Сергій Мельничук: Китай — це інший світ, світ складний, але цікавий

30 квітня 2018, 07:19 8613

Що ховається під шовковою накидкою китайських науки та бізнесу? Чого чекати від китайців у найближчі роки? Які точки дотику українські наука та освіта мають з Китаєм? На ці та інші запитання AgroPortal.ua дав відповіді директор Китайсько-українського науково-дослідного Інституту «Наук про життя», д.б.н., проф., акад. НААН України Сергій Мельничук.

Що стало відправною точкою переїхати до Китаю та очолити Китайсько-український науково-дослідний Інститут «Наук про життя»?

Сергій Мельничук: Я не збирався переїздити до Китаю, та, власне, і не переїхав. Це — робота по проекту на визначений час. Почалось все у 2016 році, коли я взяв участь у конкурсі «План тисячі талантів» на рівні провінції Чжецзян і переміг у ньому. 

Цей план передбачає співпрацю із провідними вченими та талантами, які зробили прорив у ключових технологіях або можуть підвищити рівень високотехнологічного виробництва і впровадити нові технології та дисципліни на міжнародному рівні. 

Моя перемога у зазначеному конкурсі і лягла в основу створення Китайсько-українського науково-дослідного Інституту «Наук про життя».  

Що це за конкурс — «План тисячі талантів»? 

Сергій Мельничук: У 2008 році уряд Китайської Народної Республіки ініціював «Програму залучення Глобальних експертів», ще відомий як «План тисячі талантів» (The Thousand Talents Plan). Відповідно до програми була розроблена стратегія залучення до співпраці з китайськими науковцями і підприємствами топ-талантів з усіх країн світу. Основна увага направлена на співпрацю по ключовим національним інноваційним проектам, новітнім дисциплінам, центральним національним лабораторіям, центральним державним підприємствам і державним комерційним і фінансовим установам, а також різним промисловим (технологічним) паркам (в основному зони розвитку високих технологій). 

Власне, це і є відповідь на запитання, чому Інститут створений саме в Китаї? 

Сергій Мельничук: Ми маємо давні наукові контакти і співробітництво з Китаєм та китайськими вченими, тому це було логічним продовженням цих відносин.

Чи є у вас в планах створення аналогічного Інституту — українсько-китайського — в Україні?

Сергій Мельничук: Ми хочемо створити Українсько-китайський науково-дослідний Інститут в Україні, але це питання часу. Як каже китайська мудрість: «Те, що трапляється, відбувається вчасно». 

Скільки треба було часу, щоб організувати роботу Інституту? З якими складнощами зіштовхнулися?

Сергій Мельничук: Конкурс відбувся у жовтні 2016 року, а відкриття Інституту — 15 березня 2017 року. За п’ять місяців довелося п’ять разів злітати в Китай і повернутись додому, а взагалі за останні два роки набралося близько п’ятнадцяти перельотів туди і назад. Такий режим — складний, враховуючи, що між нами десять тисяч кілометрів відстань і шість годин різниці в часі. 

У березні 2017 року ми прилетіли на церемонію відкриття вже із першою групою українських експертів у складі 15-ти осіб. У складі делегації були Президент України Віктор Ющенко, Генеральний консул України в Шанхаї Дмитро Пономаренко, колеги з Національної, аграрної та медичної академій наук України та представники бізнесу. 

У 2007 році, коли ми відкривали в Україні Українську лабораторію якості і безпеки продукції АПК, на урочистому відкритті був присутній Віктор Андрійович. Китайці про це дізналися і запитали, а чи не погодиться він прибути в КНР на відкриття нашого Інституту — по-перше, це вже буде традиція, а по-друге, Ющенко — людина, добре відома своїми міжнародними культурними і етнографічними проектами між Україною і Китаєм. Коли Віктор Андрійович дізнався про мету запрошення, він погодився і очолив українську делегацію. 

З Генеральним консулом України в Шанхаї Дмитром Пономаренком
З Генеральним консулом України в Шанхаї Дмитром Пономаренком

Який штат працівників з України в Інституті, який — з Китаю? Чи є працівники з інших країн?

Сергій Мельничук: На сьогоднішній день усі співробітники Інституту — громадяни України. У структурі ми маємо відділ організації, який забезпечує комунікаційні аспекти, в ньому працюють лише два китайці, які вільно володіють українською і російською мовами.

Щодо іноземців — час покаже, коли це буде можливо і необхідно. У нашому стратегічному договорі між китайською та українською стороною виписано, що Інститут прагне стати платформою високого рівня для розробки і інкубування передових та нових технологій, доступних дослідникам в рамках програми «Один пояс — один шлях». Він повинен сприяти співпраці між Китаєм, Україною та Європою в галузі промислового застосування результатів наукових досліджень.

