Занедбане зрошення: чому аграрії недоотримують 2/3 врожаю

Недостатня кількість вологи в ґрунтах є актуальною проблемою не тільки для Одещини, — наразі 75% території країни перебувають в умовах недостатнього природного зволоження. Критичним є те, з початку 1990-х років площа зрошуваних земель в Україні зменшилася на 70%. Постійного зрошення в Україні потребують 18,7 млн га орних земель, періодичного — 4,8 млн га. Натомість, станом на 2017 рік, повноцінно зрошуються всього 475 тис. га угідь. Не зважаючи на те, що за даними ФАО, Україна спроможна щорічно забезпечувати продуктами харчування 450-500 млн чоловік, наразі ці можливості використовуються на третину. 

Передумов для скорочення площ зрошуваних (осушуваних) масивів в Україні багато, проте комплексне вирішення цих проблем можливе.

Так у чому ж проблеми?

1. Порушення технологічної цілісності внутрішньогосподарських меліоративних систем

З 2003 року внутрішньогосподарські меліоративні системи підлягали безоплатній передачі до комунальної власності громад. Така передача була передбачена з метою збереження меліоративних систем, побудованих за рахунок державних капітальних вкладень. На жаль, процес передачі відбувався повільно та не був завершений, в результаті чого залишились системи з невизначеним правовим статусом.

Це, в свою чергу, спричинило значне скорочення площ поливу, руйнацію та розкрадання внутрішньогосподарських мереж. Виникла тенденція незаконного демонтажу систем, крадіжок трубопроводів. Також інфраструктура кожної внутрішньогосподарської меліоративної системи, яка була розпайована, опинилась у власності декількох осіб.

Як результат, 36% внутрішньогосподарських меліоративних систем перебувають у комунальній власності сільських рад, 32% — не передані сільських радам, 14% — безгосподарські,  16% — у власності приватних та колективних с/г підприємств, 2% — у державній власності. Тобто, існує повна невизначеність з власністю на внутрішньогосподарські меліоративні системи. Зволікання із вирішення їх правової долі загрожує подальшому руйнуванню та втраті меліоративної інфраструктури. 

Вся ця ситуація з роздробленням, руйнуванням та розкраданням внутрішньогосподарських меліоративних систем знаходиться в масивах землі, які складаються з десятків земельних ділянок, що перебувають у власності та користування десятків осіб. Враховуючи все це, ми переходимо до другої проблеми.

2. Парцеляція с/г земель

Без можливості аграріїв консолідувати с/г землі, інвестиції у зрошення неможливі. Навіть в умовах відкриття ринку с/г земель, для їх консолідації відсутні належні правові механізми. Тому ми повертаємось до необхідність прийняття закону про консолідацію с/г земель, який передбачатиме різні варіанти формування земельних масивів: обмін правами користування земельними ділянками, міна самими земельними ділянками, їх об»єднання, тощо. Лише на сформованому масиві земель, коли права власності або користування будуть належати одній особі, можна буде інвестувати у будівництво нових приватних зрошуваних систем та збільшувати площі зрошуваних земель.

3. Висока вартість послуг з меліорації земель, що спричинено зношеним обладнанням та витратами на електроенергію

Термін експлуатації міжгосподарських меліоративних систем, які знаходяться у державній власності, майже вичерпано. У зв«язку з цим, відбуваються значні втрати води (до 30-50%) на фільтрацію, високі питомі витрати електроенергії на подачу води через низький коефіцієнт корисної дії насосних станцій, обладнання та каналів. Більшість внутрішньогосподарських меліоративних систем також побудовані ще у 60-тих роках минулого століття, і кошти на їх модернізацію не виділяються впродовж багатьох років. Тому старе обладнання споживає багато електроенергії, та його використання обумовлює підвищення вартості тарифів на воду для споживачів. Суттєвий вплив на вартість тарифів на воду також має вартість самої електроенергії, яка у структурі тарифу на воду займає 70%. 

4. Зарегульованість процесу будівництва та реконструкції меліоративних систем

У сфері гідротехнічної меліорації земель налічується 20 інструментів регулювання на таких етапах як: проектування, будівництво та реконструкція, експлуатація меліоративних систем та ведення господарської діяльності на меліорованих землях. Провівши аналіз таких інструментів регулювання на предмет наявності корупційних ризиків, можна стверджувати, що у деяких інструментів відсутня прозорість у прийнятті рішень. Деякі інструменти регулювання не узгоджені із змінами в законодавстві, згадуються «застарілі» інструменти, а деякі дозволи мають неналежну процедуру видачі та отримання. 

Зокрема сприятиме процесу будівництва нових та реконструкції існуючих меліоративних систем скасування таких дозвільних процедур: 

— дозвіл та розробка робочого проєкту на переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) в межах однієї й тієї самої земельної ділянки, на якій проводяться такі будівельні роботи; 

— розробка та погодження проєкту будівництва та реконструкції меліоративних систем.

З огляду на викладений стан справ у сфері гідротехнічної меліорації земель та критичну ситуацію з втратою посівів від посухи, потрібно вже зараз приймати рішучі та послідовні дії щодо визначення власника внутрішньогосподарських меліоративних систем, їх модернізації та фінансування цих процесів.

Що потрібно зробити?

1. Всі внутрішньогосподарські меліоративні системи та насосні станції варто безоплатно передати у власність об»єднанням водокористувачів, які створюватимуть фермери з метою самостійного управління процесами зрошення і дренажу та реконструкції меліоративних систем.

2. Цей процес потрібно синхронізувати з консолідацією с/г земель в межах зрошуваних масивів. 

3. Задля зниження собівартості поливу, дренажу та собівартості с/г продукції необхідно запровадити часткову компенсацію вартості електроенергії, використаної для поливу с/г культур на зрошуваних землях, та часткову компенсацію витрат с/г товаровиробників на модернізацію меліоративної інфраструктури. 

4. З метою залучення інвестицій у зрошення та збільшення поливних площ, потрібно провести дерегуляцію у сфері будівництва та реконструкції меліоративних систем.  

Елліна Юрченко, к.ю.н., експертка із земельних відносин УКАБ