Хіба ревуть воли, як ясла повні? Або як бути мудрим господарем, а не бідним Панасом

Минулий рік був бурхливим. Протягом весни фермери і селяни саджали не стільки саджанці чи сіяли зернові на полях, скільки в їхніх головах «засівались» нові політичні ідеї. Селяни знову плекали нові політичні надії, що хтось має зробити за них те, що можуть робити самі. 2019-й увійде в історію, як рік несподіванок та дій за принципом «без надії таки сподіваюсь». Особливо цього бажали малі та середні фермери, які прагнуть змін, оскільки постійно збільшуються їхні виклики.

Contra spem spero став особливо актуальним восени, коли розпочали обговорювати запуск ринку землі. Бо для фермера-сіяча важливо знати три основні речі: що сіяти, чим і за скільки… А згодом — куди, як і за скільки продати. Земельне питання торкається усіх на цьому світі, й навіть у потойбічному: бо може трапитись, як в багатьох країнах світу, що бути похованим у землі — привілей багатих і заможних.

Тому, чесно кажучи, відбулося багато позитивного для фермерів та селян. По-перше, серед них стає більш зрозуміла інтелектуальна тенденція: крім них, за них ніхто нічого робити не буде. Це основа європейського середнього класу. Без імпульсу знизу неможливо отримати успіх, які б ідеальні реформи не були прийняті зверху. Бо переважно завжди відбувалися емоційні зриви, а зараз, коли в останні роки селяни досягнули певного дна, тобто масової міграції та страху від ринку землі, то відбуваються основні реформи — це зміна ментальності.

Селянин має тільки два варіанти: бути господарем або мігрантом, і обидва є важливим фактором для реформ та змін. Тому минулий рік додасть стимулу об’єднуватися в профільні організації за інтересами, а місцеві громади відкрили для себе інновацію: вони починають опрацьовувати правила самі для себе ж і можуть писати закони, створюючи «територіальні парламенти». Бо втрата селянства як освіченого аграрного класу, організованого за інтересами та видами діяльності, автоматично підриває поняття безпеки держави. Навіть ліквідація Мінагропроду не є вирішальною, якщо люди уміють думати своєю головою, а не перекладають відповідальність на інших.

Для фермерів дуже важливою є концепція безпеки у 2019 році. Кілька трендів, які потрібно усвідомити: аграрний сектор потребує системи безпеки від зовнішнього агресора та внутрішнього рейдера.

Було вчинено багато пограбувань та вбивств простих фермерів минулого року. Без безпеки неможливо планувати довготермінову стратегію. Крім того, є проблема рейдерства, яке неможливо здійснити без «прикриття» від правоохоронних органів. Існує кілька видів рейдерства: фінансове, податкове, законодавче, силове тощо. Але воно не страшне, якщо є правильні організаційні форми та фермерська солідарність.

Важливий крок, який здійснило нове керівництво Міністерства економіки, — це щотижневі зустрічі з громадськими активістами, представниками профільних організацій. Крок за кроком, пункт за пунктом, але зміни йдуть. Саме налагодження консультативної та дорадницької роботи з громадським сектором, готовність дослухатися до пропозицій та порад тих, хто зранку до вечора працює у фермерстві, буде найбільшим успіхом нової команди.

Проте все залежатиме від одного: яку концепцію ринку землі буде прийнято… Бо автор статті брав участь у Давосі: основні теми, що лунали, — екологія, збільшення жителів планети, брак продуктів харчування… Тому великі гравці зацікавлені у викупі землі сільськогосподарського призначення. І тут питання лише одне: як це спрямувати, щоб і наша держава розвивалась? Не будьмо наївними — проти сили великих капіталів дуже важко встояти, проте можна максимально розробити систему захисту своїх інтересів, а основне — це продовольча безпека свого ж народу.

