Гірчичний алгоритм українських аграріїв

Власник господарства «Глорія» з Жашківського району на Черкащині Станіслав Козлов успішно обробляє 1800 га землі, займається тваринництвом і нещодавно вступив до кооперативу, необдуманих кроків не робить. Цікавимось: чому свій вибір у пошуках маржинальності зупинив, зокрема, й на гірчиці?

«Можливість помножити результати дає насінництво, — відповідає Станіслав Козлов.— Ми вже маємо досвід вирощування на насіння гречки та ріпаку. Матеріал для гірчиці взяли в Інституті землеробства у Чабанах. Важливо, що це насіння чітко районоване саме для нашої зони. Отримали консультації спеціалістів з уточненнями щодо умов вирощування та вимог для експорту. Маємо досвідченого агронома, усвідомлюємо, що тонкощів дуже багато».

Корисний різкий старт

Завідувач відділу селекції і насінництва льону та ріпаку ННЦ «Інститут землеробства НААН України» Микола Слісарчук підтверджує зрослий інтерес агровиробників до гірчиці і вважає його логічним. За насіннєвим матеріалом науковець радить, зокрема, звертатися до колег з наукових установ та у регіональні дослідні станції, які враховують особливості регіонів та технологій вирощування.

«За умов правильного і вчасного посіву гірчиця дає різкий старт у розвитку, здатна нагромадити 200-300 ц зеленої маси. Сприяє мобілізації поживних речовин, має унікальну здатність засвоювати важкодоступні форми і переводити їх у легкозасвоювані», — підкреслює Микола Слісарчук.

Підприємець Юрій Миколюк, який довго спеціалізувався на гірчиці, організовував консультаційні семінари у різних регіонах України, одностайний із науковцем: «Як чудова сидеральна культура гірчиця вже за 30 днів набирає потрібну біологічну масу. До цвітіння рослини, коли вони досягли 20-30 см, варто прикопати, перемолоти і заробити в ґрунті».

Відомий фермер-експериментатор із Житомирщини Олексій Язиков у своєму господарстві «Жива нива» якраз звертається до якостей гірчиці як сидерата, використовує її для переходу на органічне виробництво. Як природний гербіцид гірчиця захищає посіви навіть від такого агресивного бур’яну, як пирій.

Також помічено, що кореневі виділення гірчиці відлякують дротяника, медведку, личинку майського жука.

А ті, хто очікує, що гірчиця попрацює на їхніх полях для покращення якості ґрунту, дають набратися сил її кореневій системі. Вона уходить углибину на півтора метра, чудово розпушує ґрунт завдяки своїй мочкуватості.

«Достатньо лише поверхневої ґрунтообробки. У гарно підготовленому гірчицею ґрунті зернові здатні на справжній вибух урожайності — збільшують результат на 20-30%», — уточнює Юрій Миколюк, додаючи, що гірчиця показує себе ще й чудовим медоносом, який активно приваблює бджіл.

Пан Юрій також  нагадує про чудові властивості гірчиці як відмінного консерванта. Не обійтися без неї під час приготування приправ, соусів, майонезу, маринадів. Бо завдяки специфічному хімічному складу та присутності ефірної олії гірчиця має природні антисептичні властивості, тож дозволяє виробникам відмовитися від штучних консервантів.

Але мова не лише про застосування цієї спеції  у звичних продуктах для нашого столу. Рослина є незамінною і як природний консервант для закладання силосу, береже від гниття зелену масу для якісної годівлі тварин. Особливо у господарствах, які прагнуть максимально уникати хімічних домішок.

Ранні гроші

Серед  наших господарників за цю культуру беруться переважно невеликі фермери з угіддями 300-500, максимум до тисячі гектарів, відводячи під гірчицю невеликі площі (від 10 до 50 га) і розраховуючи отримати ранні гроші (практики говорять про 100%-й «підйом» у разі вдалої реалізації). До того ж гірчицю вважають значно вигіднішою за ярий ріпак.

