Вільна торгівля з ЄС: чекати змін чи готувати їх?

Сила фермерського лобі в Європі загальновідома. Сила суспільної думки в розвинених демократіях не піддається сумніву.

Саме тому, на переговорах по аграрних питаннях в 2015 році, коли в Україні на сході вже гинули люди, а фермери не могли зайти в поля не розуміючи, заміновані вони чи ні, міністри окремих країн ЄС наголошували, що головним питанням аграрної політики в Україні має стати благополуччя птиці.

Але невдячність — не найкраща чеснота. Будьмо відвертими — якби не підстраховка у вигляді доступу до ринку ЄС, багатьом галузям України довелося б набагато важче. Наприклад, падіння цін на молоко і поголів'я корів було б набагато різкішим — якийсь час після закриття російського ринку молоко просто ніде було б подіти. Тимчасове застосування торгівельної частини угоди, тимчасове збільшення квот на певні види продукції — це рішення того ж порядку. Причому європейський ринок для підприємств важливий не лише сам по собі, а і як певна візитна картка для збуту на ринках третіх країн.

Але оскільки урядовці України серйозно заговорили про перегляд угоди, саме час озирнутися навколо і зрозуміти, де ми є в торгівлі і куди далі рухатись.

Угода про зону вільної торгівлі з ЄС сприяла значному нарощенню експорту агропродовольчої продукції з України. Так, за останні 5 років експорт АПК продукції до ЄС збільшився на 80% (з 4.05 млрд $ в 2015 до 7.31 млрд $ в 2019 році), станом на 2019 рік частка ЄС в загальній структурі експорту продукції АПК з України становила 33%, що на 5.2% більше ніж на кінець 2015 року. Цікавим фактом є те, що в 2019 році Україна посіла 4 місце серед країн експортерів продукції АПК до ЄС з сукупною часткою ринку в 5.8%, після Великої Британії, США та Бразилії.

Частка імпорту аграрної продукції із ЄС зростає ще швидше. Протягом останніх 5 років імпорт продукції АПК збільшився на 89% (з 1,5 млрд $ в 2015 році до 2,84 млрд $), станом на 2019 рік частка ЄС в загальній структурі імпорту продукції АПК до України становила майже 50% (49.5%), що на 6.4% більше ніж на кінець 2015 року.

Що стоїть за цими цифрами?

В СФЗ стартові умови на момент початку вільної торгівлі були нерівні. Вся без виключення європейська продукція мала можливість надходити на ринок України, імпорт блокувався лише селективно по певних видах продукції тваринного походження у випадку наявності особливо небезпечних захворювань тварин. Із України ж до ЄС ми й досі не маємо можливості експортувати, наприклад, свинину або яловичину, або навіть певні види продукції рослинництва, такі як насіння або картопля. Процес виходу на ринок ЄС по певному виду продукції із досвіду займає близько 5 років. Формально — це проблема України, адже ніхто не заважає нам скоріше адаптовувати законодавство і бізнес-практики. Реально, всі розуміють що це швидко не відбувається.

До речі, нерівними були і переговорні позиції в тарифному порядку денному. На початку переговорів, імпортні тарифи в Україні були набагато нижчими, ніж в ЄС, внаслідок вступу до СОТ. Тому за наслідками переговорів в ЄС виявилось набагато більше квот по критичних видах продукції, ніж в Україні.  

Наближення законодавства відбувається дещо повільніше ніж можна було очікувати. Загалом, в сфері СФЗ адаптовано приблизно 50% законодавства, хоча дві базових сфери — ветеринарія і карантин рослин все ще чекають своєї черги. Ветеринарний законопроект №3318, який вже проголосований в першому читанні, має забезпечити серйозний прогрес на рівні базового законодавства. Законодавчі гепи в більшості випадків не блокують доступ, але погодьтесь, набагато важче розуміти і витримувати дві лінійки законодавства (українського і європейського), особливо для середнього і дрібного бізнесу.

Як наслідок, експорт до ЄС все ще є більше привілеєм, ніж буденністю. А аграрне лоббі не задоволене із обох боків: в ЄС — нарощуванням українського імпорту, а в Україні — високою часткою продукції з доданою вартістю при імпорті з ЄС. Можливо, це і називається балансом інтересів.

Але далі буде ще цікавіше, і ініціатива тут на боці ЄС, як одного із глобальних гравців. 

Загальний тренд, який зараз досить чітко простежується, — це підвищення вимог в різних сферах із акцентом на дотримання цих вимог при імпорті для захисту європейських фермерів.

Згадайте, наприклад, не продовження реєстрації хлорпірифосу, рішення про яке було схвалене одночасно із запровадженням близьких до нуля гранично допустимих концентрацій при імпорті.

Європейські вимоги щодо благополуччя тварин, при запровадженні в Україні, вирівняють конкурентоспроможність наших виробників в порівнянні з європейськими на ринках третіх країн. Але при цьому зроблять їх менш конкурентоспроможними в порівнянні із колегами із США або Бразилії.

Існують прецеденти запровадження горизонтальних вимог для всього сектору, як передумови імпорту. Наприклад, виробників яйця змусили маркувати його як таке, що не відповідає маркетинговим стандартам ЄС, до тих пір, допоки весь сектор (помітьте — не лише експортер, але весь сектор) не відповідатиме вимогам ЄС по благополуччю. Це, щоправда, зробило українську продукцію більш впізнаваною, але дзвіночок, треба визнати, не дуже приємний.

Далі буде більше — європейський зелений курс може призвести до запровадження додаткових «карбонових» тарифів на імпорт у випадку, якщо при виробництві тієї чи іншої продукції здійснюються значні викиди вуглецю. Абсолютно нескладно уявити собі ситуацію, коли, наприклад, виробник органічної продукції в теплиці, що опалюється біопаливом, все одно потрапить під роздачу, використовуючи для освітлення електроенергію, згенеровану електростанцією на викопному паливі.

В стані напіввагітності, із квазі-адаптованим законодавством, і без перспективи членства в осяжному майбутньому, реакція на кожний подібний виклик скоріш за все, буде формуватись індивідуально.

Але яка стратегія точно буде неуспішною в цій ситуація — так це спроба «сховати голову в пісок».

Інструменти впливу є, і це дуже важливо. Так, нещодавно Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанишина започаткувала процес обговорення змін до угоди про асоціацію, в тому числі в частині тарифного і нетарифного доступу до ринку.

Донести позицію нескладно, пролобіювати — важче, але це точно краще, ніж нічого не робити.

Володимир Лапа, радник із стратегічного розвитку УКАБ