У майбутньому планується, що створений Інститут, його виробнича база, результати досліджень промислового та комерційного характеру будуть об’єднані в Індустріальний китайсько-європейський парк.

Колектив Китайсько-українського науково-дослідного Інституту «Наук про життя»
Колектив Китайсько-українського науково-дослідного Інституту «Наук про життя»

Хто фінансує роботу Інституту: які основні джерела фінансування — комерційні структури, міжнародні компанії-донори, державне фінансування?

Сергій Мельничук: На сьогодні основне джерело фінансування — міський бюджет. Адміністрація виділила під дану програму близько 200 млн юанів. У подальшому планується залучення додаткових джерел фінансування у вигляді грантів, інвестицій комерційних компаній та міжнародних проектів. Бюджетна підтримка передбачає фінансування за такою програмою перших три роки, далі — інші джерела надходжень.

У чому полягає основна діяльність Інституту?

Сергій Мельничук: Інститут «Наук про життя» створювався для сприяння проведення спільних наукових досліджень, організації роботи високоякісних фахівців та міжнародних експертів, впровадження інновацій і передових технологій та створення бази для стажування китайських і українських молодих науковців та студентів, а також для прискорення впровадження в практику і практичного застосування результатів наукових досліджень. Нам є багато чому повчитись один у одного. Я підкреслюю — саме один у одного, саме в цьому полягає основа нашої спільної діяльності.

Як будуть втілюватися на практиці наукові напрацювання Інституту, це буде насамперед в Китаї, чи і в Україні також?

Сергій Мельничук: Як я вже зазначав, сьогодні українські фахівці, разом із китайськими, створюють міжнародну платформу на території Китаю. Тому складність питання полягає в тому, щоб ті знання, якими багаті наші фахівці, були використані для китайських умов, а той досвід, який був отриманий в процесі роботи, мав можливість бути використаним по поверненню до України.

Для кращого розуміння наведу приклад. Сьогоднішній успіх і досягнення Китаю, в основній мірі, є результатом впровадження Програми індустріалізації. Сприяння і швидкість розвитку промисловості, малих і середніх підприємств просто вражає. Програма і Закон про приватно-державне партнерство дійсно працює у Китаї. Але разом із тим є і надзвичайно серйозні проблеми. Насамперед — екологічні. Тим, хто тут не жив, важко зрозуміти, що означають такі начебто елементарні поняття як блакитне небо і зірки на небі, до яких рукою можна дотягнутись. У Китаї сьогодні таке можна побачити, на жаль, нечасто. Але керівництво Піднебесної взяло курс на впровадження «зелених технологій», боротьбу за енергоефективність і енергоощадність, рекультивацію забруднених територій. 

Україна має надзвичайно глибокі знання по впровадженню агроекологічних технологій рекультивації і застосування певних «зелених технологій» на практиці. Виникає запитання: чому ми не на передовій разом із Китаєм? Чому ніхто з наших управлінців не просуває українські технології на ринок КНР? Де наші академії наук, інститути, університети? Це ж обличчя нашої країни, авторитет та капітал. Я впевнений, ми можемо реалізовувати свій потенціал не тільки у вигляді сировини. 

Чи прийнятні будуть результати до українських умов? 

Сергій Мельничук: Ми займаємося біологією, а вона однакова в усьому світі. Закони життя єдині. Безумовно, якщо ми говоримо про питання екології і рекультивації, то тут є особливості, і серйозні. Ґрунт — це настільки складна матриця, що порівнювати її в межах однієї не те що країни, області — неможливо! А тут ще й інша сторона світу. Але для цього ми і створили Інститут, який і має займатись питаннями адаптації і апробації відомих речей у невідомих умовах або відпрацюванням і пошуком принципово нового підходу. 

Можете озвучити вже конкретні напрацювання Інституту? 

Сергій Мельничук: Так, ми відпрацювали низку програм, які зараз на стадії впровадження у практику в сфері біомедицини і біотехнології, охорони навколишнього середовища, рекультивації територій з підвищеним вмістом залишкових кількостей ксенобіотиків та ведення господарювання з використанням альтернативних умов виробництва. Особливу увагу ми приділяємо освітянському виду діяльності. Ми маємо тісні взаємовідносини із університетами і коледжами КНР та України. І ми сподіваємось, що наш проект стане відповідним майданчиком для освітянських закладів двох країн. 

Сергій Мельничук з ректором Чжецзянського університету
Сергій Мельничук з ректором Чжецзянського університету

З якими вищими навчальними закладами України співпрацюєте, у чому полягає співпраця? 