Починають заявляти про себе на гірчичному ринку і великі агропідприємства («Агролідер», «Бучачхлібпром»).

Раніше основними регіонами вирощування гірчиці (з досить пристойною рентабельністю) були Крим, Луганська та Донецька області. Військові дії змінили український ринок. Приміром, спорожнілу нішу чорної гірчиці почали займати інші виробники.

Юрій Миколюк наголошує на відмінностях  гірчиці, вирощеної у різних регіонах України. Зерно, отримане, скажімо, у Херсонській та Миколаївській областях, більш чисте, однорідне. Гірчиця із західних регіонів неоднорідна, але вирізняється особливими смаковими параметрами. 

Дозованість вирощування гірчиці пояснюють  майже непрогнозованим ринком збуту, стрибками у попиті. Ціни дуже різко реагують на перевиробництво. Українській гірчиці до того ж доводиться долати супротив традиційного міжнародного ринку, який не надто поблажливий для новачків, намагається диктувати занижені ціни.

Експорт

Довгі 30 років на світовому ринку гірчиці панувала Канада. Але от в останнє десятиріччя гідну конкуренцію їй створюють Україна, Росія, а віднедавна і Казахстан.

«Коли ми тільки-но розпочинали свою діяльність, в Україні було лише 3 компанії, які здійснювали експорт гірчиці. Станом на сьогодні їх вже понад 50, — говорить генеральний директор ТОВ «БСМ Євростандарт» Ігор Бєлкін. — Зрештою, зростання кількості експортерів було очевидним фактом, цьому сприяла низка умов: по-перше, потреба Європи у гірчиці складає близько 170 тис. тонн, по-друге, ми маємо економічно вигіднішу логістику (доставка здійснюється автотранспортом у коротші терміни та за нижчими цінами на перевезення), по-третє, українська гірчиця має привабливіші пряно-смакові якості, що зумовлено мінімальним використанням засобів захисту рослин у технологічному процесі вирощування культури. Ми поставляємо якісну сировину, попит на яку зростає щороку, наші європейські партнери готові купувати великі об’єми продукції. Усе це має стати стимулом для українського сільгоспвиробника».

Із кожним роком кількість проекспортованої гірчиці зростає. Ще 10 років тому експортувалося максимум 2 тис. тонн цього продукту, а зараз Україна поставляє вже понад  20 тис. тонн.

«Наявність ринків збуту (не лише внутрішніх, а й європейських, американських, азіатського), родючі землі, помірні кліматичні умови та багате наукове підґрунтя — ось основні переваги для вирощування цієї перспективної культури. Є можливість успішно конкурувати», — стверджує Ігор Бєлкін.

Експерти також переконані, що ознакою часу є зміна смакових традицій й усередині країни. І ми разом із звичними сало-м’ясом-картоплею все більше додаватимемо до раціону трави та спеції, які давно обирають собі європейці, дбаючи про здорову їжу. Тому усталена пропорція, в якій 90% вирощеної гірчиці йде на експорт, а лише 10% залишається в Україні, трохи зміститься в бік більшого споживання всередині країни.

Гірчична економіка

«Зробити гірчицю високорентабельною культурою — в цьому підприємцям бачиться основне завдання. Найреальніше досягти цього можуть господарства, які планують свою сівозміну в масштабі 5 років. Гірчиця  в ній має бути присутня обов’язково, на одне місце повертатися має  мінімум через 3 роки. Ми збираємо не лише вітчизняний, а й світовий досвід вирощування цієї культури. Колеги-голландці на останньому семінарі ділилися досвідом: 10% площ обов’язково відводять під гірчицю, — розповідає Ігор Бєлкін. —  Якщо все склалося добре — використовують  як  продукт, якщо ні —  як сидерат. Господарства, котрі пройдуть  злети і падіння через погодні умови та інші катаклізми, у такій системі в цілому фінансово отримають результат, кращий за тих, хто вирішив виживати тільки за рахунок технічних культур.

