В мене за плечима немає досвіду стажування в закордонних фермах і компаніях, проте вже є досвід практики в сільськогосподарському підприємстві. Цьому я завдячую СТОВ «Хлібороб» Решетилівського району Полтавської області, куди я відправилась для проходження виробничої практики від вузу. Саме підприємство знаходиться поруч з моїм місцем проживання та має гарну базу для проходження там практики, тому вибір і був зупинений на ньому.
Чесно скажу, навіть не мала уявлення, що я можу там робити. Я не агроном, не ветеринар і навіть не механік, я — майбутній менеджер! А що має робити менеджер в сільськогосподарському підприємстві? Відповідь на це питання мені довелось шукати на власному досвіді.
Початок практики був багатообіцяючим. Мене та декількох інших студентів передали під опіку головного агронома, який і мав розділити нас по місцях. Те, наскільки мені пощастило, я зрозуміла, коли всіх інших студентів відправили на допомогу в поля, оглядати урожай і кататись на тракторах, а мені ж дісталась робота на фермі. Після слів Миколи Васильовича: «Одягайся комфортно і в те, що потім буде не жалко...» — стало взагалі не до жартів. Проте робота виявилась не такою вже й складною — потрібно було провести хронометраж працівників ферми, щоб дізнатись час та ефективність їхньої праці. Після короткого представлення мене на фермі Микола Васильович пішов у справах, а я приступила до виконання свого завдання.
Минуло кілька годин безмовної тиші. Я собі тихенько нотувала кожний рух працівників, а вони ж з подивом дивились на мене у відповідь. І ось один із них все ж порушив тишу : «Так а шо вона ото там пише? Я так і не зрозумів? Вона буде так за нами цілу неділю ходити?» — сказав він. «Та я звідки знаю, спитай її!» — відповів інший. «Дівчино, а шо ви там пишете? Ви хоть не пишіть, шо ми погано працюємо!» Я посміхнулась і вирішила повідати їм суть мого завдання: «Я проводжу хронометраж виробничих операцій. Його застосовують для вивчення витрат часу виконання циклічних операцій з метою раціонального виконання та отримання вихідних даних для розробки інструкційно-технологічних карт». З їх здивованих облич та круглих очей мені стало ясно, що їм нічого не зрозуміло і треба пояснити більш «людською» мовою. «Я занотовую кожен ваш рух і визначаю час на його виконання», — пояснила я ще раз. «А, ну так би одразу й сказала!» — почулось у відповідь. Після цього працювати нам стало веселіше. Я споглядала за ними і вкотре зрозуміла, яка ж важка це праця — в сільському господарстві.
Я також розказала їм і про свої страхи, пов’язані з фермою. Хоч я і виросла в селі, а мій дідусь заслужений працівник колгоспу, зізнаюсь, я далека від праці на фермі. Ні, я, звичайно, знаю, як сапати огород, садити насіння і доглядати за росинами, але я ніколи не мала справи з худобою і, чесно кажучи, навіть трохи боялась її.
Одного разу мені довелось доїти корову під чітким наглядом батьків, проте нічого путнього з цього не вийшло, і з того часу я намагалась обходити їх стороною. Почувши це, чоловіки одразу порадили мені спробувати свої сили знову, щоб раз і назавжди позбутись того страху. Я поставилась до цього скептично, але вони були налаштовані серйозно, тож довелось погодитись. Тільки-но я почала уявляти, як буду доїти корову, як мене покликали в сусіднє приміщення. Виявляється, ця справа в них вже давно автоматизована, а все, що потрібно, — загнати худобу у відповідне стійло й одягти на неї доїльний апарат. Це теж буває важко, адже характер у кожної різний, але, як правило, нічого складного. Трохи інструктажу та допомога доярки — і ось я вже одягла перший апарат, а за ним й інший. Потім ми всі разом стояли і спостерігали за процесом.
Так непомітно промайнув день, а за ним і цілий період практики. Я навчила багатьом важливим речам, познайомилась з управлінською ланкою підприємства, визначила функції та обов’язки керівників кожного відділу, на прикладі ферми детально розглянула вплив технологічних рішень на підвищення ефективності діяльності підприємства. Проте головним для мене як для майбутнього менеджера було навіть не це. Я зрозуміла, наскільки важливо цінувати працю своїх підлеглих і вміти заохочувати їх. Це є чи не найважливішим в роботі таких підприємств. Адже ми щодня заходимо в магазин, купуємо хліб, сир, молоко, сік, фрукти чи овочі, ковбаску і навіть не задумуємось, яка все ж важка праця стоїть за ними, скільки людей трудилося, що б ви могли тримати їх в руках! Можливо, якщо ми будемо з повагою ставитись до роботи інших і цінувати результати їхньої діяльності, наше життя зміниться на краще!
Дар'я Джос, 5-й курс, факультет економіки та менеджменту, Полтавська державна аграрна академія
Финал Всеукраинского конкурса «Лучшая аграрная практика 2016». Голосуем!