Кандидат у Президенти України №1. Донедавна це була особлива фішка Ігоря Шевченка, адже Центральна виборча комісія йому першому вручила кандидатське посвідчення. Допоки не з’явилася ще одна: синя шапка з Давосу. AgroPortal.ua завітав до офісу Ігоря Шевченка на Подолі, та, звісно, розмова почалася саме з неї, із синьої шапки.

Синя шапка отримала мегапопулярність. Багато разів чули розмови про неї в різних громадських місцях, і що цікаво більшість не може назвати точно прізвище кандидата, проте всі знають цю історію. Тому якби навпроти вашого прізвища в бюлетені була синя шапка, думаємо, ви набрали би набагато більше голосів.

Ігор Шевченко: Це, до речі, класна політтехнологічна штука. Треба зробити фото у шапці в документах на реєстрацію до ЦВК. В бюлетенях фото не буде, звісно, але можна їх розмістити на стендах виборчих дільниць.

*Відразу при нас Ігор телефонує своєму помічнику і уточнює, чи можна ще внести зміни до документів у ЦВК. Вирішили спробувати :)

Недаремно прийшли ідею вам підкинули(жартуємо). Але все ж, синя шапка це спланований піар-хід чи випадковість?

Ігор Шевченко: Усе вийшло спонтанно. Ми з товаришем прогулювалися вулицею у Давосі, де розташувалися Будинки різних країн. Товариш запропонував зайти у фірмовий шатер страхової компанії «Цюрих», де роздавалися сувенірні сині шапки. Я якраз був без шапки, а на вулиці було доволі холодно. Отже, я взяв собі одну шапочку і зняв невеличке жартівливе відео для Facebook. Пізніше мені написали мама, тренер та друзі, що шапка на відео дуже класна, і попросили привезти шапки і їм також, як сувенір із Давосу. І з кожним днем кількість знайомих, що хотіли такий трофей, збільшувалася!

Ну якщо люди просять, думаю, піду візьму ще. І я взяв ще 5 шапок. Про те, що охорона намагалася запобігти цьому, — я придумав сам, для більшого ефекту. Однак люди повірили в історію про крадіжку шапок, і мою сторінку у соцмережі просто-таки завалили різними коментарями. 

Спочатку я хотів написати пост-виправдання, розповісти, як все було насправді, але потім ми з командою вирішили, що до цього варто поставитися з гумором: шапки стали вірусними, інформація «зайшла» людям. Тому було прийнято рішення використати цю історію як спосіб підвищення моєї впізнаваності.

Впізнаваність особистого бренду стала кращою?

Ігор Шевченко: Я навіть не уявляю, як ще за такий короткий термін можна підняти впізнаваність до такого рівня. У виборчому процесі є два етапи: впізнаваність і довіра. Тому зараз ми працюємо над першим етапом і будемо поступово переходити до другого через серйозні меседжі. Але, як показує практика, люди серйозне не сприймають. Мій пост про результати Всесвітнього економічного форуму не отримав жодного коментаря, а от відео, де я нібито краду шапки, «підірвало» Інтернет.

Хотілося б дізнатися вашу позицію стосовно основних напрямків розвитку аграрної сфери. І тут ключове питання, звісно, про ринок землі.

Ігор Шевченко: Я безперечно виступаю за ринок землі. Земля повинна бути товаром. Але необхідно ввести дуже серйозні обмеження, щоби запобігти маніпуляціям і упередити стратегічні ризики для країни. Попри всі розмови про те, що у нас ніби вже цивілізований світ, запобіжники конче потрібні.

Давайте теоретично припустимо, що повністю відкриємо ринок землі. І представники певної країни — того ж Китаю — починають масово скуповувати великі площі. Привозять свої засоби, своїх працівників — фактично формують цілі кластери. Починають господарювати всупереч нашим правилам, законам. На наші претензії відповідають: «А що? Це наша власність!» Викликають на захист десанти своєї армії. Після того, що чинить Росія, я вже нічому не здивуюся. Не виключаю і таких сценаріїв.

