Ректор НУБіП України: успішний університет тоді, коли рівнонапружено працюють усі — від студента до ректора

Вадиме Анатолійовичу, попри всі виклики, університет щороку приймає тисячі абітурієнтів. Вступна кампанія-2025 — уже на фініші. Які особливості цьогорічного вступу ви б виділили? Чим вона відрізняється від попередніх років — з погляду і студентів, і закладу вищої освіти?

Вадим Ткачук: У НУБіП України, як і в усій країні, з 19 липня офіційно розпочався процес подання заяв на вступ. Приймальна комісія працює безпосередньо зі вступниками, з їхніми особистими кабінетами, із заявами. Але наразі зарано робити висновки, тому що кількість заяв — це ще не означає кількість студентів, адже сьогодні кожен вступник має право обирати декілька вишів, освітніх програм, визначати пріоритети, форму навчання тощо. Найважливішим показником є те, скільки до нас подано заяв із першим пріоритетом. На четвертий день подання заяв ми мали приблизно 900 заяв із першим пріоритетом. Це нормальний показник і порівняно навіть з минулим роком він дещо вищий. Але це не означає, що ми маємо рівномірність надходження заяв. Потрібно дивитися, знову ж таки, в розрізі освітніх програм і факультетів, оскільки на деякі факультети більше подано заяв від абітурієнтів, а на деякі — менше.

Тому зараз моніторимо ці дані, активно працюємо з усіма абітурієнтами, щоб максимально приділити увагу кожному. Багато хто зі вступників сьогодні ще не визначилися, ми допомагаємо, консультуємо, підказуємо, орієнтуємо на ті освітні програми, які найбільше підходять і відповідають поклику цих молодих людей.

Тож робота в розпалі, й дійсно, зараз дуже відповідальний період для всіх університетів, не лише для нас. До приймальної комісії НУБіП на постійній основі залучено близько сотні людей, а також факультети, декани, проректори. Тобто вся команда університету активно працює над вступною кампанією.

З приводу особливостей цьогорічної вступної кампанії, щось виділили вже порівняно з минулорічною, чи є відмінності?

Вадим Ткачук: Особливості вже відомі, оскільки вони формуються за методикою здачі НМТ, за змінами в правилах прийому, реформами освітньої політики, яка існує сьогодні в державі. Тому ми свідомі того, що ті зміни, які передували початку вступної кампанії, мали певний вплив. Наприклад, була запроваджена індикативна собівартість на низку спеціальностей, тобто коли вартість навчання або освітньої послуги не повинна бути меншою, ніж встановила держава. Це викликало певну дискусію в освітянському середовищі, адже підвищення вартості навчання в умовах війни, коли доходи населення не зростають, коли заморожені соціальні стандарти, не підвищується заробітна плата, — це додатковий тягар для абітурієнта, для його сім'ї.

Другий виклик — демографічна ситуація. Населення України зменшується, є виклики, пов'язані з війною, маємо багато переміщених осіб, багато українців знаходиться за кордоном — матері з дітьми, зокрема такого віку, який саме припадає на період вступу до закладів вищої освіти. Проте ми системно працювали весь рік, вели профорієнтаційну, іміджеву роботу, працювали з нашими фокус-групами, де бачили наш потенціал, звідки ми маємо найбільшу кількість абітурієнтів. У НУБіП України за структурою абітурієнтів понад 50% — це Київ, Київська область, плюс прилеглі області, хоча ми маємо студентів з усіх областей України.

Цього року багато обговорюють питання обсягів держзамовлення. Як воно змінилося для НУБіП? Яким має бути ідеальний підхід держави до формування замовлення для аграрних університетів у контексті післявоєнного відновлення країни?

Вадим Ткачук: Маємо достатньо великий обсяг держзамовлення порівняно з іншими закладами вищої освіти — у межах 1300 осіб. Практично всі основні аграрні спеціальності мають достатній обсяг держзамовлення, але водночас протягом останнього періоду входимо в дискусію з міністерством, урядом загалом щодо того, як повинно формуватись держзамовлення. Адже воно має відповідати потребам економіки держави, тобто скільки фахівців буде потрібно для тих чи інших галузей. Є відповідна ротація кадрів, кількість штатних одиниць, професійна структура кадрів, пріоритети в розвитку галузей. Наприклад, якщо ми ставимо пріоритет у розвитку аграрного сектору, чи розвитку оборонної промисловості, чи розвитку ІТ або штучного інтелекту, то держава повинна, визначивши ці пріоритети, регулювати обсяг держзамовлення. Але тут теж не можна обмежуватися агрономом чи програмістом — як правило, галузь обслуговують фахівці й гуманітарного, й економічного профілю.