Сергій Мельничук: Підписаний меморандум з Сумським національним аграрним університетом. Розроблена двостороння програма обміну для українських і китайських студентів, викладачів і науковців. Програма передбачає (для початку) місячне стажування кожної групи, яка включає в себе навчальну, практичну і культурно-освітню частини. 

По завершенню програми стажування буде проведена наукова конференція, на якій кожен студент захистить свою роботу, яку він робив протягом цього періоду, а викладачі — представлять спільні проектні напрацювання. 

За результатами проведення таких конференцій в Україні і Китаї буде складена резолюція, яка буде направлена в Міністерство науки і освіти обох країн для затвердження програми підготовки українських і китайських студентів по принципу 1+1 або 2+2. 

На сьогодні 12 студентів та 3 викладачі із СНАУ вже отримали візи в Посольстві КНР та вже прилетіли в Китай для проходження місячної програми у Чжецзянському Університеті сільського господарства та лісівництва та Коледжі Цзі Ян у місті Чжуцзі.

Власне сьогодні вперше в історії міста Чжуцзі провінції Чжецзян наші студенти починають своє стажування.

Підписання восени 2017 року тристороннього Меморандуму про наукове співробітництво між Інститутом Цзі Ян Чжецзянського Університету сільського господарства та лісівництва, Китайсько-українським науково-дослідним Інститутом «Наук про життя» та Сумським національним аграрним університетом дало можливість запровадити цей міжнародний проект.

Вже в червні цього року китайські студенти будуть проходити стажування в Україні у Сумському національному аграрному університеті та передових підприємствах області.

Найближчим часом планується створення міжнародного науково-освітнього центру, філія якого буде відкрита в Україні. Також хочеться відмітити, що у 2017 році міста Чжуцзі і Суми стали містами-побратимами. 

Чи співпрацює Інститут з комерційними компаніями, і в чому полягає співпраця? 

Сергій Мельничук: Наведу приклад на основі проведення конференцій у Китаї. В Україні конференції проводяться під певний привід, на них запрошуються колеги-друзі з різних областей України, які всі один одного знають. Кожен із них розповідає про свої напрацювання, складаються плани на майбутнє, потім — неформальне спілкування, і всі розходяться. А якщо запросили ще колегу з-за кордону, то конференція буде вже міжнародною. 

У Китаї участь у конференції беруть три сторони: приймаюча сторона (університет, коледж чи інститут, на базі якого все відбувається), експерти (члени академії наук чи профільних установ) та бізнес, тобто компанії, які працюють в певній сфері. 

Спочатку приймаюча сторона розповідає про свої проекти для бізнесу. Бізнес у свою чергу радиться із експертами, чи дійсно той чи інший проект вже готовий до реалізації і чи ці напрацювання є реальними. І якщо ідея дійсно сподобалася комусь із представників бізнесу, її відразу можуть купити, тобто за один день людина може стати багатою. Варто зауважити, що за участь у конференції експерти отримують гроші — в середньому $150. 

Які світові тенденції, яких технологій в АПК слід очікувати найближчим часом? 

Сергій Мельничук: Хоча в наш час все плине набагато швидше, ніж декілька десятиліть тому, але я не вважаю, що в АПК такі ж темпи розвитку, як і в ІТ. Я більше схильний до п’ятирічок у цьому секторі. Так от, знаходячись два роки на території КНР, я надзвичайно радий не просто побачити, а відчути, що очікує АПК, і які основні тенденції слід очікувати. 

По світу будуть скорочуватись посівні площі, і це пов’язано не лише з кліматичними змінами і зі збільшенням чисельності населення, а й з переходом на нові види виробництва сільськогосподарської продукції. Все більше почнуть впроваджуватись у практику вертикальні технології вирощування та озеленення. Активно запроваджуватимуться «зелені технології» не тільки для виробництва екологічно чистої продукції, а й для використання сучасних біотехнологій в сфері захисту рослин, рекультивації та ремедіації ґрунтів, переробки та утилізації сміття і відходів, отримання енергії і біоакумулювання цінних матеріалів (рідкоземельні елементи, важкі метали, радіонукліди тощо). 

Буде збільшуватись частка виробництва харчової продукції малими і середніми виробниками за рахунок все більшого застосування сучасних ІТ-технологій. Виробництво яловичини, скоріше за все, буде мати тенденцію до зменшення по всьому світу. Буде активізація «боротьби» за воду та інші природні ресурси. 

Які тенденції зараз на ринку України? 

