Ринок землі: міфи та факти. Як руйнувалася господарська культура. Частина 2

Тому після похорону сказав прабабі, що їй зі всього майна залишають корову, і що має право взяти собі сіно і солому. Вона з сином пішли брати, а тим часом він написав, що то була крадіжка. Так потрапили до ГУЛАГу.

Після смерті Сталіна частково почали переглядати справи. І керівниками таборів часто ставали екс-фронтовики. Це були люди іншого світогляду, які часто бачили біду. Один із таких фронтовиків, сам родом з Нижнього Новгорода, що був призначений керівником ГУЛАГу, допоміг прабабусі та іншим українкам звільнитися.

Старший син повернувся і не міг з тим змиритися. Крім нього були арештовані і двоюрідні брати (один із них 10 років відсидів у ГУЛАГу за приналежність до ОУН і за це «будував» 503-тю заполярну магістраль). У 1950 році брат був узятий з іншими хлопцями з ОУН-УПА біля Свіржа, де знаходиться знаменитий замок. Коли їх накрили у криївці, то вони кинули гранату між собою. Але він, важкопоранений, вижив. Тіла загиблих виставили в центрі села на два дні, щоб показати всім, що буде з тими, хто буде проти СРСР. Після повернення почали планувати «сімейну вендетту».

Той «асвабадітель зі Салехарда», з півночі Росії, вже був знятий з посади голови села і потім — з голови колгоспу, бо райком вчасно схаменувся і поставив його заступником голови. То була посада, в яку входила політробота, дармоїдство та постійні святкування. Коли селян збирали для політзанять, то вони не просто сміялися, а ржали з нього, тому що весь його ідейний марксизм-ленінізм було видно з його синього носа, тремтячих рук, що вже навіть не могли підписати документ, тільки тримати чарку «водки». Крім того, ця їхня ідеологічна обробка населення була подібна до сатири над самими собою.

Брати вже повністю вивчили його: маршрут, навики… Але природа сама вирішила все.

Одного разу зимою, пізно ввечері, він упав у струмок, що тік через село, недалеко від річки Гнила Липа. Коли через три дні його знайшли, то судмедексперт не міг визначити точний час смерті, бо синій колір обличчя від холоду навіть зробив його молодшим, аніж він був вживу від алкоголю. «Асвабадітель» не вірив у Бога, але коли в останні роки йому почав бачитися «чортяка» від білої гарячки, то в ньому пробудився страх. Як кажуть: «Страх перед Богом — це початок зародження мудрості». Хоча мудрості там вже не могло бути через відмирання усіх розумових клітин, тому зростала паніка. Його дружина була з роду низових козаків на Кубані та надзвичайної вроди: висока, довге розкішне волосся. Вона пережила Голодомор тільки тому, що родина вчасно втекла з Кубані, але була змушена вийти заміж за нього. Своїх двох синів він повіз у Салехард, на його батьківщину, то вони, побачивши закинуті «дерйовні», тільки закричали: «Папа, ти куда нас прівьоз?». Винищити корінні сибірські народи ще не означає уміти щось збудувати там. Вже за СРСР в Сибіру поступово все занепадало. Бо краще визнавати політичні ідеології та «вислужуватися» і займати привілейовані місця в республіках. Історія ніколи не є однозначною, внуки «асвабадітеля» стали патріотами, зараз розмовляють виключно українською.

Повернувшись до села, родина відчула зміни: вся громада вже була розсварена. Комунізм грав на амбіціях людей. Було таке чарівне слово: «виписати» — тобто іти на поклін до голови і просити в нього чого-небудь, від зерна до соломи. Найкращим дояркам, замість реальних грошей, давали невеличку премію і грамоту, крім того, їхнє фото вішали на дошці пошани. В людей це викликало гумор в стилі «він розшукується міліцією за досягнення перед комунізмом». Поступово руйнувалася культура праці та мотивація. Люди думали, як вижити або втекти із села, життя в якому перетворювалося на пекло та жалюгідне майбутнє. Залишити дітей тут — то приректи їх на кріпацтво. Люди підпільно жили традиціями, релігійними святами, хоча відчували потребу у революції.

Колишня еліта села, керівники місцевого осередку «Просвіти» стали їздовими, священик — чоботарем... Спершу люди допомагали їм з продуктами, але ідеологічна деформація робила своє: кожен старався вижити або виїхати зі села.

Бідність сварить людей на покоління. Важко було будувати діалог між ними. Комуністи вживали тактику стравити людей між собою, тобто на одній вулиці вибирали когось, який мав стукачити на всіх. Деколи сексоти стукачили один на одного, не знаючи «хто є хто». Так була зруйнована громадська солідарність та соціальна модель громадського управління.

