Податки в АПК: навіщо потрібні реформи

Скасування спеціального режиму ПДВ для сільськогосподарських товаровиробників (на чому наполягають Мінфін, комітет на чолі з Южаніною та МВФ) є прикладом усунення таких диспропорцій. Але про це писалося раніше. Зараз мова йде про пряме оподаткування — 4-ту групу платників єдиного податку. Зазначений податок був трансформований з раніше діючого фіксованого сільськогосподарського податку (далі — ФСП). Трішки передісторії його впровадження та трансформації.

Впроваджено ФСП було у 1999 році з приблизно таким формулюванням потреби: «з метою відновлення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників». На той час (1998-1999 рр.) гостро постала проблема неплатежів у сільському господарстві та набув сильного розвитку бартер, зважаючи на те, що база оподаткування (грошова оцінка одиниці площі) не змінювалася протягом довгого періоду і відповідно сума податку на рік становила 6-8 грн на 1 га. Вести мову про те, що даний податок справляв будь-який вплив на сільськогосподарських товаровиробників, марно — він мав лише фіскальне значення з точки зору держави. З 2013 р., з моменту індексації грошової оцінки землі та підняття ставок єдиного податку (раніше ФСП), сума податку становить близько 200-300 грн на га. Це більше, ніж було до індексації, але питання про іншу користь, ніж фіскальне значення такого податку, залишається актуальним.

Особисто мало довіряю офіційній статистиці та все ж мушу посилатися саме на неї. Кілька фактів офіційної статистики.

• Зважаючи на частку податків у структурі ВВП, сільське господарство несе найменше податкове навантаження серед усіх видів економічної діяльності (близько 1%).
• Найбільша частка валового прибутку серед всіх видів економічної діяльності у сільському господарстві (близько 80%).
• Заробітна плата найнижча поміж інших видів економічної діяльності в країні.
• Кількість зайнятих у сільськогосподарському виробництві осіб постійно зменшується.
• Протягом останніх 5 років сільське господарство фактично залишається єдиним видом економічної діяльності, який є загалом прибутковим (та найбільш рентабельним), тоді як всі інші види демонструють збитки.

Зазначені факти спостерігаються на фоні спрощеного режиму прямого оподаткування (єдиний податок та ФСП) та спеціального режиму оподаткування ПДВ. Для чого потрібен такий стимул? Кого стимулюють і до чого в такий спосіб?

Вести розмову про маржинальну прибутковість діяльності сільськогосподарських товаровиробників досить складно через закритість даних у більшості компаній (сільськогосподарські виробники переважно «мовчки погоджуються» з цифрою $300 на гектар). Та все ж офіційна статистика свідчить про найбільшу прибутковість серед інших видів економічної діяльності. Постає логічне запитання: для чого потрібен пільговий режим прямого оподаткування сільськогосподарських товаровиробників?

Загалом напрошується наступний висновок: за умов довготривалого режиму найбільшого сприяння в податковій системі сільськогосподарським товаровиробникам важко (не хочеться!) опинятися в однакових умовах з усіма іншими видами економічної діяльності! Галузь найбільш прибуткова, але коли постає питання скасування спецрежиму ПДВ, то всі представники сільськогосподарського бізнесу нарікають, що не зможуть існувати без спецрежиму. Підприємства інших галузей навіть не претендують на такий спецрежим і не скаржаться (в них претензії іншого характеру — до побудови податкового законодавства).

У цій царині багато дискусійних запитань, зокрема щодо врахування мети — збереження родючості ґрунтів.

Але коли всі дискусії ведуться в частині вибивання преференцій для найбільш прибуткового виду діяльності в країні (розумію, що сільськогосподарське виробництво потребує державної підтримки, та не всі однаково), не можу зрозуміти, для чого така підтримка. Для ще більшого збагачення? Чому з такою ж активністю не ведеться мова про систему державної підтримки? Так, подібна підтримка несе корупційні ризики. В такому разі чому представники сільськогосподарського бізнесу не ведуть дискусії щодо підвищення прозорості системи державної підтримки?

Який же податковий режим потрібен для регулювання сільськогосподарського виробництва в країні? В першу чергу це залежить від мети розвитку сільськогосподарського виробництва в країні. Якщо за мету ставити вал виробництва продукції та експорт сировини, то діюча система (спецрежим ПДВ та єдиний податок) ідеально сприяє цьому. А якщо за мету мати збереження села та родючості землі, то потрібно реалізувати певні зміни, зокрема і в податковій системі.

Пряме оподаткування сільськогосподарських товаровиробників повинно враховувати специфіку їх діяльності та передбачати реалізацію стимулюючої функції оподаткування, яка, в тому числі, буде спрямована на збереження родючості землі, тобто передбачати оподаткування прибутку (як і в інших галузях) та податок за використання сільськогосподарських угідь (який має містити норми щодо зміни родючості земель. В даному випадку можна «модернізувати» податок на землю). Зазначені податки мають складати основу прямого оподаткування сільськогосподарських товаровиробників.

Варто зазначити, що подібна суворість в оподаткуванні має стосуватися лише великих сільськогосподарських товаровиробників. Дрібні та середні повинні мати можливість користуватися спрощеною системою оподаткування — єдиним податком за умови відповідності його критеріям. До дрібних та середніх варто відносити тих, хто підпадає під критерії таких відповідно до Податкового кодексу (хоча питання дискусійне, та все ж лише в короткостроковому періоді).

За умови наявності реального бажання створити систему ефективного сільськогосподарського виробництва в країні жодних податкових пільг не повинно бути застосовано, вони спотворюють конкурентне середовище! Прийнятними можуть бути податкові пільги лише для дрібних та середніх підприємницьких структур.

Олександр Лабенко, доцент кафедри оподаткування та страхування, НУБіП України