Сьогодні не можна сказати, що держзамовлення на 100% відповідає потребам, оскільки я, наприклад, не бачив жодного прогнозу щодо кадрового забезпечення економіки на перспективу, і як це враховувалося у розподілі держзамовлення. Хоча пріоритети Міністерство освіти і науки декларує і визначає. Дійсно, хотілося б більше чути й відчувати в держзамовленні кого треба, а не кого не треба.

Щодо структури державного замовлення, то міністерство у своїй стратегії та перспективних планах визначає, що державне замовлення повинно складати 30-40% від загального обсягу студентів, ще 30% — повинно навчатися за допомогою грантової підтримки і решта — за власний кошт. Тому ми тут розуміємо також, що потрібно враховувати і галузеву особливість, оскільки НУБіП не є на 100% аграрним університетом. Адже поряд із традиційно аграрними спеціальностями розвиваються і сфера інформаційних технологій, правознавство, бізнес, енергетика, соціально-психологічний напрям, що важливо у повоєнному відновленні. Хоча ми й орієнтуємо ці спеціальності, в кінцевому випадку, на аграрний сектор, на аграрний бізнес. Тобто якщо ми говоримо про правознавство, то ця дисципліна з нахилом на регулювання земельних відносин, екологію. Так само, якщо ми говоримо про ІТ, воно теж не є традиційним, як у політехнічних університетах. Це ІТ, де навчають використанню засобів інформаційних технологій в агробізнесі.

На поєднанні ось такого галузевого і класичного ми якраз будуємо свою політику та стратегію розвитку університету в цілому. Сподіваємось, що будемо мати достатній набір на ключові наші факультети, спеціальності.

Однак є ризик недобору на ті спеціальності, де підвищена плата за навчання — встановлена державною індикативна собівартість. Ми розуміємо, що тут є проблема в тому, що держава регулює вартість навчання лише для державних ЗВО, а приватні заклади можуть регулювати це самостійно. Тут буде якраз простежуватися недобросовісна конкуренція між вишами та певний бар'єр для людей, які дійсно не мають доходів і можливості оплачувати навчання, яке буде коштувати більше, навіть попри якість освіти. Відповідно, абітурієнти будуть обирати там, де дешевше. На жаль, така тенденція може бути.

Чи змінився «портрет» вступника — його мотивація, запити, орієнтація? На які спеціальності вищий попит, а на який — нижчий?

Вадим Ткачук: Ми постійно ведемо діалог із нашими майбутніми абітурієнтами, ознайомлюємо з нашими освітніми програмами, намагаємося їх зорієнтувати в житті. Тому що середня школа, як і українське суспільство в цілому, практично останніх шість років живе в умовах обмежень. Це все впливає на дітей, навіть певним чином їх дезорієнтує з погляду бачення майбутнього й вибору професії. Тому ми намагаємося в процесі профорієнтації це робити.

Якщо говорити про «портрет» самого вступника, багато вимогливих дітей, багато абітурієнтів, які вже знають, що вони хочуть у житті, але водночас багато тих, хто потребує підказки, орієнтуючись на поради старших чи рекомендації батьків.

Я, наприклад, викладаючи на факультеті, можу також робити певний аналіз того, як змінюється студент за останні 20 років. Ви знаєте, сам «портрет» абітурієнта, звичайно, залежить від оточення, від ситуації в середовищі, де він навчався, виріс. Великий вплив на формування особистості та світогляд мають інформаційні технології, соціальні медіа. Чесно скажу, не завжди в позитивний бік. Чому? Тому що дехто помилково думає, що штучний інтелект може замінити інтелект цілого людства, що не потрібно вчитися, що можна сьогодні поставити запитання Google або чату GPT і отримати відповідь на все.