2019-й показав, що в найближчі 5-10 років ми вже можемо забути про «селянство». Процес урбанізації зупинити неможливо, і риторичне запитання — чи потрібно? Якщо «захисники селянства», які живуть у містах і столиці, самі не хочуть жити в селі, де немає школи, медицини, інфраструктури… Можливо, слід створити генеральний план розвитку держави або сталого розвитку територій (міст + сіл)? А не просто «рятуймо село»…

Протягом періодів усіх імперій/комунізмів/царизмів була боротьба проти селянства в різних формах. Руссо сказав, що промисловість приносить добробут, а сільське господарство — свободу. Бо, якщо народ має продукти харчування, то він є вільний. Селянство було релігійним, але не ідеологічним. Його важко було переконати в якихось «ідейних» нісенітницях, особливо таких, як соціалізм/комунізм. Брехливі ідеології мали на меті одне — знищення приватної власності. Той, хто не віддавав, був «ворогом народу», а на практиці не хотів бути кріпаком різних божевільних та садистів, що об’єдналися в комуністичну партію. Але, коли релігії ставали ідеологіями для селянства, що це теж стримувало їхню освіту та інтелектуальний розвиток.

Урбанізація сприяє діджиталізації селянства та фермерів: тобто управління процесами на відстані, проте постійно. Технології роблять своє. Є закон ринку: якщо ти хочеш випередити передові країни світу, то маєш бути кращим в тому, що всі роблять. Або вигадати щось нове, що інші ще не робили. Тому є потреба нових кластерних форм діяльності, щоб виграти в цьому світі.

Наприклад, Харківський тракторний завод мав би перестати випускати трактори, що своє вже віджили, а створювати мобільні невеличкі трактори, що працюють на автопілоті/автотрактористі. Чи авіаційна промисловість: треба перестати випускати великі літаки, які і так ніхто майже не купує, а випускати бомбардувальники для захисту української землі, бо її треба захищати, і нові дрони для фермерів. Кожному фермеру: бомбардувальник, гвинтівка та кілька дронів… І Україна була би захищена. Фермери б допомагали створювати батальйони територіальної оборони (як у Швейцарії протягом історії). Будь-який трактор — це трансформований танк, ферма — це дзот, поле — це полігон, меліорація — це окоп та траншея.

Треба придумувати щось таке, щоб у кожній області в нас була Кремнієва долина, а не пустеля. Нам потрібна максимальна роботизація: нове покоління не бажає працювати методами дідів-прадідів, а більш ефективно. Крім того, нам потрібна аграрна трансформація: одного дня фермер — сіяч, а іншого — це воїн, що навіть Джеймс Бонд ховається, тобто фермер-трансформатор, що уміє і творити, і захищати землю, і об’єднувати людей навколо ідей жертовної продуктивної праці.

Наприклад, успішно розвивається проєкт «Сімейні молочні ферми» від «УкрМілкІнвест»: є багато родин, що бажають працювати, проте більшість процесів мають бути автоматизовані. Є програми донорів Канади, USAID, FIBL, урядів Польщі та Німеччини. Опорні школи в ОТГ могли б мати спеціалізацію з 4-го класу в агроінноваціях. Інтелектуальний клас — це те, чого бракує селу. Є потреба реформи аграрної освіти. Потрібен новий закон про медіа: менше розповідати про те, в якому парку Азії народилася панда, а більше робити цікавих новин про місцеве життя, громади, проєкти… Більше позитиву, а не соціальної депресії. Життя прекрасне, а частиною краси є гарний настрій після харчування, енергія до життя, якісні продукти, що можуть вирощувати «позитивні» фермери.

Зміна влади для малого і середнього фермерства поки що є багатообіцяючою. Все ж таки, проблеми щодо ринку землі та розвитку малого і середнього фермерства накопичувалися протягом усього періоду незалежності держави з 1991 року. Постійно забували про малого і середнього фермера ще з початку незалежності. З іншого боку, досі не прописано законодавчо: а хто такий середній і малий фермер, параметри його діяльності, обсяги, величина земельних ресурсів. Крім того, дуже важливим є питання не просто фермерства, а легалізації самого селянства, що включає особисті селянські господарства, сімейне фермерство, сімейні ферми.

