Чи може один Наказ міністра знищити всю галузь? Може!

Не бджолярам, панове, не бджолярам. І не галузі бджільництва України.

Бджільництво України сьогодні не має законодавчої бази. Закон України «Про бджільництво» давно застарів, і 180 поправок до нього, які ми подали ще у 2015 році, лежать у шухлядах Мінагропроду України. ДСТУ 4497:2005 «Мед натуральний» добровільні. Відсутній Національний стандарт щодо меду, розробці якого мають передувати моніторинг, аналіз, правдива статистика. Оновленим , з метою захисту національного ринку, має бути також Наказ № 71 «Про затвердження Ветеринарних вимог щодо імпорту в Україну об'єктів державного ветеринарно-санітарного  контролю та нагляду». Це ж класика (!) — параметри безпеки меду мають бути чітко визначеними, щоб не зайшов в Україну  мед з антибіотиками, пестицидами, тяжкими металами тощо, і це потрібно негайно.

Ціла низка нормативних документів щодо ветеринарного контролю пасік неактуальна. На ринку ветеринарних препаратів для бджіл засилля імпортної, шкідливої продукції, фактично цей ринок непідконтрольний.  Не працюють  законодавчі акти і щодо використання пестицидів, що призводить до масової  загибелі бджіл від отруєння пестицидами під час обробки сільськогосподарських угідь землекористувачами і фермерами. Медоносна база України суттєво зменшується. Племінна справа взагалі поза законом. 

Галузева  освіта на рівні вищої освіти втратила будь-яку привабливість, бо бджільницька наука теж не має законодавчої підтримки. Внутрішній і зовнішній ринки не збалансовані. Український бджоляр змушений продавати мед трейдеру за низькою ціною, що не дозволяє йому створити рентабельне господарство і не стимулює до застосування інновацій. Мед експортується гомогенізований, оптом,  тільки визначеними експортерами-трейдерами, за найнижчою у світі ціною, перекупщикам-імпортерам, що не дає змогу безпосереднім прямим споживачам у світі ідентифікувати український мед через відповідні українські бренди. Бджоляр взагалі не може бути експортером, знову ж таки, за відсутності відповідного законодавчого підґрунтя. Тощо.        

Все це мало би бути у фокусі уваги і повсякденної роботи Департаменту тваринництва та Департаменту продовольства Мінагропроду України.  І наша організація «Всеукраїнське братство бджолярів України» у 2015 горі ініціювала створення робочої групи з питань розвитку бджільництва Мінагропроду України.

Але попри місію робочої групи, виписану у  Положенні про робочу групу, а саме: «Основним завданням робочої групи є організація вивчення питань, пов’язаних із розведенням, використанням та охороною бджіл, виробництвом, заготівлею та переробкою продуктів бджільництва, створенням умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом», на перше засідання у жовтні 2015 року і на друге засідання у листопаді 2015 року було винесено лише питання прийняття Наказу міністра «Про затвердження Вимог до меду, що призначений для споживання людиною», текст якого — це переклад з англійської на українську  тексту  Директиви 2001/110/ ЄС від 20 грудня 2001 року щодо меду.

Тоді, у 2015-му члени робочої групи не  погодили прийняття Наказу міністра без внесення доповнень щодо українських медів із науковим обґрунтуванням цих доповнень.  Чинився тиск на нашу організацію, велися чисельні розмови. Ми і науковці подали до  Мінагропроду України пропозиції щодо процедури  і суті імплементації вказаної Директиви.  Жодної реакції міністерства не було. Лише пауза у засіданні робочої групи на 18 (!) місяців.                  

І от 15 травня 2017 року — засідання робочої групи, новий склад групи без науковців. На порядку денному знов — прийняття  того  самого Наказу міністра «Про затвердження Вимог до меду, що призначений для споживання людиною». Знов без будь-якого аналізу європейського досвіду,  без моніторингу ризиків для національного ринку і   національного виробника тощо.

Як дати оцінку цьому? Чи це невігластво чиновників? Але чому тільки ця Директива така приваблива і так треба її «гармонізувати», що немає часу на аналіз і роботу з імплементації у фаховий спосіб, використовуючи механізми і досвід Європейського союзу? Як реагувати на бездіяльність Мінагропроду України  щодо бджільництва як галузі з одного боку, а з другого —  на таку активність щодо імплементації лише однієї Директиви, яка така потрібна бізнесу, аби трейдерів НЕ ЗУПИНИВ під час імпорту меду з інших країн наш ДСТУ 4497:2005 (поки діє при імпорті/експорті), а можна було імпортувати меди з нижчими показниками якості, фільтрований мед без можливості визначити країну-виробника, імпортувати, заздалегідь  розуміючи, що імпортний  мед на теренах України споживачам НЕ потрібен, а лише трейдерам-експортерам, які його будуть змішувати і продавати по світі як український. Але фільтрований мед «впізнає» і Європа, і Америка.

Досить непогані там лабораторії. І тоді мед «тіпа український» буде мати погану репутацію в світі... А бджолярі? А що бджолярі? Кого вони цікавлять? Очевидно, не міністра, не заступника міністра. Якщо високопосадовці ставляться до продажу меду як просто до торгівлі, без необхідності розвитку національного виробництва в галузях економіки України, то повідомляємо, що бджільницька галузь є особливою, бо це бджоли, запилення, екологія, продовольча безпека, здоров’я нації, це сотні тисяч бджолярів-виробників і їхні сім’ї, це розвиток села, це низка  монофлорних медів та інших продуктів від бджіл.

