Право постійного користування землями: між минулим та майбутнім

Так, сьогодні 3,2 млн га сільськогосподарських угідь перебуває у постійному користуванні державних і комунальних підприємств, установ та організацій і 1,5 млн га — у постійному користуванні фізичних осіб та юридичних осіб, які набули це право за законодавством, що діяло раніше.

Зміст права постійного користування земельною ділянкою полягає у можливості володіти та користуватися земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Ще у радянському земельному законодавстві (Основах земельного законодавства СССР і союзних республік 1968 року, Земельному кодексі Української РСР 1970 року) було закріплене безстрокове (постійне) землекористування. Сучасне право постійного користування земельною ділянкою є наступником права безстрокового землекористування радянського періоду, про що свідчить аналіз відповідних правових норм. При цьому інститут права постійного користування земельною ділянкою зазнав певної історичної трансформації. Так, у нині чинному Земельному кодексі України можливість використання земель на основі права постійного користування була обмежена за суб’єктним складом. Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності можуть набувати підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації інвалідів, релігійні організації, вищі навчальні заклади тощо. Для тих суб’єктів, які не перелічені в ст. 92 Земельного кодексу України, але мають земельні наділи у постійному користуванні, пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України був встановлений обов’язок переоформити таке право у власність або у користування. Але Рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 дане положення було визнане неконституційним, оскільки обов’язок переоформити право постійного користування не передбачав відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Враховуючи зазначене, використання земель на основі права постійного користування має низку практичних недоліків, основні з яких:

1. Постійні користувачі позбавлені можливості розпоряджатися земельними ділянками, що перебувають у них в користуванні, на відміну від власників та орендарів (орендарів в частині передачі в суборенду за згодою власника). У результаті цього державні та комунальні підприємства масово передають земельні ділянки в обробіток третім особам за незаконними договорами про спільний обробіток, спільну діяльність, підряду тощо. Це стосується і фізичних осіб, які, крім того, не можуть передати такі земельні ділянки у порядку спадкування.

2. У постійному користуванні фізичних та юридичних осіб (набуто до 01 січня 2002 року), які на сьогодні, згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України, не належать до суб’єктів права постійного користування, знаходиться 1,5 млн га сільськогосподарських угідь.

3. Право постійного користування земельною ділянкою у значній кількості випадків не оформлене належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства України. Це унеможливлює контроль за ефективним використанням відповідних земельних ділянок. Тому важливо забезпечити та сприяти оформленню права постійного користування земельною ділянкою. В частині державних земель про це зазначено у Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, що затверджена Постановою КМУ від 07 червня 2017 року № 413. Згідно з відповідним положенням Стратегії, Мінагропрод, інші центральні органи влади, Українська академія аграрних наук, вищі навчальні заклади повинні забезпечити оформлення права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які використовуються державними підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери управління відповідних органів.

4. Різні правові режими земельної ділянки та будівель, що розташовані на ній. Потрібно забезпечити їх уніфікацію та реалізацію принципу єдиної юридичної долі земельної ділянки та будівлі, розташованої на ній.

Право постійного користування земельною ділянкою історично характерне для більшості республік, які входили до складу Радянського Союзу. У таких країнах, як Білорусь, Узбекистан, Вірменія, Туркменістан, і сьогодні земельні ділянки виділяються у постійне користування доволі широкому колу суб’єктів. Натомість у Росії та Казахстані правом постійного користування земельними ділянками наділене обмежене коло суб’єктів, а для більшої частини інших осіб — передбачена чітка процедура переоформлення даного права у власність або у користування. У Латвійській Республіці право постійного користування використовувалось на проміжному етапі земельної реформи з подальшим його переоформленням у право власності на землю.

Враховуючи описане вище та об’єми земельних наділів, що знаходяться у постійному користуванні фізичних та юридичних осіб в Україні, правовий режим використання земель на основі права постійного користування потребує доопрацювання. У зв’язку з цим вирішення даного питання стало одним з пріоритетних напрямків діяльності Робочої групи з питань реформування земельних відносин, яка була утворена при Мінагропроді. Наразі до обговорення питання залучається велика кількість фахівців і результат спільної роботи буде представлений у найближчому майбутньому.

Анна Федун, експерт з питань реформування земельних відносин Офісу підтримки реформ при Мінагропроді