходити за узвичаєні рамки. Валерій каже, що відважився на власне підприємництво завдяки тому, що прийшов у фермерство з іншої сфери — він інженер-будівельник за освітою. Логіка така: «Наприклад, якщо ти глибокий фахівець в агрономії, то будеш намагатися робити все чітко за технологією, мислити лише категоріями агронома: чіткі норми, добрива, захист, обробіток. Грамотно — і все.  

Технологічні революції роблять неспеціалісти. Інженерні навички розширюють кругозір, руйнують рамки, спонукають творити.

Основна тенденція мого мислення не в тому, щоби дотримуватися правил, а в тому, як спростити процес. Додаю, скажімо, до тих же агрономічних догм ще й інші категорії».

Сімейні кадри

Не відхилятися від базових технологій допомагає дружина. Вона довго працювала технологом на заводі, де виробляли вино, знає всі нюанси. Дочка вивчилася на агронома у столичному аграрному виші. Зараз батько заохочує її і до маркетингових програм, пов’язаних із туризмом.

Син — висококваліфікований технолог після Одеського технологічного інституту харчової промисловості. Автор кількох унікальних рецептів.

Як Петрову вдалося усю родину завербувати на бік власної справи у селі? «Якби син сказав, що хоче стати космонавтом чи юристом, а дочка, приміром, художницею, я б їх не обмежував — сказав би: бажаю успіхів! Але вони з дитинства бачили, що приносить сім’ї достаток і на що можна розраховувати у перспективі. Наш виноградник — це завжди надійний шматок хліба. І він допомагає розвиватися. Вони це зрозуміли, зробили свій вибір».

Навіть трирічний онук вже знаходить своє улюблене гроно серед 45-ти нових експериментальних виноградних рядів. Впевнено приводить туди дорослих, показуючи маленьким пальчиком обраний саме ним сорт.

Ми вже тисячоліттями у Євросоюзі

Стратег Валерій Петров ще у 90-х роках склав докупи всю аналітику. Врахував, що його виноградники у Татарбунарському районі межують з історичною знаменитістю — Траяновими валами, земляними насипами римського імператора Траяна, закладеними ще у І-ІІ століттях н.е. І анти, і слов’яни захищалися ними від ворогів. Вино з тутешнього винограду пили римляни.

«Ми вже тисячоліттями в Європейському Союзі, то решта хай підтягується!» — сміється винороб.

Він добре знає, що специфічний південний український степ історично не дозволяє розраховувати на стабільні результати від інших культур, окрім винограду. А от вино завжди приносить гарантований заробіток. Великий врожай дає значні обороти в обсягах і продажах. Правда, ціна тоді така собі. Коли природа занадто капризує і врожаї падають, є компенсація вищою ціною. Так здавна регулювалася дохідність місцевого бізнесу. Мудрі пращури відшліфували спеціалізацію.

З цими стратегіями закладали свої перші 40 соток і Петрови. Згодом масштабували виноградники до 70 га. Поєднали любов до ягід із сухим розрахунком та історичним досвідом.

«Набили руку вже за ці роки», — каже Валерій.

Глибоко переконаний: земля під виноградниками повинна бути тільки власною. Бо вино і виноград люблять розважливість і перспективу. Не витримують поспіху і різких змін.

Зі споживачем прорахувався

«Я не передбачив, що вони так масово виїдуть за кордон», — у чому фермер прорахувався, так це із розміром основної цільової аудиторії для свого вина. Думав, каже, поступово багато професіоналів, підприємців, як і він, ставатимуть на ноги, збільшуватимуть свій достаток — і, відповідно, захочуть краще жити, обиратимуть якісніші натуральні продукти, в тому числі й достойне крафтове вино.

«Але багато таких людей із сучасним світоглядом зібралися та виїхали, — журиться Петров. — Тепер вони справді купують гарне вино, тільки європейське, не своє. Хоча ми робимо на тому ж рівні. Нашу якість і рівень підтверджують колеги-винороби. Нещодавно на конкурсі у Дюссельдорфі експерти дуже високо оцінили наше вино, нагородили золотою медаллю».

Український споживач розпробує крафтове вино поступово. «Я не говорю про багатших людей, вони їздять світом і пробують. Нещодавно моя сусідка посмакувала моїм вином і вигукнула: «О, я таке пила в Іспанії!» — розповідає Валерій Петров. — Так і має бути: якісне вино всюди однаково гарне. Мені хотілося б «підсадити» на таку ж якість і споживача із середнім достатком».

Виробнику доводиться їздити десятками виставок, презентацій. Потихеньку люди привчаються до вишуканих смаків. Хоча при цьому часто вимушені оглядатися на ціну. Вино під торговою маркою V.PETROV™ удвічі-втричі дорожче за звичайне магазинне, зокрема через те, що принципово є органічним. Виноград для нього вирощується без хімії, не використовується жодних консервантів, а також цукру під час зберігання та пакування.

