Шість аргументів, чому «заганяти» Мінагро в Мінекономіки — погана ідея

Чи є ця ідея реформи і оптимізації в такому форматі вдалою? Не впевнена. І ось чому: 

1. Чи потрібно оптимізувати структуру КМУ і загалом органів державного управління з метою економії на тлі війни і проблем з державним бюджетом? Так. І з цим пунктом навряд чи буде хтось сперечатись. Цю тезу я озвучувала з перших тижнів війни: ми на всіх рівнях маємо зрозуміти, що країна і кожен з нас знаходимось зараз в режимі виживання. Український АПК як ніхто відчув на собі з перших днів з усією гостротою, що це означає: від проблем на окупованих територіях і там, де велись і ведуться активні бойові дії, до заблокованих портів і порушеної системи експортної логістики і шаленого розриву між ціною на свою продукцію, яку отримує агровиробник, і світовими цінами. Але навіть під час війни такий процес має бути прозорим і зрозумілим насамперед тим стейкхолдерам, робота яких залежить від того чи іншого органу державного управління. Ну і не в останню чергу такі процеси, як уже показав досвід «оптимізації» 2019 року, мають бути прозоро і чесно прокомуніковані з працівниками відповідних міністерств. Тому, повертаючись до питання на початку: так, економити під час війни не просто потрібно, а життєво необхідно, питання лише в тому, як це робити. За будь-якими важливими політичними рішеннями в економіці мають стояти об’єктивні й ґрунтовні розрахунки, а також системний підхід. Ні того, ні іншого в цій ініціативі ми не бачимо.
2. Структура оптимізованого КМУ, яка з’явилась в деяких ЗМІ, містить багато неточностей і відвертих ляпів (назви міністерств, навіть відсутність деяких існуючих), з чого стає зрозуміло: вчергове готували цю ініціативу поспіхом, за українською традицією «на колінці». Судячи з подиву учасників ринку, радитись з кимось із представників бізнесу щодо реформи не вважали за потрібне. Чи може війна бути виправдовуючим фактором в даному випадку? Не думаю. Ми будуємо демократичну країну, і відходити від засад демократії навіть у воєнний час не є правильним. Хоча тут я маю зазначити, що і в 2019 році, під час першої спроби реформування КМУ, голос агробізнесу не був почутий, і Мінагрополітики було зроблено частиною Мінекономіки. Мотиви того рішення мені особисто невідомі й незрозумілі до сьогодні. Його помилковість була визнана його ж ініціаторами вже через рік після реформування. Міністерство було відновлено. Як виявилось, ненадовго. Якщо ми хочемо економити бюджетні кошти, то варто не лише сліпо і без розрахунків скорочувати кількість держслужбовців шляхом об’єднання міністерств, а варто шукати й інші шляхи економії коштів платників податків (контролюючі інспекції, захмарні премії в держустановах без прив’язки до KPI (хоча я далеко не соціаліст), оптимізована податкова політика). 
3. Чи було відновлене Міністерство аграрної політики та продовольства ефективним? Це має сказати сектор. На мою особисту думку, після бездумного його розвалу і звільнення великої кількості людей в 2019 році, серед яких були чудові професіонали і багато молодих спеціалістів, після розвалу регіональних структур управління АПК, які б у межах децентралізації мали б скоріш посилюватись і ставати базовими складовими системи управління розвитком сільських територій, відновити роботу Мінагрополітики в повному обсязі так і не вдалося. При чому ця слабкість відчувалась як по вертикалі регіонального управління, так і на зовнішніх ринках. Постійна невизначеність із підпорядкуванням ЦОВВів, таких як Держпродспоживслужба, відсутність дійсно системного бачення і стратегії розвитку сектору АПК та сталих підходів у формуванні політик, ну а зараз ще й війна росії проти України призвели до того, що міністерство, на жаль, не працювало в повну силу, і займалось скоріш вирішенням поточних питань на операційному рівні. 
4. Чому саме Мінекономіки? Дуже дивно спостерігати фактичне повторення помилок трирічної давнини, коли ми всім сектором намагались відстояти якщо не окреме МінАПК, то хоча б його реформування шляхом об’єднання з Мінекології чи Мінрегіоном, тому що такі приклади успішного поєднання функціоналу за даними напрямами існують чи існували в декількох країнах ЄС. Цього разу, без особливих вагань, судячи з усього, було вирішено йти вже знайомим шляхом. Хоча, на моє переконання, на сьогодні більш логічним і зрозумілим з погляду сталості й бачення на майбутнє після нашої перемоги було б об’єднання Міністерства аграрної політики з Міністерством розвитку регіонів (з відокремеленням деяких функцій, пов’язаних з будівництвом тощо).Тому що регіони в Україні — це сільські території в першу чергу. Ну і заступників міністра з питань європейської інтеграції варто було б повернути в структури всіх міністерств, зважаючи на наш статус кандидата в члени ЄС. 
5. Людський фактор. Як у 2019 році, так і зараз мені страшенно прикро спостерігати за тим, як наша держава власноруч бездумно втрачає людей, держслужбовців, багато з яких є прекрасними і цінними спеціалістами в своїх питаннях, і 90% яких, особливо молодь, ми вже не повернемо на державну службу, тому що з такими підходами навряд чи хтось із них захоче там працювати. І я говорю тут саме про спеціалістів: з мовами, з мотивацією, з хорошими знаннями і навичками, а не про пристосуванців, які вважають держслужбу шляхом до збагачення чи теплим місцем для «нічого не робити».
6. Український АПК, попри війну та інші виклики, залишається до сьогодні одним із секторів, який показав найвищий ступінь стійкості. Аграрії виходять в поля під ракетними ударами, відновлюють виробництва на деокупованих територіях, релокують свої потужності (де це можливо), формують об’єднання для виходу на зовнішні ринки і самоорганізуються для виживання в ситуації безпрецедентної кризи. І що б могла зробити держава зараз, окрім тих необхідних на даний момент кроків, спрямованих на підтримку сектору (як-от експортна логістика, інфраструктура зберігання продукції, допомога в питаннях енергетики, лібералізація в податкових питаннях і роботі контролюючих органів), щоб могли виживати малі на селі, так це закласти основи сталої, передбачуваної та системної аграрної політики саме зараз. Тому що війна, як би це цинічно не звучало, то є момент для обнуління і очищення, для нового старту в будь-якій сфері. Спробувати сформувати фундамент аграрної політики майбутньої України навіть зараз, під час цієї кризи, було б правильним. А просте об’єднання міністерств без бодай якогось логічного обґрунтування, розрахунків і підходу з погляду майбутнього розвитку буде черговим прикрим актом української національної забави: «Танці на граблях, або біг по колу циркового поні».