Але освіта, на моє переконання, це не про те, як правильно користуватися тим, що вже напрацьовано в базах даних чи штучним інтелектом. Освіта — це про навчання критично мислити, швидко приймати рішення, накопичення багажу знань, навичок, досвіду, які дозволять приймати швидко рішення в реальних умовах. І це буде визначати, мабуть, майбутнє та майбутню кваліфікацію і успішність того чи іншого випускника закладу вищої освіти, взагалі спеціаліста. Тому що користуватись постійно якимись базами даних для прийняття рішення — це неправильно. Адже людина, окрім знань, ще повинна володіти багатьма навичками: лідерство, критичне мислення, комунікабельність, можливість швидко адаптуватися до змін.

Надалі зміни в нових поколіннях відбуватимуться ще швидше, ніж зараз. Ми вже їх спостерігаємо — як змінилась повністю і сфера освіти, і економіка, і взагалі все наше життя. Це все потрібно прогнозувати і вміти цим користуватися, використовувати для своїх кар'єрних амбіцій та очікувань, зокрема для розвитку.

Чи спостерігаєте, що ці зміни вплинули на попит на спеціальності, які найбільш затребувані?

Вадим Ткачук: Я це також можу проаналізувати в динаміці. Якщо раніше ми вважали престижними економіку, право, менеджмент, то наразі в пріоритеті більш технологічні спеціальності. В НУБіП України сьогодні практично повністю використовуємо всю ліцензію на підготовку кадрів, наприклад, в агрономії, ветеринарній медицині, лісовому господарстві, біотехнологіях, агроінженерії, будівництві, харчових технологіях, комп'ютерній інженерії та інших прикладних спеціальностях.

Останніми роками такі спеціальності як менеджмент, логістика, маркетинг, психологія, соціальна робота також показують тенденцію до зростання. Тому тут складно говорити про престижність, мені здається, що це надумана категорія. Важливо думати і зважати на те, де можна реалізуватися в майбутньому. На жаль, абітурієнти не завжди це бачать і не завжди свідомо обирають спеціальність. Але освітня галузь сьогодні у процесі своєї реформи і розвитку адаптується дуже швидко. Ми говоримо про мультидисциплінарні програми, коли готуємо спеціаліста відразу, поєднуючи декілька професій — наприклад, агроном і айтішник.

Сьогодні в агрономії є такі технології як дистанційне зондування землі, коли можна оцінювати урожай, залишки поживних речовин у ґрунті, проводити точне землеробство тощо. Це вимагає не тільки знань технологій вирощування певної культури, а й знань зі сфери інформаційних технологій. І такі програми будуть. Ми вже над цим працюємо, створюємо такі можливості та найближчими роками будуватимемо якраз свою стратегію на тому, щоб таких програм стало більше.

Останніми роками в університеті активно розвивається технологічна база — цифрові лабораторії, дрони, системи точного землеробства. Яке місце інновації посідають у новій стратегії НУБіП?

Вадим Ткачук: Крім перерахованого, також впроваджуємо ГІС-технології (геоінформаційні системи), коли можна дистанційно зондувати посіви й лісові масиви. Днями з послом Чеської республіки у навчально-науковому інституті лісового і садово-паркового господарства НУБіП України відкрили лабораторію дистанційного моніторингу лісів. За допомогою Чеського агентства міжнародного розвитку та Інституту лісового менеджменту Чеської республіки ми створили лабораторію на 24 робочих місця, де будемо навчати студентів, спеціалістів лісової галузі дистанційному управлінню лісами. За допомогою ГІС-технологій ми можемо оцінити лісові масиви, визначити їхній вік, породну структуру й багато-багато інших параметрів, які необхідні для того, щоб регулювати всі процеси з управління лісовими екосистемами.

Маємо також багато прикладів у галузі бджолярства. Відпрацьована система смарт-вулика, де можна дистанційно визначати, скільки меду прибуло за добу, як працюють бджоли. Також маємо лабораторію з вирощування чистопородних маток бджіл і допомагаємо бджолярам поліпшувати роботу з розведення бджолосімей.

На сьогодні маємо прекрасні лабораторії у сфері тваринництва. У ветеринарній медицині можемо проводити моніторинг різноманітних захворювань. За допомогою сучасних технологій можемо спостерігати за поголів'ям безпосередньо в місцях їх розташування на фермах, управляти певними процесами їх утримання і запобігати певним хворобам.