Тому не можна давати навіть маленького натяку на можливість будь-кого з чужинців захищати їхні інтереси на нашій території. Перша і головна вимога: продаж землі можливий тільки громадянам України. Фізичним особам.

Навіть не юридичним? 

Ігор Шевченко: Саме так. Друга умова — це обмеження за кількістю землі в одні руки. Можна визначити певну кількість, наприклад, у межах 100-200 га. З одного боку, таке нормування відіграє соціальну функцію: буде більше землевласників. Навіть якщо хтось із них не оброблятиме свою землю, а здаватиме в оренду і отримає певні доходи. З іншого боку, в такий спосіб запобігаємо створенню латифундій, земельного олігархату. На жаль, через огріхи несправедливої приватизації, ми таку олігархічну систему свого часу й отримали, довели країну «до ручки».

Чи не припускаєте ви, що холдинги використовуватимуть підставних осіб, знайдуть інші механізми і все одно скуплять землю? Деякі вже зараз, приміром, уклали зі своїми орендодавцями договори емфітевзису, забезпечили себе землею років на 50 як мінімум.

Ігор Шевченко: Можливо. Але перший запобіжник з фізичними особами мусить спрацювати. Надто багато потрібно буде бігати, накопичувати ризики. Все одно вже холдинги не зможуть почуватися впевнено і спокійно у гарантованій системі, коли скупив собі 300 тис. га і ні на кого не зважаєш. Муситимуть рахуватися із власниками, орендодавцями. Законодавство повинно чітко прописати захист для власників землі. Умови, за яких вони зможуть розривати угоди з холдингами в разі порушення ними правил господарювання.

Перш ніж відкрити ринок землі, необхідно повністю сформувати кадастр, провести повну інвентаризацію земель, в тому числі, з урахуванням якісних показників. Наразі такого порядку немає. Можуть виникнути умови для маніпуляцій.

Також потрібно жорстко унеможливити спекуляції із землею. Скажімо, не дозволяти продавати її у певний проміжок часу після купівлі. Земля не повинна ставати предметом спекуляцій, а бути виключно засобом виробництва.

Варто ввести у стратегію, щоби людина, яка купує землю, сама працювала на ній. Треба прагнути до цього, а не плодити холдинги, які, вважаю, багато в чому стають навіть небезпечними. Особливо з точки зору впливу на екологію, забруднення навколишнього середовища.

До того ж, продукція, що виробляється на величезному конвеєрі, не може бути високої якості, якої ми всі прагнемо. Хімія, антибіотики, пестициди несуть небезпеку, а без їх застосування крупні виробники не зможуть обійтися. Я досліджував наслідки їхньої діяльності, коли обіймав посаду міністра екології.

До питання екології повернемося, а поки скажіть, чи маєте стратегічні погляди загалом на агрогалузь?

Ігор Шевченко: Переконаний, що необхідно максимально стимулювати мале фермерство. Таким чином вплинемо на соціальну проблему — створимо більше робочих місць. Крім того, фермери забезпечать усіх більш якісними продуктами. В тому числі й на експорт. Особливо органічними, попит на які збільшується на Заході, і ціна на них росте.

Наступний стратегічний напрямок — необхідність стимулювати переробку вирощеної продукції на місцях. Мусимо продавати не сировину, а продукт із доданою вартістю — макарони, варення, консервацію тощо. Звичайно, фермери повинні об’єднуватись, кооперуватися, щоб мати більшу ефективність.

Багато хто зараз говорить, що наші люди поки що ментально не готові до кооперативів. Як ви плануєте їх стимулювати?

Ігор Шевченко: Нові люди у Верховній Раді, підтримані експертами зі стратегічним мисленням, повинні розробити систему стимулювання.