На жаль, є конфлікт не просто між великими аграрними компаніями і фермерами, але і між малими фермерами та селянами, особливо власниками невеликих паїв. Протягом довгого часу було вигідно, щоб селяни за безцінь віддавали свої паї в оренду, були малограмотними законодавчо та фінансово, не знали своїх прав, не вміли користуватися програмами держави щодо підтримки сільського господарства, вже не кажучи про програми ЄС. Неможливо уникнути простих законів ринку, що виграє той, хто краще організований у відносинах з місцевою громадою. Бо чим бідніші люди, тим більше популізму, тим більше приходять ті, хто має гасла про конфіскацію майна.

Заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тарас Висоцький зазначив: «Концептуальні напрямки підтримки галузі садівництва, такі як відшкодування за купівлю саджанців і обладнання для переробки, будуть збережені у 2020 році. В тому числі передбачається компенсація 30% витрат на розвиток садівництва.

Спільно з профільними асоціаціями та уповноваженими банками ми напрацьовуємо алгоритми державної підтримки кредитування в АПК за трьома напрямами. 

У державному бюджеті на 2020 рік зафіксована сума у 4,2 млрд грн на підтримку галузі АПК, з яких 1,2 млрд грн передбачається виділити на програму зі здешевлення кредитів. Зокрема, програма включатиме:

— компенсацію відсотків за кредитами для с/г підприємств, які мають щорічний оборот до 20 млн грн. Цей напрям не матиме обмежень щодо цільового використання кредитів. Держава компенсуватиме до 1,5 облікової ставки НБУ, кінцева вартість кредиту для сільгоспвиробника не перевищуватиме 5%;

— компенсацію відсотків за кредитами, залученими на розвиток тваринництва, в тому числі «нішеві» напрями — вівчарство, козівництво, бджільництво, звірівництво та інші. Передбачається, що сума кредитів не має перевищувати 10-15 млн грн;

— компенсацію відсотків за кредитами, залученими під купівлю земель с/г призначення. Напрям буде розповсюджуватися на сільгоспвиробників різних форм господарювання. Сума компенсації відсотків не буде перевищувати 5 млн грн на рік.

Загалом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства надійшло понад 40 звернень щодо держпідтримки. Відповідно до пропозицій ми визначили кілька базових напрямів — садівництво, тваринництво, здешевлення с/г техніки та обладнання, фермерство і дорадництво, здешевлення кредитів. Також будуть створені робочі групи, які координуватимуть кожен із напрямів та працюватимуть над порядками використання коштів.

Щодо розподілення фінансів між основними напрямами підтримки. Зокрема, до визначених сум уже включено компенсацію невиплачених коштів за попередній період. За напрямом часткової компенсації вартості с/г техніки і обладнання передбачається виділити 1 млрд грн, тваринництво — 1 млрд грн, здешевлення кредитів — 1,2 млрд грн, садівництво і фермерство — по 400 млн грн. В рамках робочих груп буде напрацьовано піднапрями за основними програмами».

Чи достатньо цих грошей? Їх ніколи не є достатньо, але потрібно використовувати ефективно. Крім того, дуже важливою є програма дешевих кредитів «5-7-9»: для фермерів це набагато простіше і зрозуміліше, аніж процеси отримання дотацій.

Серед багатьох людей досі поширений міф про державу-реформатора та ініціатора розвитку. Все це є анахронізмом постсовка. Державні інституції є лобістами тих, хто отримав перемогу на виборах. Так працює демократія: бажаєш, щоб твої права були представлені законодавчо, то будь активним громадянином, здатним об’єднатися в профільні організації за інтересами. Тому проблемою є те, що часто фермери є великими індивідуалістами, але забувають про співпрацю з місцевими громадами, селянами та між собою. Їх важко об’єднати між собою, вже не кажучи про те, щоб утворити сучасні моделі співпраці між місцевими науковими інституціями, об’єднаними територіальними громадами, молоддю.