Дуже руйнувалася культура мужчини. Освіта будувалася на послуху, де власна ініціатива каралася. Потрібно було бути стандартним. Армія руйнувала здоров’я: дідівщина вбивала гідність. Крім того, більшість отримували хвороби, які після 30 років поступово давали погані результати. Після 40 років більшість мужчин вже були зруйновані та немотивовані. Як кажуть, покоління, молодість яких припала на 50-70-ті роки, це втрачені покоління: люди не мали змоги реалізувати себе особисто.

Традиції і дух

Прабабуся не могла сидіти без діла. В неї була «підприємницька жилка». Я мав 5 років, коли разом зі мною возила на Галицький ринок у Львові картоплю, буряки, моркву. Там я сидів на мішку картоплі. Біля мене часто зупинялися покупці, які казали: «Какой мальчік с такімі глазамі. Покупаєм у нєго». Так я зрозумів, що таке бренд: головне не те, що продаєш, а як подаєш і хто саме. Бабця завжди казала: «Запам’ятай: добрий господар завжди дивиться в очі, має продавати тільки якісне і завжди бути на тому самому місці, щоб люди знали, де його знайти. Люди шукають не картоплю, а чесного господаря. Людина чесна розказує про свій товар і дивиться прямо. У шахрая очі бігають, вони мутні, і він багато говорить...» Коли дивишся на багатьох політиків-популістів, тільки і згадуєш прості слова людини, сертифікат якості якої були мозолі та чорні руки від землі та праці.

Крім того, завжди родина берегла традиції навчатися. Більшість родичів, що повернулися з заслання, добре вчилися та змогли зайняти своє місце навіть у соціумі Союзу. Етика та мораль мають свою ціну та продуктивність у житті. В усіх системах потрібні люди, що вміють працювати. Проблема в іншому — чи готові їм платити та допускати до влади.

СРСР — це було одне велике кримінальне угрупування. Після деспота Сталіна вибрали Хрущова, що мав 4 класи освіти. Згодом типового підлабузника Брєжнєва, який сформував принцип управління: «Я начальник — ти дурак. Ти начальник — я дурак». Після них — андроповщина з його боротьбою проти пияцтва. За словами одного гумориста: у нас суспільство ділиться на дві частини: одна частина сидить, інша його охороняє, і час від часу вони міняються місцями. Як кажуть, основна причина бід — це людська глупота, але ще найстрашніше, коли дурні об’єднуються та створюють політичні партії, щоб мати владу. В Біблії є кілька термінів: «лукаві» та «одержимі». Люди з такими характеристиками ніколи не визнавали альтернатив, уміли виправдати свою брехню. Це показувала їхня щоденна поведінка.

«Перестройка»

«Перестройка» співпала з Чорнобилем та поступовим закінченням афганської війни. Вся система СРСР була побудована на дурнях, розумні люди були основною небезпекою. Якщо половина бюджету йшла на силові структури, то не було ніякої продуктивності: можна послати когось в космос, але прості люди ходили в кирзових чоботях. Можна було витрачати мільярди на ядерні випробування, але не було доріг та інфраструктури житла. 

Згодом почалися перші всесоюзні маніпуляції: однією з них була реформа Павлова, коли поміняли колір рублів та дали людям кілька днів, щоб їх поміняти в банках. В результаті люди, що збирали, економили та мали гроші в слоїчках і в матрацах, то втратили все. По телебаченню замість реформ показували гіпнотизера Кашпіровського, хоча не було зрозуміло: він хоче заново закодувати чи розкодувати все населення. Згодом, замість науки та просвіти — тільки примітивний гумор та клоуни, що сміялися над людьми та сприяли приходу до влади популістів та шахраїв, різних наперсточників та «чудотворців».

Найбільший товар у світі, що найкраще продається, — це брехня. Але навіть тут потрібно вже добре вчитися, щоб професійно брехати, особливо коли йде мова, щоб все це прийняти на рівні законів. Тому сучасна українська система не дуже приймає та визнає своїх науковців та талановитих людей: вони виїжджають та реалізовують себе в інших країнах.

Незалежність та реформи

Люди радісно зустріли незалежність. Проте до влади прийшла перефарбована номенклатура з ментальністю «асвабадітєлєй» — тільки мова вже не йшла про націоналізацію, а про конфіскацію майна від держави-народу та приватизацію для себе та своїх. Національно-демократична еліта складалася з поетів та письменників, що часто ще більш успішно руйнували державотворчу справу своїм романтизмом-ідіотизмом, аніж самі комуністи. Саме від них вийшла ідея «ядерного роззброєння України», щоб показати всьому світу миролюбство українців, не маючи прагматичного державотворчого мислення. Вже мали такого Грушевського, що відмовився від української армії та протестував проти аграрних реформ для населення.

В центрі формувався, замість «гомосовєтікуса», новий тип громадянина в умовах гібридних форм «соціалістичного капіталізму»: це ЛОХ — «Лічность, Обманутая Хуліганамі», термін, що увійшов в часи «перестройки».