Вважаю, що під такий напрямок насамперед потрібно надавати пільгові кредити від державних банків. Не йти у приватні банки, не треба нікого примушувати, силувати. Але саме державні банки повинні отримати певні преференції, щоби заробляти більше. Через них мають проходити всі державні фінансові потоки — зарплати, податки, штрафи. Так, це певна монополія. Вони більше зароблятимуть, але тоді ми сміливо зможемо приймати закони, відповідно до яких певні категорії людей отримають стимулювання, в тому числі фермери, молодь.

Допомога має бути відчутною: приміром, кредити під 3-5% річних порівняно з 20-25% ринкових. Отакий баланс потрібно встановити. 

Також необхідно вчити сучасних аграріїв основам правильного господарювання. Залучати до цього кваліфікованих фахівців, інструкторів. Просвітництво історично мало вагу на наших землях. Завдяки товариству «Просвіта» кооперативний рух на Західній Україні був дуже серйозною економічною силою.

Але я знаю, що зараз виникають і новітні бізнес-проекти, які працюють за моделлю кооперативів. Приміром, створюють такий собі аграрний супермаркет, де навколишні фермери можуть централізовано придбати техніку, добрива, насіння — все, що потрібно для правильного господарювання. Передбачено, що там і ціни нижчі, і якість гарантована. Фермеру вже не потрібно деінде шукати низькоякісні замінники з метою зекономити.

Тобто формується модель: збиратися разом і ділитися з іншими, використовувати почергово засоби виробництва, оскільки окремо дорожче. Відпрацьовуються нові механізми. Для їх активного втілення потрібно тільки, щоби держава поставила собі за пріоритет розвиток дрібного і середнього фермерства.

Та поки що все навпаки — дотації надають тим, кому і так добре.

А як ви загалом ставитеся до механізму дотацій?

Ігор Шевченко: Вважаю, що це суто маніпулятивна система, від якої слід повністю відмовлятися. Йти іншими шляхами. Замінювати системою пільгових або й зовсім безкоштовних кредитів для тих, кому справді потрібна допомога. Гроші повинні повертатися. «Шара» ніколи і ніким не цінується. При цьому допомагати необхідно усім малим та середнім підприємцям однаково — як у селі, так і у місті. Не повинно бути дискримінації. Усі механізми потрібно максимально спрощувати, робити прозорими, зрозумілими, справедливими.

Повертаючись до питання екології: ви були міністром екології та природних ресурсів України, маючи юридичну освіту. Чи не відчули брак знань?

Ігор Шевченко: Це запитання мені найчастіше ставлять (усміхається). Подивіться на досвід країн ЄС: там міністри практично щороку змінюють свої посади, і неважливо, маєш ти профільну освіту чи займався цим усе життя. Головне — бути хорошим державним менеджером.

У міністерство ви прийшли із бізнесу. У чому різниця між бізнес-менеджером і державним менеджером?

Ігор Шевченко: Тут зовсім інша природа стосунків. У бізнесі все просто — є продавець/покупець та попит/пропозиція, потрібно лише зробити якісний продукт, продати та отримати кошти. Щодо людських ресурсів: ти платиш їм зарплату, а вони зобов’язані виконувати певну роботу.

У державного менеджера усе зовсім по-іншому: ти не можеш купити довіру, тут багато стейкхолдерів, тож потрібно знаходити баланс між групами інтересів. І саме встановлення цього балансу, з точки зору маркетингу, набагато складніша річ, ніж у бізнесі.

Що вдалося реалізувати на посаді міністра?

Ігор Шевченко: Моїй команді вдалося повернути 22 вкрадених родовища нафти і газу, удосконалити процес контролю вод ізольованого баласту. З 30 до 10 днів скоротити терміни надання висновку про транскордонне перевезення небезпечних вантажів, а також скасувати вимогу отримання довідки від Мінекології, що засвідчує відсутність озоноруйнуючих речовин в очевидних випадках, таким чином транспортування вантажів через кордон значно спростилося.