Високопосадовці не хочуть розуміти, що у разі надходження до України «чужого» меду нижчої якості, фільтрованого меду без визначення країни походження продукція  національного виробника-бджоляра  буде ще більш знецінена, що змусить бджолярів згортати виробництво. Зменшиться популяція бджіл. Без бджіл не буде ягід, фруктів тощо. Без бджіл не буде життя.

«Чиновники, руки геть від бджільництва!» — очевидно, це стане другим гаслом нашої організації. Державна виконавча влада не має лобіювати лише бізнес і торгівлю. Виконавча влада в обличчі Мінагропроду України має займатися створенням політики гармонійного і сталого розвитку бджільницької галузі задля збереження національного ринку і національного виробника-бджоляра. Крапка. І якщо Директива  містить реальну загрозу національному бджільництву, потрібно працювати з Європейською комісією щодо  вирішення питання гармонізації  вимог ЄС і України відносно Директиви, а не використовувати  можливість імплементувати Директиву шляхом поставлення «галочки», щоб виконати вимоги Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (прикрити цим свої очевидні інтереси), а разом з тим дати  старт знищенню галузі.

Про це тут: відкритий лист   

P.S.

Цей лист я відправила  8 вересня 2017 року. 9 вересня Janos Zakonyi відповів:

«Цим ми повідомляємо Вам, що ми надіслали Ваш лист (від 08.09.2017 року № 15/09-2017) Міністерству аграрної політики та продовольства України для розгляду у відповідній сфері, що пов’язана з цим питанням.

Ми вважаємо, що надана Вами інформація також може бути використана під час організації запланованого міністерством європейського Дня пасічника в Карпатах, який буде присвячений впровадженню Директиви 2001/110/ ЄС стосовно меду, і на якому, відповідно до інформації, отриманої нами від міністерства, будуть присутні  представники місцевого та міжнародного бізнесу, громадські організації та представники державних органів влади, які будуть проінформовані про перспективи галузі, впровадження європейських норм, стимулювання виробництва та можливостей для експорту меду до країн ЄС».

Жодної реакції від Мінагропроду України я не отримала до сьогодні, 25 вересня. Отже, вирішила оприлюднити листа.

Достатньо просто зрозуміти, чому одна Директива з 276 нормативних документів ЄС, що містить Стратегія СФЗ,  має таку «ексклюзивну, вперту увагу» від Мінагропроду України, щоби с таким азартом її «пропихати», коли в цьому немає логіки з точки зору комплексного розвитку галузі бджільництва України.

Достатньо декількох цифр, щоби зрозуміти наявність лобі від експортерів-трейдерів щодо швидкої імплементації Директиви на шкоду виробнику-бджоляру.

В Україні  нині  69  експортерів меду. Кожен із них має потужності  для експорту меду — від 0,5 тис. тонн  до 10 тис. тонн  меду  на рік. А товарного меду в Україні — не більше 60 тис. тонн на рік.  Без розвитку виробництва у бджільництві з застосуванням інноваційних технологій, без сучасної освіти для бджолярів, без розвитку медоносної бази, без створення діючої законодавчої бази, без  вирішення питання застосування пестицидів в Україні, без належного ветеринарного обслуговування пасік, без розвитку селекційної справи , без створення прозорих ринкових умов для малого і середнього підприємця- бджоляра неможливо  в Україні виробити більше якісного і безпечного меду. 

Отже, скільки «чужого» меду і дешевшого, ніж український, потрібно завезти в Україну, щоби задовільнити  «апетити» експортерів? Трейдерам-експортерам  байдуже, що продавати — місцевий національний продукт чи імпортований, чи «мішаний». А що робитиме український бджоляр за таких обставин? 

У жовтні відбудеться конференція бджолярів в Яремчі, її організатором є Мінагропрод України. В організаторах  також  Українська аграрна конфедерація, Спілка пасічників України, Спілка пасічників Прикарпаття. Участь перелічених громадських об’єднань я коментувати не буду. Це їхня власна зона відповідальності щодо питання  імплементації вказаної Директиви, це їх власний авторитет і відповідальність перед бджільницькою громадою.

Отже, міністерство прагне отримати давно очікуване «З громадськістю погоджено» щодо прийняття Директиви в такий спосіб проведення конференції, якщо НЕ вдається «протягнути» Директиву через робочу групу, де Васильківська Т. вимагає професійного підходу…. Звертаюсь до бджолярів: шановні бджолярі, будьте пильними, не дайте себе ввести в оману, захищайте свою працю, своє майбутнє, майбутнє своїх родин.   Не дозвольте встановити для імпорту «чужого» меду в Україну показники якості меду нижчі, ніж ті, що мають вітчизняні меди. Не дозвольте завозити в Україну фільтрований мед, такий, чию країну походження визначити неможливо. Не дозвольте знищити в такий спосіб національний ринок, свою працю, бджолу і всю галузь.

А ціна питання полягає лише в одному — фахово, з розумом,  з обов’язковим залученням практиків,  вчених галузі і фахівців лабораторій взятися  до  процедури імплементації Директиви, вжити негайно необхідних та корисних для українського законодавства у бджільництві заходів, бути патріотами і любити українську бджолу. Хіба це так важко?

Тетяна Васильківська, голова правління ГО «Всеукраїнське Братство бджолярів України»