Майнові сертифікати були черговим лохотроном для населення. Хулігани стали бізнесменами та політиками і побудували різні схеми законного грабунку людей: від металургії до енергетики. Майнові сертифікати спершу знецінювалися, скуповувалися посередниками через тіньові змови. Так утворився політичний олігархат з монопольними кримінальними структурами, які продовжують викачувати гроші народу через бюджет, беручи мільярдні позики від МВФ, сплата яких лягає на майбутні покоління.

Спадщина СРСР — це сировинна економіка: її контролюють силові структури, для яких потрібні неокріпаки, найкраще бюджетники. Товари з доданою вартістю створюються завдяки інтелектуальній роботі та етиці праці. А на це здатний тільки середній клас.

Владу захопила номенклатура. Тут не має значення: ліва чи права, колір прапора чи ідеології. Для забезпечення їхніх привілеїв є тільки одна стратегія: щоб народ не порозумнішав. Тому легко знаходяться два мільярди доларів для футбольних стадіонів, але знайти гроші на освіту чи кілька тисяч на компенсацію саджанців для фермерів — то «дуже важка процедура». Легко знаходити гроші для силових структур, фіктивних реформ судів, але ніколи не знайти гроші для стартапів для молоді.

Ліва і права номенклатура робить штучні конфлікти: бо вигідно проголошувати соціальний захист, та платити за це субсидіями для декількох «ліберальних» мільярдерів з державного бюджету… І такі схеми всюди.

До номенклатури прилучився криміналітет: колишні базарні наперсточники вміло вибудовували шахрайські схеми, а кишенькові злодії навчилися легально викрадати гроші з гаманців людей. Весь цей лохотрон назвали перехідним періодом реформ, під час яких людям сказали, щоб вони надіялися на нове світле майбутнє, бо зараз переживають епоху дикого капіталізму.

Головна інформаційна війна — це висміяти незалежність та свобідний дух людей. Малотямущий малорос і «вумний дворянин», жадібний україномовний Тарапунька і інтелігентний російськомовний Штепсель — тематика примітивного гумору в медіа продовжилася і в час незалежності, щоб створити дешевого споживача. А несвідомий громадянин — це ідеал для формування мільярдних капіталів для кількох осіб.  

Висновки

Це типова історія і життя будь-якого села та громади в Україні, селян та українських родин. Голодомор та репресії, знищення українського класу та інтелігенції, господарської культури та солідарності громад породило травми, на які потрібно зважати при запуску ринку землі.

Тому:

1. Села і громади — таких, як були колись в історії, вже не буде.

2. Сильні історичні травми зробили своє: народ слабкий, бо не має моральної еліти та тверезомислячих провідників. Зруйнована етика праці та віра в те, що ти зможеш все, про що мрієш чи запланував.

3. Створені штучні перешкоди та закони, що обмежують свободу. Їх не потрібно реформувати, а просто скасувати.

4. Тому для ефективного ринку землі потрібні:

- сучасна освітня модель для населення;

- сучасна соціальна модель побудови відносин;

- фінансова модель взаємовідносин та побудови цілісного аграрного циклу від кредитування стартапів до збуту;

- сертифікація землі, продуктів та документація «якості» самого господаря, його освіти та культури;

- нова концепція взаємовідносин «місто-село» ;

- гарантії прав на приватну власність;

- безпека та контроль діяльності;

- нові соціально-економічні показники визначення добробуту;

- не дотації чи субсидії, а земельний кооперативний чи аграрний банк та місцеві кредитні спілки, де є концепція формування соціального капіталу: тобто фінанси прив’язані до громади та території згідно методу «Райффайзена».

Головне ж одне: це ефективне використання земельних ресурсів та формування високої культури та етики господаря.

Андрей Шептицький, найуспішніший українець у сфері проведення земельних реформ, сказав прості слова, навчаючи громади: «Запам’ятайте: все, що сказано і написано для вас без вас, — то проти вас». Тобто реформи, в обговоренні яких не беруть участь люди, — це реформи проти них. Реформи та закони мають відповідати інтересам та потребам людей. Андрей Шептицький не лише заснував товариство «Земля» для викупу та розподілення землі серед малоземельних селян, але паралельно створив унікальну систему освіти, що відповідала потребам громад.

Тому важливо змінити підхід: опрацьовувати концепцію не самого ринку землі, а розвитку територій та громад. Бо тут є важливим не тільки прибуток, але і гідність і творчість господаря. Справжній господар формує якісні продукти та товари з доданою вартістю. Можна бачити приклади країн, які мають кліматичні умови та тип ґрунтів набагато гірші, аніж в Україні, проте розвинули високотехнічне сільське господарство. Відродження культури господаря — це перехідний період до ефективного ринку землі. Головне — правильна система поінформування і якісна аграрна освіта, що, завдяки сучасним інформаційним засобам, можна зробити дуже швидко.

Але докладніше про всі пункти — в 3-й частині статті.

Зіновій Свереда, доктор соціальної економіки