Господарствам до одного чи двох тисяч гектарів, яким задорого виростити соняшник з урожайністю в 35 ц/га, вигоду принесе гірчиця з середньою врожайністю від 15 ц/га.

Сівбу гірчиці у південних областях спеціалісти  радять починати наприкінці лютого — у  березні, у центральних — 19 квітня, застосовуючи сівалки, які дають змогу посіяти 8-12 кг/га. Цілком пристойно із посівом цієї культури справляється не лише закордонна, а й вітчизняна техніка.  

«Завжди наголошуємо на глибині заробляння. Ідеальним є загортання зерна на глибину 2 см. З більшої — насінині забракне енергії вийти, а за неглибокого загортання  її можуть пошкодити вітрові бурі чи брак вологи. Радимо обов’язково здійснити коткування. А якщо одразу пішов дощ і немає холодів — вважайте, отримали оптимальні умови. Короткі приморозки насінню гірчиця не страшні, — уточнює Ігор Бєлкін. — Якщо зерно лежало і ще не проросло, то шкоди не буде. Тим більше, якщо застосовано правильні антистресові препарати, вибір яких досить широкий. Підбираємо їх точно за зоною. Ми фанатично заглиблюємося у всі фактори, пов’язані із гірчицею, надаємо консультації, виїжджаємо кваліфікованими групами на місця, обмінюємося досвідом, проводимо дні поля. У  вирощуванні гірчиці безкінечно багато можливостей для реалізації не лише агронома, де він може набути досвіду і проявити себе, а й господарства у цілому. Зрештою, це дуже захоплює! У кого вийшло, той обов’язково стане прихильником цієї культури».

Микола Слісарчук з Інституту землеробства радить бути дуже обережними, вибираючи засоби захисту для вирощування гірчиці. Адже в її посівах часто зустрічаються шкодочини спільної з нею групи, приміром, куряче просо, мишій, суріпиця. Застосовуються гербіциди двох типів — проти дводольних і злакових.

«Завжди радимо аграріям спочатку ретельно випробувати у себе їх дію на дрібних ділянках, а тоді вже використовувати на товарних посівах, щоби не зашкодити власне культурі», — уточнює спеціаліст.

Гірчиця надто примхлива і не пробачає помилок. Господарства, які прискіпливо дотримуються технології, отримують урожайність до 20-22 ц/га. Звісно, коли і з погодою все збіглося, і агроном завжди на місці. Професіонали розуміють, що оптимально успішна межа — це урожайність 15 ц/га. Плюс  після цієї цифри вже виводить у чемпіони. Якщо у господарстві висока культура виробництва, зерну при доробці навіть не потрібен фотосепаратор, якість і чистота одразу  відповідають стандартам. Для тих, хто не напружується, мало вкладає у вирощування і багато втрачає під час збирання, окупність наступає  після 5-7 ц/га.

Оптимальна модель для успішного бізнесу на гірчиці бачиться як об’єднання зусиль тих, хто вирощує культуру, з переробником, який організовує її експорт.

Для довідки: українські сільгоспвиробники в 2016 році поставили на зовнішні ринки 35,4 тис. т насіння гірчиці, що вдвічі перевищує показник 2013 року. За інформацією асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», Україна входить до числа найбільших експортерів гірчиці в світі. Також великі обсяги насіння цієї культури поставляють на зовнішні ринки Канада, Росія, Німеччина та Індія.

Основними покупцями гірчиці є Німеччина, США, Франція, Непал і Польща.

При цьому наша країна посідає четверте місце за обсягами виробництва гірчиці в світі. Найбільші обсяги насіння цієї культури щорічно збирають у Канаді (200 тис. т), Непалі (150 тис. т), Росії (90 тис. т), Україні (40 тис. т) і М'янмі (40 тис. т). Шостий і сьомий рядки поділяють Чехія і Китай із щорічним виробництвом близько 20 тис. т насіння гірчиці.

Ірина Садова, AgroPortal.ua