Сергій Мельничук: В Україні стрімко поширюється та набирає темп органічний рух. Наші споживачі віддають перевагу саме цим видам продуктів, відповідно виробники реагують на бажання споживача і починають збільшувати асортимент і пропозиції в цій сфері. Одна лише цифра: сьогодні Україна виробляє органічної продукції на більше ніж 70 млн євро. В той же час як Франція, яка має практично аналогічні аграрні площі, — на 7 мільярдів. Але, на жаль, наші чиновники не приділяють цьому питанню серйозної і професійної уваги. 

Як ви оцінюєте стан аграрної науки в Україні?

Сергій Мельничук: В українській аграрній науці багато старшого покоління, адже молоді науковці постійно виїжджають у пошуках кращого життя. На рівні держави це питання абсолютно ніяк не регулюється. Інша справа — це Китай. Ще у 2000 році, під час свого навчання в США я спілкувався із одним китайським професором, який жив вже там понад 10 років. На моє запитання: чи збираєтеся залишатися тут назавжди, він відповів, що чекає сигналу на повернення. 

Справа в тім, що у 90-х рр. таких науковців, як і цей професор, уряд Китаю відправив по різним університетам світу за кошти держави для того, щоб вони отримували досвід, і коли прийде час, їх викличуть назад вже із «повною головою знань» на ту ж посаду і зарплатню, яку вони мають в тій чи іншій країні наразі. Ось де найпродуктивніша мотивація!

У нас же панує тотальна корупція, але не тільки фінансова. В українців ще із СРСР постійно в голові постає запитання: «Де взять?». Крім цього, в будь-якій українській академії наук зарплати мінімальні, практично всі надбавки — скасовані, дуже обмежені можливості придбання обладнання та витратних матеріалів тощо. Молодь демотивована надзвичайно! Таке враження, що діє якась програма по інтелектуальному тероризму.

Якщо можна, кілька питань про особисте: як адаптувалися до китайських умов життя? 

Сергій Мельничук: Працювати в Китаї дуже складно, головне — знайти спільні точки дотику. В нас будь-яка зустріч розпочинається із слів: «Привіт, як справи?», а у них — «Привіт, ти їв?», і борони Боже тоді відмовитися від спільної трапези чи сказати, що ти не хочеш їсти паличками або їжа несмачна, в такому випадку можна ставити хрест на партнерських відносинах.

У них принципово інша тактика ведення переговорів, прийняття рішень, отримання інформації, і ти маєш перелаштуватися. В Китаї я сплю до 5 годин на добу, більше не виходить, бо голова постійно зайнята думками, ти постійно маєш розгадувати і вивчати щось. 

Ви вивчаєте китайську мову, і чи це не є необхідністю? 

Сергій Мельничук: Китайська мова — надзвичайно складна. Для того, щоб тебе розуміли, ти маєш не тільки правильно вимовляти слова, а маєш і правильно користуватись тонами мови. Треба багато часу і зусиль, щоб опанувати китайську. На жаль, я не маю так багато часу на її вивчення, вимушений віддавати більшість часу і енергії на організацію. Також в мене є перекладач, який добре знає українську та російську мови, і це теж трохи демотивує щодо самостійного вивчення. В Китаї англійською розмовляє лише молодь та інтелігенція. Фактично, заходячи в магазин, кав’ярню чи ще кудись, ти часто знаходишся в так званому «мовному вакуумі», але сучасні технології швидкого перекладу на смартфоні не дають пропасти ніде. 

Як ви мотивуєте людей? 

Сергій Мельничук: Обираючи людей до Інституту, я керувався двома критеріями: професійна складова та стан здоров’я. Нами з китайцями були поставлені задачі, які змогли виконати не всі претенденти, а деяким, на жаль, не дозволило здоров’я тривалий час бути в цій країні. Адже кліматичні умови тут дійсно важкі, комфортний період для життя становить лише 4 місяці, це квітень-травень та жовтень-листопад. Минулого року в липні температура сягала 47 градусів в тіні, а в грудні було -5, і це при 100-відсотковій вологості. Уявіть це на хвилину. І все стане зрозумілим.

Я дуже радий тому, що нашому колективу вже вдалося багато чого, а ще більші плани попереду. 

Коли ми тільки почали працювати, у нас всередині колективу відбувся невеликий конфлікт, і тоді я, зібравши всіх разом, порівняв наше перебування і роботу в Китаї із тим, що ми знаходимося на підводному човні, і від того, як кожен з нас виконає свою роботу у відсіку, залежатиме, чи зможемо спливти всі разом, чи ні. На вході в наш Інститут на головному стенді написаний слоган, який і став девізом нашого колективу — «We can build the future together — Ми можемо збудувати майбутнє разом». Давайте творити наше сьогодення і майбутнє разом, все в наших руках!

Дякую за цікаву розмову.


Алла Стрижеус, AgroPortal.ua