Крім того, високі результати демонструють наші нутриціологи. В НУБіП з’явилася перша в Україні магістерська програма «Нутриціологія і громадське здоров'я». Вона спрямована на поліпшення здоров’я людини через харчування. Вже маємо прекрасну лабораторну базу, спеціалістів, які сьогодні розробляють програми здорового харчування для школярів, маємо наукові напрацювання із забезпечення харчуванням воїнів ЗСУ.

Наведу ще один яскравий приклад. У структурі університету є Український науково-дослідний інститут сільськогосподарської радіології, який 39 років моніторить ситуацію після Чорнобильської катастрофи та проводить наукові дослідження. Серед їхніх розробок — методики зі зниження впливу радіації та зменшення накопичення радіації у молоці, м'ясі, рослинах. Останній експеримент нашої дослідницької групи — це певний додаток до комбікорму, який згодовують рибам, що блокує накопичення радіоактивних елементів. Ці інновації показують ефективність, і наші експерти сьогодні затребувані у світі.

Один із наших пріоритетів — це участь у державній ініціативі гуманітарного розмінування Demine Ukraine. Складова та сфера відповідальності НУБіП України — це не фізичне розмінування, вилучення вибухових речовин з ґрунту, а виявлення забруднювачів мілітарного походження в ґрунті та розробка методик нейтралізації впливу цих хімічних забруднень на сільськогосподарські землі. Це дасть змогу швидше повернути їх до сільськогосподарського використання. У нас такі методики є, маємо наразі вже два проєкти за підтримки ФАО, Українського УКРНТС, які вже реалізуються нашою Українською лабораторією якості і безпеки продукції АПК.

Тобто є багато наукових розробок і напрямів, про які можна говорити в плані інновацій, і вони всі знаходять відображення у співпраці НУБіП України та бізнесу.

Університет активно співпрацює з провідними гравцями — від холдингів до локальних господарств. Як виглядає ця співпраця на практиці: спільні проєкти, дослідження, дуальна освіта, менторство?

Вадим Ткачук: Маємо декілька напрямів співпраці з бізнесом. Перший — це освітянський, коли активно залучаємо бізнес до обговорення освітніх програм.

У НУБіП є рада роботодавців, яку очолює відомий аграрій, директор агрофірми «Колос» Леонід Центило. Краще, ніж роботодавець, ніхто не знає, який йому потрібен спеціаліст. Тому роботодавці висловлюють свої думки з кожної спеціальності щодо необхідних навичок або компетенцій. Це побажання потім адаптуємо в наші освітні програми, навчальні плани дисциплін.

Другий напрям — оновлення лабораторної бази у співпраці з бізнесом, залучаючи великі компанії, зокрема технологічні. Таким чином ми навчаємо студентів технологіям на сучасних засобах, які працюють у реальному бізнесі. Таких навчальних, наукових, навчально-науково-виробничих, інноваційних лабораторій по всіх факультетах нараховується 365. І ми їх постійно модернізуємо, щороку це десятки лабораторій.

Наступне — це дослідження. Ми сьогодні маємо високі показники порівняно з іншими закладами вищої освіти щодо надходження коштів із різних джерел на наукові дослідження. Минулорічний бюджет науки у НУБіП України складав понад 136 млн грн. Із них 30% — це те, що ми отримуємо у співпраці з бізнесом, 30% складають гранти від міжнародних організацій і решта — це те, що ми отримуємо на конкурсній основі від Міністерства освіти і науки України, Національного фонду досліджень України тощо.

Як змінюється підхід до практичної підготовки студентів — зокрема, в контексті війни та нових технологічних викликів? Яким має бути університет, аби випускники могли з першого дня приносити результат у реальному бізнесі?

Вадим Ткачук: Навчання в лабораторіях — це одна справа, але без практики не обійтися. Наші студенти сьогодні проходять практичне навчання на підприємствах у реальному секторі економіки. Для цього співпрацюємо близько з двома тисячами різних підприємств. Крім того, маємо власну навчальну виробничу базу, де студенти можуть відточити на практиці всі отримані теоретичні знання.

Одним із важливих напрямів трансформації НУБіП є створення інклюзивного середовища. Університет став першим в Україні, хто відкрив Digital-лабораторію для підготовки студентів до роботи з людьми з інвалідністю та соціально вразливими групами.

Якими бачите наступні кроки у розвитку інклюзивного напряму в НУБіП?

