Земельна децентралізація: біг на місці

Пройшов рік з цієї дати, але нічого з того, про що говорили учасники парламентських слухань, не зроблено. Закону про обіг земель сільськогосподарського призначення немає. Дата його внесення урядом переносилась, якщо я не помиляюсь, тричі. Жодних інших законопроектів, які б мали врегулювати відносини на ринку сільськогосподарських земель, також не прийнято.

У результаті, в кінці 2017-го дату зняття мораторію «церемоніальним» рішенням парламенту знову перенесли на рік. Хоча і без такого «перенесення» земельний мораторій у 2018 році не закінчувався б, адже, за Земельним кодексом, єдиною умовою його зняття є прийняття закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, якого зараз, повторюсь — немає.

На цих же парламентських слуханнях учасники зі всієї України виступили за прийняття законопроекту №4355, який передає державні землі за межами населених пунктів територіальним громадам. На момент проведення парламентських слухань цей законопроект три місяці, як був підготовлений Аграрним комітетом до другого читання. Проте він не прийнятий і до сьогодні.

Тим часом, за цей рік з’явилось ще п’ять законопроектів з цього ж питання, останній з яких був поданий Президентом. Спочатку відмовились від ідеї передачі земель тим громадам, які не об’єднались, потім — завели парламент у дискусію стосовно того, хто саме має здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель, а також кому належатимуть повноваження з розпорядження землями на територіях тих громад, які не об’єднались. І ця дискусія може затягнутись ще надовго…

Між тим, спілкуючись  з сільськими головами мого 147-го виборчого округу на Полтавщині, я чую від них одне: поки Верховна Рада нарешті прийме хоч якийсь законопроект з цього питання, вільної землі вже не залишиться. Зараз передається в оренду і розорюється все, аж до сіножатей і пасовищ. І строки оренди зовсім не малі — це десятки років. Що залишиться громаді при такому «розкладі»? Відповідь зрозуміла.

Попіаритись за земельній децентралізації намагалися майже усі політичні сили, але за рік, що минув, ані уряд, ані Верховна Рада України палець о палець не вдарили, аби врешті-решт вирішити це наболіле питання.

Від усіх цих політичних чвар, на жаль, страждають територіальні громади, котрим уряд перед об’єднанням обіцяв передачу земель за межами населених пунктів.

Особисто мені дуже соромно за те, що, здається, мало хто в політикумі дійсно зацікавлений у реальній децентралізації. У багатьох випадках це все закінчується красивими гаслами та обіцянками, але насправді прихильників реального вирішення цього питання небагато. Проте, не треба вважати, що люди дивляться на це, і нічого не розуміють. Вони, я думаю, свої висновки вже зробили.

Сьогодні приводів для оптимізму мало. Але я, все ж таки, вірю, що саме 2018 рік стане роком земельної децентралізації в Україні. По-моєму, інших варіантів, враховуючи кількість втраченого часу, вже не залишається(((  Тож будемо чекати поновлення роботи парламенту і винесення цього питання на голосування. Від гасел потрібно переходити до реальних справ!

Олег Кулініч, народний депутат, голова підкомітету з питань земельних відносин Аграрного комітету ВРУ