Від органічного не відступлять

Усі Петрови — і старші, і молодші — ні на секунду не вагаються, коли питаєш, чи продовжуватимуть вони саме органічне виробництво. Однозначно: так!

Хоча на початку відмовилися від ефективної хімії та добрив не від хорошого життя, а через брак грошей. Та швидко зрозуміли, що потрапили у правильний сучасний світовий тренд: «Життя знову підштовхнуло на авантюру. І не прогадали».

З перших років фермерування Валерій багато їздить, починав із виноробні під Марселем. Вивчав досвід Європи, Америки, Африки, Нової Зеландії. Діти теж стажуються у знаменитих виноробів. Уся родина побувала в Ізраїлі, система господарювання в якому особливо їм до вподоби та бачиться найперспективнішою.

Свою землю, весь процес виробництва та готову продукцію одразу сертифікували. За процедуру погоджень взявся син Вадим (визнають: терпіння на оформлення десятків документів не кожному вистачить).

Постійний контроль для фермерів тепер звична річ. Правда, аналізи у європейських лабораторіях дорого коштують, от нещодавно проплатили 25 тис. грн за підтвердження органічної якості. Додаткові витрати. Та вагань все одно немає.

З невідворотними хворобами борються вже перевіреним сертифікованим для органічного виробництва препаратом Фітоспорин, котрий чи не в 100 разів дешевший за хімію.

Розуміють, що більшість колег боїться ризикувати, бо урожайність винограду на органічному вирощуванні знижується майже втричі.

Романтичний присмак теруару

«Нас не лякає урожай в 2 т/га. Зате він виріс без добрив і отрут. Вирощуємо стільки, скільки можемо продати — десь до 15 тис. пляшок на рік».

Молоде вино тримають у спеціальних ємностях при температурі 10-12°С. Розливають у пляшки перед реалізацією. Відповідно, придбавши, таке вино треба зберігати в холодильнику.

Говорячи про свій продукт, Валерій Петров нагадує термін «теруар», який підкреслює єдність людини, рослини і землі. У створенні смаку бере участь сама природа з особливими регіональними ґрунтами, рельєфом, кліматом, сусідніми рослинами. До речі, місцевість з його виноградинками дуже нагадує умови французького регіону Бордо.

«Ми тільки коригуємо те, що створює природа. Справжній знавець оцінить і унікальні характеристики нашого теруару, і особистий вклад винороба, нашу творчість.

Наш процес — трудомісткий, вимагає величезного досвіду, витрат. На відміну від індустріальних вин, ми виробляємо продукт в обмеженій кількості. Таке вино абсолютно різне, не схоже з року в рік.

Я сам лише нещодавно остаточно усвідомив, чому варто знати певний рік врожаю. Бо у кожній такій пляшці живе неповторність. Якось ми не змогли зібрати урожай вчасно, виноград простояв до холодів. Його було зовсім мало. Ми трошки почаклували над ним, дозволили природньо побродити. Який же то був неймовірний смак! Ще й п’єш з думкою, що його вже ніколи-ніколи не повторити і треба просто насолодитися моментом.

Індустріальні технології теж чудові. Особливо зручні тим, що до стандартного і дешевшого продукту легко звикає більшість споживачів. А от на частку світового виробництва теруарних вин припадає тільки 2-3%. Ну так ми ж одразу вирішили, що будемо не такими, як усі».

Стратегічний ринок — внутрішній

Виходити зі своєю продукцією на європейський ринок, де у кожному невеличкому містечку до 50 власних виноробів, Петрови вважають недоцільним.

Прослухали спеціальний курс про органіку в Китаї, почали приглядатися до екзотичного східного ринку, хоча усвідомлюють, що то процес на довгу перспективу.

Основного споживача все-таки намагаються знайти — або, швидше, виховати — в Україні, на ринку внутрішньому.

Свій продукт продають з рук в руки, через «Нову пошту», формують інтернет-магазин.

Поступово освоюють ринок гостинності HoReCa. З колегами з Асоціації малих виноробів зібрали семінар-навчання щодо переходу на систему HACCP. Підтягують формальності, щоби офіційно і оптом активніше просувати свій унікальний продукт.

Валерій Петров каже, що у малих підприємців реалізація — це таке собі хобі у задоволення: «Представляємо продукт, як самого себе. Бо це наше обличчя. Щоразу підписуєшся власним прізвищем, гарантуючи якість».

Малі винороби — індикатор якості

Головний і, можливо, єдиний козир малого винороба — це якість його продукції, переконаний Валерій Петров. Достатньо раз видати халтуру, і споживач назавжди піде від тебе. Це у великих підприємств є певна «подушка безпеки» у вигляді запасів, різних напрямків, продукту, який перекриє недоробки, а ще армія юристів, маркетологів. У малого фермера — тільки репутація його продукту, його особиста репутація.

