Кооперація в Україні: як посієш, так і пожнеш

Деякі важливі кроки з боку держави вже зроблені: можна отримати часткову компенсацію за насіння, за дорадчі послуги, техніку та обладнання, часткову компенсацію за кредити.

Все ж, починаючи ще з 2014 р., чимало ідейних осіб, що підняли тему відродження кооперативів, зуміли знову підняти питання про створення загальнодержавної концепції відродження кооперації.

Важливо, що є підготовлені кілька законопроектів про сільськогосподарську кооперацію. Кожен з них має позитивні та негативні сторони.

Проте кооперація може розвинутися лише у випадку, якщо стане пріоритетом державної аграрної політики, тому що це концепція, яка показала свою ефективність в європейській історії та досі є актуальною. А це відбудеться лише тоді, коли закони про кооперацію будуть писати самі ж кооператори, і їхня точка зору буде вирішальною.

Отож, проаналізуймо міфи та факти про кооперацію в ці роки:

1. Навіть при прийнятті найдосконалішого закону про кооперацію ще не факт, що будуть реєструватися кооперативи: спершу потрібно розвивати культуру життя та етику праці в асоціаціях та організаціях. А все це потребує часу. Крім того, офіційний закон часто пишеться лобістами інших учасників ринку, що часто «деформує» суть кооперації та «програмує» її бути неуспішною. Це видно з важкої процедури отримання дотацій чи кредитів, інтерпретації податкового законодавства, статусу неприбутковості та сертифікацій продукції.  

2. Є принципи кооперації, які надають сенсу кооперативам. Якщо їх не дотримуватися, то кооперативи не мають актуальності для сільського господарства та громадян або підстав для переваг перед приватними фермерськими господарствами.

3. Держава повинна вирішити, яким шляхом іти: концепція розвитку сільського господарства чи концепція розвитку села та сільських територій. Якщо ми бажаємо просто розвинути сільське господарство, то філософія кооперації не є надто актуальна. Можна реалізувати ефективну фінансову бізнес-модель, але не опрацювати соціальну модель, а без цього немає села та сталого розвитку згідно принципів ООН, науки та пріоритетів сучасності. Все залежить від філософії місії: в центрі розвитку є «прибуток і кількість» або «людина і якість».

4. Крім того, потрібно усвідомити: гранти чи державна політика не є визначальним пунктом для розвитку кооперації. Кооперативи можна засновувати юридично для отримання грантів чи держдопомоги, але вони закриються після закінчення фінансування. Кооперативи мають народжуватися на основі практичних потреб та інтересів людини та громад. Гарантії отримання дотацій чи формування спільних експортних груп сировини на продаж не є запорукою для розвитку кооперативів. Кооперативна розрахункова та ревізійна система передбачає максимальну прозорість господарської діяльності між членами. А це непросто в умовах тіньової економіки: вийти з тіні — це виклик не тільки для фермера, але і для простого селянина з його підсобним господарством. Формування експортних товарів теж не є простим: спершу потрібна сертифікація та сильний внутрішній контроль членів кооперативу, щоб вони усі навчилися виробляти продукцію відповідного якісного рівня.

5. Для реального успіху кооперації треба усвідомити важливість основних кооперативних принципів:

- Добровільне і відкрите членство. Насильно в кооперативи не затягнеш. Люди повинні мати вільне право брати в них участь. Хоча в різних країнах була «напівдобровільна політика» примусу вступу селян в кооперативи через податкові пільги чи системи реєстрації. Не потрібно ідеалізувати як селян чи фермерів, так і державу: в сільському господарстві теж потрібні організаційні форми та структури. Громада — це не тільки жителі один біля одного, але і співвідповідальні громадяни з правами та обов’язками. Чим більш пасивне населення до самоорганізації, тим більше ту роль переймає держава та політики згідно своїх інтересів (чи під впливом свого політичного класу, чи під тиском зовнішніх партнерів). Ринок не може довший час бути «стихійним і вуличним» навіть на рівні фермерів і селян. Крім того, кооперація дуже потрібна для тих держав, що потребують своєї концепції продовольчої безпеки та цивілізованого ринку та обігу землі.

