Момент Мінскі для агросектору України

Дехто тоді став мультимільйонером, багато хто просто розбагатів. При цьому уряд абсолютно не вживав жодних знакових реформ і не докладав ні для чого серйозних зусиль. Замість цього розгорнулася корупційна спіраль небачених при Кучмі або ж Кравчуку масштабів.

Але реформ ніхто і не вимагав, оскільки в світовій економіці до кризи 2008 р., використовуючи класифікацію видатного американського вченого-економіста білоруського походження Хаймана Мінскі, домінували «схеми Понці». Вони ґрунтувалися на чистих спекуляціях і фінансових пірамідах небачених масштабів, де для покриття не тільки поточних зобов'язань, але і відсотків по ним бралися нові запозичення.

Українські агрокомпанії, як ніхто інший, змогли досить активно скористатися цими засобами на світових фондових ринках, розміщуючи там свої депозитарні розписки, акції та облігації. В цілому в країну залучили з 2006 по 2012 рр. більше $5 млрд. Так званий момент Мінскі, або ж повної неплатоспроможності, настав для багатьох агрокомпаній України в різний час.

Найяскравішим прикладом фінансової піраміди в українському агросекторі є компанія «Мрія», що зуміла за допомогою намальованих фінансових звітів залучити понад мільярд доларів запозичень, включаючи гроші навіть таких консервативних кредиторів, як Міжнародна фінансова корпорація, що належить Світовому банку. Після «Мрії», «Креативу» та інших, інвестор відвернувся не лише від сектора, але і від країни.

В останні два роки агросектор України, практично очистившись від пірамід типу «Мрія», поступово перейшов, використовуючи знову ж термінологію Мінскі, в першу, найнадійнішу групу позичальників, яка більшість своїх інвестицій фінансує за рахунок своїх же грошових потоків.

Чи добре це для сектора? У короткостроковій перспективі однозначно так, тому що всі неефективні структури з великим борговим навантаженням підуть з ринку і сектор стабілізується. Але не можна забувати, що всі ці інвестиції за рахунок обмежених власних коштів повинні окупатися до трьох років, а це в сільському господарстві можна зробити тільки в рослинництві на експортно-орієнтованих культурах. Тому в довгостроковій перспективі у нас гарантовано виникнуть проблеми в таких секторах як молочне і м'ясне тваринництво, де окупність проектів займає більше 7 років.

Відсутність капітальних інвестицій в сучасні переробні комплекси з відповідною логістикою так і залишить нашу країну чистим сировинним і низькотехнологічним придатком, а значить і малопривабливим об'єктом на світовому фінансовому ринку. Сектору потрібні інвестиції зараз, щоб бути в довгостроковій перспективі конкурентоспроможними на світовому ринку.

На відміну від пост-помаранчевого періоду, світова економіка зараз перебуває зовсім в іншій ситуації і інвестувати в агросектор країни з війною, корупцією і слабким внутрішнім попитом ніхто не буде. Що робити? Потрібні кардинальні реформи в секторі, а не їх ілюзія у вигляді піару скасування чергового сертифіката або служби. Системні реформи — це земельна, податкова і регуляторна.

1. Земельна реформа. Незважаючи на опір з усіх боків, уряд повинен завершити її продуманим і поетапним відкриттям ринку земель сільгосппризначення. Про деталі можна сперечатися, але поки цього не відбудеться, — інвестор буде обходити Україну восьмою дорогою.

2. Податкова реформа. Потрібно привести всіх товаровиробників, незалежно від величини земельного банку, обсягу виробництва і форми управління до єдиного знаменника щодо сплати податків. Сектор потрібно вивести «з тіні» і створити рівні умови для роботи всіх організаційних форм. Встановити чіткі правила гри на найближчі 10 років і накласти мораторій на їх зміни. Інвестор хоче це знати.

3. В агросекторі, як ніде, є безліч суперечливих регуляторних актів, які рішенням Кабміну потрібно було б давно спростити, прибрати, нівелювати і зробити роботу в агробізнесі прозорою і зрозумілою. За два з половиною роки, незважаючи на вимоги бізнесу, ніхто так і не пройшовся по всьому виробничому ланцюжку «від поля до столу» і не скасував маразми української регуляторний політики.

Зрозуміло, що додатково необхідно провести реформу профосвіти, судів і т.д., однак, не провівши три вище означені системні реформи для АПК, на інвесторів сподіватися не доводиться.

У теорії Мінскі мова йде не тільки про один момент, коли настає фінансова криза, а про цикл. Чи можливе повернення інвестиційного буму в Україні 2005-2008 рр. без реформи країни? Схоже, керівництво країни в це вірить. Я — ні.

Алекс Ліссітса, президент Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», генеральний директор агрохолдингу «Індустріальна молочна компанія»