Відсутність сертифікації насіння на руку контрафакту

Проблема підробок, безумовно, не є лише українською. Явище це має й історичне походження, і географічне поширення. Тому лише ефективні правові та організаційні запобіжні заходи здатні стримувати їх розвиток та поширення.

Незважаючи на те, що щороку в задекларованих напрямках політики держави є питання боротьби з підробками та контрафактними товарами, у сфері насінництва останнім часом фіксується значна кількість випадків підробки оригінального насіннєвого матеріалу сільськогосподарських культур, до того ж джерела походження підробок знаходяться безпосередньо на території України, а не тільки потрапляють до нас ззовні.

І якщо Європа оголосила «хрестовий похід» проти індустрії підроблених товарів, то в Україні системної протидії не спостерігається. Безумовно, цьому сприяє і сьогоднішня ситуація з сертифікацією насіння в Україні.

Розуміючи, що загальнодержавний фланг у цьому напрямку захищений не дуже добре, про безпеку своїх клієнтів зараз думають самі насіннєві компанії.

Свідомі компанії-виробники розуміють, що протидія підробкам — це і їхнє завдання, тому активно намагаються протистояти поширенню підробок та контрафакту, майже у кожної є свої служби безпеки, регіональні представники, які на місцях постійно інформують свого споживача про те, які документи повинен вимагати покупець насіння, на що варто звертати увагу та про наслідки купівлі підробки.

Але боротьба з контрафактом — це проблема‚ яку можна розв’язати лише шляхом об’єднання зусиль як органів державної влади, так і самих виробників оригінальної продукції‚ які потерпають від поширення контрафакту.

І одним з ефективних засобів з боку держави є саме налагодження сталої чіткої системи сертифікації.

Так, раніше, до 2014 року, на базі Держсільгоспінспекції не просто здійснювалася сертифікація насіння/садивного матеріалу, але й вівся електронний Реєстр сертифікатів насіння (доступний на офіційному сайті Держсільгоспінспекції), який частково, але допомагав убезпечити аграріїв від купівлі насіннєвого контрафакту. Кожна партія насіння має свою серію, номер, що відображено в сертифікаті. Всі ці дані заносились до реєстру. Якщо споживач мав сумнів щодо насіння, виробленого в Україні, та документів, які його супроводжували, він міг це перевірити.

Якщо сертифікат продавця не відповідає ні за номером, ні за серією, тоді це питання і до якості насіння, і до всієї партії товару.

На сьогодні держава має вирішені питання, які виключно в її повноваженнях: це системне державне регулювання, яке полягає у встановленні норм поведінки для учасників ринку, забезпечення їх застосування як органами влади, так і господарюючими суб’єктами, відповідальність та притягнення до відповідальності тих, хто порушує ці норми. Є зони ринку, котрі просто мусять бути регульованими.

Чітко мають бути сформовані:

- правове забезпечення, що складається з правових актів, правил, вимог та стандартів, які є обов'язковими для всіх учасників;

- інституціональні (адміністративні) складові — чітка структура організацій, які будуть задіяні в сертифікації зі сторони держави; чіткість та направленість в діях компетентних органів, завдання яких — здійснювати нагляд.

Сфера насінництва — це не поле для «експериментів» для управлінців. Для перелому ситуації потрібні чіткі професійні дії з високим рівнем відповідальності, негайна відмова від імітацій різного ґатунку — реформ, кадрової політики. Пріоритетна роль належить зворотному зв’язку держави і суспільства.

Сюзана Григоренко, виконавчий директор Насіннєвої асоціації України