Водночас без достойного авторського вина не сформується загальний український ринок. Крупні вітчизняні виробники визнають: довести, що українське вино в принципі як таке може бути високоякісним, можливо тільки разом. Внутрішній ринок стане повноцінним лише тоді, коли багато дрібних виноробів заповнять його відмінним теруарним вином.

«Якщо такого гідного вина стане багато, ми зможемо протистояти фальсифікату, будь-якому низькопробному продукту, — запевняє Петров. — Малі виноробні підприємства — це індикатор якості виноробства».

Тренд на автоматизацію

Вже з наступного сезону фермер планує ввести елементи автоматизації у процес вирощування винограду. Зокрема, почати збирати урожай спеціалізованими комбайнами.

«Спеціалістів катастрофічно меншає, і їхня кваліфікація різко падає, — пояснює Петров. — Якщо раніше середній працівник збирав 800 кг в день, то тепер — 300. Інтенсивності немає, а запит на оплату високий.

Розумію, що це зараз актуальний світовий тренд — молодь не хоче жити в селі. І так всюди. Нещодавно був у Бордо, там така ж проблема.

Може, все й логічно, адже сьогодні фактично 10 чоловік можуть обробляти 10 тис. га землі».

Петрови будуть переформатовувати свої виноградники, досаджувати вільні ділянки саджанцями, пристосованими до нових технологій.

Валерій вже знайшов завод у Франції, придивився комбайн якраз для своїх масштабів. Почав переговори із французьким банком в Україні про кредит під таку покупку. Зізнається: «Важко іде. Землю під заставу банкіри не беруть. Відсилають до дилерів, які роблять зайві накрутки.

Намагаюся переконати, що продаючи мені техніку напряму, даючи вигідний кредит, створюють класний прецедент. Такі ж фермери, як я, ось і члени нашої асоціації теж скористаються можливістю. Піде рух, усім буде вигідно».

Вигоди автоматизованого збирання для виноробів очевидні: «Почали, наприклад, збирати Шардоне при міцності 11 обертів, але доки зібрали, то загальний показник вийшов 14. Ми напряму залежимо від часу, від термінів. Бо нічого більше не додаємо у своє вино, нічим не можемо потім його збалансувати».

Зараз у господарстві збирають урожай зі швидкістю 1-1,5 га в день. Комбайн пришвидшує процес до 5-10 га в день.

Фермерам не вижити без засобів малої автоматизації. В Україні такі поки що не виробляються.

Сухе вино хоче стати харчовим продуктом

На державні привілеї винороб не розраховує. Песиміст повний. Згадує 30-відсоткові відкати, які колись пропонувалися за проектами держпідтримки. А коли й давалося щось, то набігала армія перевіряльників.

Тепер такі підприємці, як він, прагнуть від державників одного: не допомагайте, тільки створіть нормальні умови для господарювання.

Об’єднані у профільну асоціацію, малі винороби змогли добитися ліквідації абсолютно непідйомного, здирницького (у 500 тис. грн) ліцензування своєї продукції.

На часі — нова актуальна ініціатива: процес переведення сухих вин з алкогольних напоїв у категорію харчових продуктів. Так вони кваліфікуються в усіх виноробних країнах, зокрема й у сусідній Молдові. Завдяки нововведенню крафтові винороби перепочили б від бюрократичної тяганини і драконівських сплат, котрі позбавляють їхній ексклюзивний бізнес прибутковості.

Дорогами вина і смаку

Дрібні фермери-винороби Одеської області гуртуються ще й навколо проекту «Дороги вина та смаку», який може стати інструментом розвитку сільських територій.

Валерій Петров гордиться, що його колеги і однодумці зібралися, щоби перетворити рідну Бессарабію, як мінімум, на Бордо. Особливу увагу приділяють географічному зазначенню місцевих товарів: «Ініціатором став наш відомий винороб Іван Плачков. Тепер й інші підхопили. До розробки туристичних гастрономічних, винних маршрутів приєдналися і представники нашого автодору. Приємно. Це вже реальна кваліфікована бесіда і конкретні плани».
У себе на виноградниках Петрови облаштували сезонне кафе. Тут можна дегустувати вина, перекусити після відвідин виноградників.

Не нарадуються нарешті шикарно відремонтованій трасі Одеса-Рені, адже родинні виноградники ростуть саме обабіч цього міжнародного шляху. У 20-ти кілометрах подорожувальників чекає море і відпочинкові бази селища Приморське. Недалеко і знамените Вилкове. Та й до Одеси лише півтори години приємної їзди.

«Ми навіть вже склали карти можливих цікавих маршрутів, — розповідає Валерій Петров. — Готові зустріти подорожувальників не тільки влітку, але й в інші пори року.

Хочеться зробити цивілізовану інфраструктуру. Врятувати наше унікальне ремесло і продукт.

На жаль, у багатьох виникає спокуса викорчувати клопітні виноградники і засіяти все легшими культурами. Так постійно робить хтось із сусідів. Тільки треба розуміти: виноградники тут ще можуть вирости, а люди вже не повернуться».

Ірина Садова, AgroPortal.ua