- Демократичний контроль та участь членів. Це теж є викликом для організації кооперативів, тому що важко об’єднати фермера та селянина та спрямувати їх до спільного прийняття рішень. Часто у них різний рівень освіти та напрямки інтересів. Кооператив — це об’єднання громадян, свідомих не тільки своїх прав, але і обов’язків. Якщо при прийнятті рішень люди багато сперечаються, значить, не чують один одного або не розуміють основних технічних завдань та господарського менеджменту. Принцип демократії добре працює тільки тоді, коли люди мають відповідну підготовку та кваліфікацію та уміють вибрати професіоналів серед своїх же.

- Участь членів у економічній діяльності. Слід визнати, що є потреба відроджувати фінансову грамотність та розуміння, що наш добробут — це наша справа, а не грантів чи державної допомоги, бо так чи інакше — це податки інших громадян і нас самих. Фінансове джерело — це наявні обігові кошти, що правильно використовуються та реінвестуються в потрібні справи. Основний найцінніший товар сьогодні — це об’єктивна інформація, а це — знання, інновації, ринки збуту і т.д. Часто проблема в тому, що фермери чи селяни не хочуть платити професіоналам за знання, тому що недооцінюють їхнє значення. Це можна бачити навіть при формуванні дорадчих служб, що могли б сильно допомогти в опрацюванні інструкцій для щоденної діяльності, усвідомленні потреби в організаціях та пошуку ринків збуту. Міцність кооперації — не в кількості грошей, а у формуванні соціального капіталу, силою якого є організаційність та солідарність. Поки селяни та фермери не будуть уміти складати спільні маленькі паї та їх цінувати, то не зуміють ефективно використовувати і державні дотації чи гранти, великі інвестиції та європейські програми.

- Автономія та незалежність. Дуже важливим є зберегти максимальну автономію кооперативів. Проте вони потребують співпраці з наукою, владою, бізнесом та місцевими громадами. Є потреба вирішити стратегію інформування та комунікації знизу вверх і зверху вниз. Особливо це стосується роботи з державними органами. Було б позитивним, якщо б авторами законопроектів та чиновниками були професійні кооператори чи екс-практики, що займаються тим щоденно, а не дипломовані юристи чи фінансисти, які, можливо, мають добру освіту, але ніколи не були у полі, самостійно не виростили врожай і не розуміють сільської ментальності. Крім того, слід усвідомити, що реалізація кооперації не може залежати від прийняття однорічних бюджетних програм чи дотацій.

Справжня кооперація потребує довготермінового планування, принаймні на років 4-5. Проблема в тому, що в нас змінюється політика при зміні уряду чи парламенту. Щоб уникнути чи мінімізувати політичні впливи, потрібно організувати кооперативну довгорічну програму, яку б контролювала кооперативна рада, в яку б входили кооператори, фермери, представники держбанку, міністерств та об’єднаних територіальних громад. Формулу створення такого органу можна опрацювати: було би бажання. Крім того, слід запровадити єдину фінансову службу чи агенцію, яка б мала функції «єдиного вікна» щодо інформації, дотацій, програм кооперації. Є потреба уникнення різних «регіональних» інтерпретацій того самого закону з боку органів контролю, статистики, податкової інспекції.

В Україні потрібно вирішити «феномен захисту від влади іншими органами влади». Проте, так чи інакше, є необхідність максимальної децентралізації сільського господарства: це залучення об’єднаних територіальних громад, асоціацій фермерів та громадських активістів до планування сільського господарства. Автор статті у Брюсселі вивчав різні форми співпраці європейських держав з кооперативами. Все вирішується за круглим столом переговорів. Тому що сільськогосподарський розвиток має мінімально залежати від мінливих політичних настроїв, примх чи партій, мати свою природню еволюцію та логіку, поважати закони природи та екології, соціології, формувати активні громади та дбати про території та довкілля. Це основа здоров’я народу та майбутніх поколінь.