Наше відомство тоді першим серед міністерств реалізувало проект «Відкритий бюджет», завдяки якому всі витрати стали доступними для ознайомлення і контролю кожним громадянином в режимі онлайн, а всі закупівлі були переведені в ProZorro. Ліквідували систему маніпулятивних аукціонів із продажу дозволів на використання надр і розробили систему проведення аукціонів.

Також ми зібрали 540 млн євро на будівництво нового безпечного конфайменту (укриття) для зруйнованого IV енергоблоку Чорнобильської атомної станції.

Яка найбільша екологічна проблема сьогодні в Україні?

Ігор Шевченко: Відсутність ефективного контролю. До того часу, поки не буде ефективної системи покарання за порушення, які б закони ми не приймали, які б нові методики не придумували — нічого працювати не буде.

Для початку потрібно повністю ліквідувати екологічну інспекцію і сформувати екологічний патруль, який оперативно реагуватиме на правопорушення. Посилити контроль через встановлення цілодобового GPS-спостереження: на кожному джерелі забруднення мають бути датчики, які фіксуватимуть їхню роботу. І кожне підприємство має їх купити за власний кошт, так само як і касові апарати, а служба лише перевірятиме, чи є з ними зв’язок і чи забруднення навколишнього середовища не перевищує норму.

Ви йдете на вибори як самовисуванець. Але бізнесом давно не займаєтеся, а всі заощадження мають здатність закінчуватися. Де ви будете черпати фінансові ресурси?

Ігор Шевченко: На моє переконання, бізнес і політика — це несумісні речі, адже завжди виникає конфлікт інтересів. Так, я пішов із високодохідного юридичного бізнесу, але мав заощадження, які вклав у нерухомість, і зараз отримую пасивний дохід. Це не мільйони, але мені вистачає цих коштів. Зараз я себе фінансую сам. Але коли розпочнеться активна виборча гонка, то піду фандрейзити по друзях.

Що основне у вашій президентській програмі?

Ігор Шевченко: Зміна до Конституції, а саме введення презумпції вини у випадках корупційних правопорушень. Тобто якщо журналіст чи хтось інший помітив, що якийсь чиновник живе не по своїх доходах, проти нього автоматично порушується кримінальна справа. І якщо не вдається довести зворотне, проводиться конфіскація та люстрація.

До побудови нової держави в мене досить раціональний підхід: брати певну норму чи механізм із будь-якої країни та імплементувати їх із точки зору ефективності вирішення проблеми в Україні, а не просто копіювати різні резолюції.

Хто ваш основний конкурент?

Ігор Шевченко: На сьогоднішній день Зеленський — це мій основний конкурент, оскільки ми з ним подібні. Він також новий, прогресивний, успішний та діджиталізований. Я поважаю його як бізнесмена та актора, але для країни він не підходить. Адже зрештою Президент приймає рішення, і він повинен використати свої знання, досвід та ухвалити те рішення, яке буде впливати на мільйони.

Проект «Президент шукає дружину» це ще один піар-хід?

Ігор Шевченко: Ні, просто так співпало. Я не одружений і справді хочу створити сім’ю. В юності шукати дружину було ніколи через навчання, стажування, роботу. А з віком з’явилися певні побоювання, адже маю багато друзів та знайомих, які з легкістю одружувалися і розлучалися, змушуючи при цьому страждати дітей. Але проект виявився хорошим піар-ходом, він виділяється серед сірої маси політичної реклами.

Обрати наречену мені допомагають дві популярні телеведучі — Наталя Адаменко та Ярослава Коба. Ми вже маємо близько 5000 кандидаток. Кожна з ведучих, за своїми критеріями, обере 50 дівчат, а з них — 20 (10 кандидаток від однієї ведучої, 10 — від іншої). Потім будуть сформовані пари (по одній учасниці від кожної ведучої), і між ними пройдуть дебати. На останньому етапі я піду на побачення з десятьма дівчатами.

Мені важливо, щоб перша леді хотіла рухатися та розвиватися разом зі мною, стала помічником, другом та партнером.


Іванна Панасюк, AgroPortal.ua