Основна стратегія фермерів — посіяти та зібрати сировину, продати та отримати прибутки. Це сировинна діяльність, що є надзвичайно турбулентною, бо залежить від світових цін, а інколи і від змов своїх же «національних» трейдерів.  

Для багатьох фермерів важко організувати переробку та виробництво продуктів з високою доданою вартістю. Причин кілька: протягом довшого періоду часу аграрії виплачували низькі зарплати селянам, через що найкращі працівники емігрували до міст або працюють за кордоном. Сьогодні важко знайти кваліфікованих працівників у селах. Крім того, для малого і середнього фермера потрібна якісна програма з розвитку кооперації в усіх сферах: від елеваторів, складів, ринків збуту. Про це всі розмовляють, проте багато що залежить і від самих же фермерів, а не тільки від влади.

Є важливою «аграрна законодавча європеїзація». А саме: відрегулювати обіг фермерської продукції, прийняти нові показники (серед них: ecological and sustainable indicators — SPIs). І від них планувати податкову і фінансову політику. А не навпаки.

Не потрібно видумувати щось, а прийняти європейські нормативи та параметри щодо малого і середнього аграрного бізнесу. Україна мінімально використовує європейські програми фінансування у даному напрямку, оскільки бракує законодавчої бази. Потрібно прийняти Європейську хартію малого бізнесу, Європейський закон про малий бізнес від 2008 року, запровадити директиви Ради Європи щодо доданої вартості. Прийняти закон «Про локальні ринки» тощо. Потрібна ефективна повноцінна система, а не окремі закони. 

Щоб отримати грантові кошти, фермери мають співпрацювати з громадськими організаціями, науковими інституціями. Для простих фермерів важко отримати грант, бо, перш за все, вони не знають, як писати гранти, які потрібно постійно моніторити, вивчати та представляти. Проте частина фермерів уже зрозуміла важливість даної справи, тому що це допомагає модернізувати діяльність. Грантові програми не завжди мають успіх, оскільки вони мали б узгоджуватися та доповнювати державну політику в аграрній сфері. Гранти підштовхують фермерів до реформ, сприяють освіті та дорадництву. Проте не завжди фермери готові платити спеціалістам.

Програми фінансування від ЄБРР чи міжнародних фінансових партнерів мають жорсткі умови, яких важко дотримуватися для малих і середніх фермерів.

Досі не реформовано закон про сільськогосподарську кооперацію. Тут важливо зазначити, що потрібно дослухатися до експертів з кооперації, щоб закон відповідав принципам та засадам міжнародної кооперації. Крім того, сам закон про сільськогосподарську кооперацію мало що змінить: потрібно приймати комплексну реформу та новий закон про кредитні спілки, продовольчу безпеку, місцеві локальні ринки, про забезпечення прав щодо інформації про якість та походження продуктів харчування.

З травня 2019 року все ж є багато позитивних зрушень: наприклад, знято ще сталінський закон щодо заборони ведення сільськогосподарської діяльності, а зараз можна вести її на основі декларації. Крім того, для розвитку сільських територій потрібно розробити показники якості життя. Наприклад, багато селян не бажають ставати членами кооперативів, тому що при будь-яких прибутках чи при отриманні пайових виплат вони втрачають право на субсидії.

Потрібно розробити нові реалістичні соціальні показники, що відображають реальні потреби людини та її родини. Можна прийняти системи «еллоувенс», що якщо дохід селянина менший за 20 000 грн в місяць, то він не втрачає право на субсидії чи інші програми соціальної допомоги. Потрібно зважати, що селяни мають набагато більші витрати у транспорті, логістиці, перевезеннях. Крім того, вони вимушені за кожною потребою їхати до міста.