- Освіта, професійна підготовка та інформація. Слід усвідомити, що кооперацією можуть займатися ті люди, які бажають працювати над собою, вдосконалювати знання та професіоналізм. Знання допомагають виробити етику праці, продуктивність та якість. Сьогодні ринок потребує інновацій, для того щоб виробляти дійсно продукти, що користуються попитом. Зупинитися лише на сировині — це приректи себе на бідність та банкрутство. Інформація — це найцінніший товар, тому що допомагає швидко приймати рішення, моделювати та застосовувати інновації та шукати збут. Формування творчої думаючої особистості, здатної до співпраці з іншими в команді, — це дуже важливий крок до реформ. На жаль, не дотації, а розвиток кооперативної освіти мав би бути в пріоритеті держави для відродження кооперації. Є кілька основних підходів до кооперативної освіти в європейських державах, проте важливо — це напрацювати методи, відповідні до умов та ментальності в Україні. Цим ми займаємося уже 5 років, досліджуючи громади та організовуючи для них практичні тренінги з кооперації.  

- Співпраця між кооперативами. Є необхідність об’єднання та реєстру кооперативів. В сучасних умовах глобалізації світового ринку маленькі гравці є слабкими: виграють тільки великі корпорації (усіх основних світових гравців у с/г близько 300), бо вони уміють лобіювати ринки збуту, сертифікацію і отримання дешевих банківських та політичних коштів. Кооперативи в Україні мають об’єднуватися не тільки по напрямках, але і по послугах та фінансах. Сам по собі закон про сільськогосподарську кооперацію буде малоефективним, якщо не буде реформовано закон про кредитні спілки та споживчу кооперацію. Важливим було би заснування напівдержавного кооперативного банку, який згодом передати кооперативним об’єднанням різних напрямків.

Сьогодні комерційні банки не бажають давати кредити кооперативам через статус неприбутковості, що є природнім: комерційні банки дають приватним підприємцям та ТОВ. Ті кооперативи, які не будуть спроможні до об’єднання, швидко вичерпають свою актуальність і занепадуть, не витримуючи конкуренції з великими приватними структурами. Питання співпраці між кооперативами — це не лише фінансові потреби чи інтереси, але і питання взаємобезпеки та стабільності. Особливо в перехідний період та час кризи демократичних інституцій. Крім того, необхідно зрозуміти: кооперація є актуальною не тільки для селян, але і для містян. Бо немає якісного життя в селі без якісного міста і навпаки. У світі все більше обертів набирає концепція розвинутих територій.

- Турбота про громаду. Кооперативи в центрі розвитку ставлять людину, її практичні потреби та інтереси. Вирішують не тільки пріоритети майбутнього, а й щоденні та практичні справи. Крім того, вони відбудовують інфраструктуру, яка потрібна їхнім членам та родинам. Наприклад, екологія, допомога старшим, сталий розвиток, фінансування інших організацій чи структур. Це більше об’єднує людей, аніж інтереси заради прибутку.

Планування кооперації в Україні потрібно розпочинати, дотримуючись базових кооперативних принципів. Основна допомога держави мала би бути в кількох напрямках: дорадчі служби, зрозумілі та прозорі механізми отримання дотацій та компенсацій, дешеве кредитування, особливо для переробної галузі, створення земельно-кооперативного банку та програми інновацій. Чому? Тому що кооперація може вирішити різні соціальні завдання краще, аніж державні програми з мільярдними витратами. Крім того, потрібно зрозуміти, що найякісніші продукти та товари наших фермерів мають продаватися в Україні, тому що це основа здоров’я людей. Таким чином: компенсація за органічну сертифікацію, маркування продукції, створення ефективних систем контролю за якістю продукції. В умовах глобалізації ринку відчувається потреба зваженого економічного протекціонізму, тобто, щоб якісні продукти споживали свої ж громадяни.

У випадку неконтрольованого ринку землі кооперативи не витримають конкуренції: вони не мають доступу до фінансових ресурсів для купівлі — кредитування — інвестицій. Комерційні банки будуть фінансувати аграрні корпорації, засновані самими ж власниками банків. Великі бюджетні кошти будуть розподілятися для партнерів політиків, що виграли вибори. Тому тут потрібно тверезо оцінювати ситуацію: якщо буде концепція «кооперативні фінанси — виробництво — споживання» + усі допоміжні напрямки, то в 2019 році кооперація стане рушієм аграрних реформ в Україні та принесе великі результати. А для цього потрібне лише одне: дайте керувати цим напрямком сучасним патріотичним професіоналам, які бачать своє майбутнє у своїй державі.

Вітання з Різдвом та новорічними святами!

Зіновій Свереда, доктор соціальної економіки