Вадим Ткачук: Інклюзія — це більш широке поняття. Свідомо реалізовуємо державну політику та формуємо безбар’єрне середовище, доступне для тих людей, здобувачів, учасників освітнього процесу, які мають певні фізичні обмеження. Для цього за кошти навчального закладу забезпечили кожен навчальний корпус підйомниками, встановили пандуси, щоб усі приміщення були доступні. Обладнали місця загального користування й аудиторії. Робота ведеться планово, оскільки потребує великих фінансових вкладень.

По Digital-лабораторії ми активно співпрацюємо з державною соціальною службою. Ця лабораторія завдяки набору спеціалізованих інструментів дає можливість навчати людей з певними вадами. У майбутньому плануємо розширювати такі лабораторії, щоб дедалі більше людей змогло навчатися та здобувати професію.

Також у НУБіП України маємо спеціальність «Соціальна робота та консультування», де готуємо спеціалістів, які працюють із людьми з інвалідністю та соціально вразливими групами. Цього року відкрили освітню програму «Практична соціальна психологія», випускники якої допомагатимуть воїнам і громадянам подолати ПТСР тощо.

Крім того, забезпечили енергонезалежне середовище навчального закладу, кожен корпус обладнано генератором. Будуємо, розширюємо та вдосконалюємо цифрове середовище: освітній процес, системи управління, адміністрування переводимо на цифрову платформу, яка включатиме особисті кабінети викладачів і студентів, автоматизований розклад і документообіг. До кінця наступного року плануємо завершити цей процес.

Як ви бачите аграрну освіту майбутнього? Які нові компетенції мають з’явитися у випускника аграрного вишу через 5-10 років, щоб він був конкурентним не лише в Україні, а й у Європі чи світі?

Вадим Ткачук: Насамперед орієнтуємося на розвиток, і моє завдання як ректора таку ідею пропагувати і надихати колектив бути в авангарді. У час шалених змін, технологій та штучного інтелекту — для того, щоб іти в ногу з часом, потрібно крокувати на два кроки швидше.

Якщо говорити про аграрну освіту майбутнього, то необхідно враховувати прогноз, що аграрний сектор тривалий час буде локомотивом економіки нашої держави. Галузь потребуватиме спеціалістів різнопланового спектра підготовки, які матимуть навички і компетенції міждисциплінарних освітніх програм. Ключовими компетенціями будуть: професійні знання, володіння іноземними мовами, інформаційні технології плюс комунікативні лідерські здібності.

Вадиме Анатолійовичу, минув рік відтоді, як ви очолили НУБіП України — університет, у якому пройшли шлях від студента до ректора. Ваше призначення стало не лише логічним кар’єрним кроком, а й певним завершенням особистої освітянської місії. З якими пріоритетами та внутрішніми орієнтирами ви заходили на посаду? Які виклики довелося подолати за цей рік? Що вдалося реалізувати, а що — тимчасово відкласти?

Вадим Ткачук: Для мене було дуже відповідальним рішення брати участь у виборах на посаду ректора НУБіП України. Але відчував, що певним чином готовий до цього, адже пропрацював 35 років в університеті на різних посадах. Тобто маю певний досвід і розуміння тих процесів, які відбуваються в навчальному закладі, та знаю, як цим усім управляти. Тому, з одного боку, був готовий, а з іншого — розумів, яка це відповідальність.

Але хочу наголосити, що один у полі — не воїн, і ректор ефективно працює, коли є професійна і дружна команда, є правильна ідея, розроблена стратегія, побудовані зв’язки, відпрацьовані процедури делегування повноважень, управління та організації роботи. Тому я завжди думаю, як спрямувати наші сили на досягнення тих цілей, які ми ставимо перед собою. НУБіП України має програму розвитку, яку ми цього року завершуємо і розроблятимемо нову до 2030 року. Хочемо залишитися лідером у сфері вищої аграрної освіти України та продовжувати активно позиціонуватися в міжнародній співпраці.

Освіта — це не лише підготувати фахівця, але й відповідальність за тих, хто вчить. Маємо думати про людський капітал, як не втратити спеціалістів у вирі реформ і викликів. Це комплексне завдання, яке я і колектив намагаємося вирішувати. Загалом успішний університет буде, коли працюють рівнонапружено всі — від студента до ректора.

Дякуємо за розмову і бажаємо НУБіП України процвітання та досягнення нових вершин.

Вікторія Полевик, AgroPortal.ua