Потрібно закінчити адміністративну реформу, а особливо, щоб податки сплачувались у місцевий бюджет за місцем виробничої діяльності, а не за місцем юридичної реєстрації, що зараз є просто міфічною та не сприяє добробуту місцевих об’єднаних територіальних громад. Це дозволило б ефективніше відслідковувати походження продукту, його якість, гарантії. Крім того, можна взяти прибалтійський досвід, коли чим в більш депресивній місцевості зареєстрований бізнес, то є певні податкові пільги.

Треба відзначити, що Міністерство економіки досить активно побудувало роботу з громадськістю у сфері сімейних господарств та сімейних ферм. Було створено кілька робочих груп. Це дуже важливо, бо таким чином практики-сімейні ферми беруть участь у розробці законів.

Ринкова система потребує реальної демократії, а це захист права на приватну власність. Бо сьогодні є багато «столипіних», але мало «шептицьких».

За думкою Столипіна, офіційно земельну реформу трактували як вибір між селянином-неробою і селянином-хазяїном на користь останнього. «Міцні та сильні» мали стати повноправними власниками і, звільнившись від опіки общини, залишити далеко позаду «убогих та нероб», утримання яких за рахунок найкращих господарів гальмувало розвиток сільського господарства. А вивільнена на селі робоча сила повинна була «перекочувати» у промисловість, забезпечивши цим її прискорене зростання.

Водночас фактично недоторканними мусили залишитися поміщицькі маєтності незалежно від їхньої товарної продуктивності. Усі селяни одержали право виходу з общини, але реально ним могли скористатися передусім заможні, які багатіли ще дужче (оскільки надлишкові ґрунти, які вони обробляли, можна було викупити зі спільного володіння за цінами 1861 року, тоді як ринкова ціна землі відтоді зросла в кілька разів). Передану Селянському банку частину державних наділів — з офіційною метою послаблення «земельної тісноти» — також придбавали головним чином найзаможніші господарі.

Ринок землі: за і проти. Будь-які обмеження щодо кількості гектарів у одні руки не спрацюють, бо вже зараз є близько 50 способів уникнути того. Крім того, питання: хто буде конфісковувати надлишок і який суд буде вирішувати, що і як? Якщо як наш «печерний» суд у Києві, то все ясно. Ефективний ринок землі є там, де є сильна і прозора демократія. Єдиний спосіб обмеження: це продавати тому, хто сам хоче працювати на землі та має не більше 5 постійних найманих працівників і право на сезонних працівників.

Щодо іноземців: хто для нас більший українець — простий малий фермер-іноземець, що приїде сюди і буде варити швейцарський сир згідно своїх сімейних традицій, смачний і якісний, для нас і наших дітей, чи власник, який за паспортом є українцем, але виробляє сир на порошку, молокозамінниках, хімікатах, і це «варево» продає нашим дітям і молоді, сприяючи онкозахворюванням, діабету, розладу шлунку? Бо ж проблема не в іноземцях, а в монополіях та невизначеності. Для високої якості нам потрібна міжнародна співпраця з найкращими know-how. Більше би підійшла кластерна модель, коли власник землі — українець, але має СП для переробки з іноземцями, які входять в стандарти малого і середнього фермерства... Наші багаті люди люблять долари і «мерси», але не завжди хочуть євростандартів в управлінні та етиці праці. 

Щоб ціна на землю була високою, потрібна якісна аграрна освіта для селянських родин. Бо землі хоче позбутися той, хто не знає, що з нею робити і не має мікрокредитування.     

Метою ринку землі не може бути торгівля землею, бо тоді реальними власниками стають банки. Бо один банк може кредитувати до 500 тис. га, хоча, на практиці, це проконтролювати нереально. 

Ефективний господар та його родина — це основа для створення якісного середнього класу та продовольчої безпеки країни.

Загалом, 2019 рік плавно перейшов у 2020-й. І успішним буде той фермер, хто не забуде про людей, землю, екологію… Хто поставить перед собою просте запитання: а що ми залишаємо після себе майбутнім поколінням?

Зіновій Свереда, доктор соціальної економіки, експерт зі сталого розвитку та соціального підприємництва