Про мито, додану вартість і… дірку від бублика

Проте дивна виходить картина.

У той час як щороку нарощують потужності переробки соняшнику темпами, що вдвічі перевищують збільшення його вирощування попри надмірне зростання посівних площ, свою економічну діяльність олійники декларують як малоприбуткову, а то й збиткову.

Це дало підстави старшому науковому співробітникові Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, члену Експертної ради УКАБ Олегові Нів'євському на основі аналізу цін на соняшник, олію і шрот поставити під сумнів доцільність мита на насіння соняшнику.

Наші ж власні порівняння на прикладі насіння  льону, обкладеному таким же митом, свідчать про протилежне (стаття на AgroPortal.ua «Експортне мито й аграрно-сировинний збір: необхідний консенсус»). Якраз значно більший прибуток отримують експортери продуктів переробки, а не сировини.

Як зазначають деякі експерти, в Україні попри наявність численних інституцій у царині агроекономіки відсутній якісний моніторинг аграрного ринку з метою прийняття відповідних рішень, а самі рішення перебувають у площині інтересів лобістів. Закрадається думка, що 10% мита на соняшник осідає саме в їхніх кишенях.

Або таке. За даними статистики, минулого року Україна експортувала олії соняшникової нерафінованої на 20% більше, ніж виробила.  Це може означати, що додатковий обсяг виробляється, але не обліковується, тобто є сірим або тіньовим. Однак факт залишається «непоміченим» офіційними економістами.

Що ж стосується доданої вартості як такої, то, згідно з висновками фундаторів новітньої національної економічної наукової школи — доктора Сергія Подолинського, академіка Володимира Вернадського, правозахисника-мислителя Миколи Руденка, природа, а не праця створює необхідні для задоволення зростаючих людських потреб блага — таким чином вони обґрунтували справжнє наукове пояснення доданої вартості.

Отже, доцільним є розглядати в комплексі ефективність господарської діяльності з використанням землі, тобто брати до уваги сумарний ефект — і у вирощуванні соняшнику, і в його первинній переробці на олію-сирівець і макуху. Справа — у перерозподілі прибутку.

У даному випадку мито створює лише умови отримувати більше олійникам. Зауважмо, в дискримінаційний спосіб — не так щодо аграріїв, як щодо природи  — матінки-землі.

Утискають за законом (!) не стільки агровиробників (їм усе одно перепадає з гарної рентабельності ), як український народ, власника землі за Конституцією,  через занечищення довкілля і недоотримання надходжень в бюджет.

Микола Шкурко, генеральний директор ТОВ «Просвітницька виробничо-комерційна фірма «Сяйво»