Кліматичні зміни: чи далеко Київ від Риму і Глазго?

Лобісти викопних видів палива на рівні корпорацій і країн роблять свою справу — підсумки виходять дещо розмитими, а амбіції в цілях, м'яко кажучи, не перевершують очікувань (зокрема, за підсумками зустрічі в Римі). 

Однак кліматичний порядок денний не зник і не зникне. І з кожним наступним погоднім катаклізмом його актуальність, очевидно, лише зростатиме.

Сільське господарство в Україні, як і більшості інших країн, не є основним джерелом парникових газів — на частку аграріїв припадає 12-13% загальних викидів. Але цей показник також суттєвий і відповідно — галузь знаходиться в кліматичному порядку денному.

До того ж, погодні негаразди негативно впливають на самих аграріїв — будь то повінь, посуха, ураган чи град — всі ці явища негативно позначаються на врожаї. 

Якщо дивитись на світовий досвід, найбільш просунутим в плані досягнення цілей кліматичної політики залишається Європейський Союз. В Україні більшою мірою обговорюють механізм так званого вуглецевого коригування (який може спричинити додаткове оподаткування імпорту до ЄС певної продукції із так званих третіх країн, в тому числі із України). Але звертає на себе увагу і інше — Європейський зелений курс не лише оформлений як структурований документ із визначеними цілями, але і вже імплементований в галузеві програми. В аграрному секторі це оновлена стратегія «From Farm to Fork» («Від поля до столу»), що містить не лише перелік заходів, а і часові рамки їх реалізації. І чомусь здається, що ці часові рамки будуть витримані.

Україна задекларувала достатньо амбітний показник по скороченню викидів — в 2030 році 35% від рівня 1990 року. В сільському господарстві, де продуктивність все ще суттєво відстає від розвинутих країн, завдання також непросте — забезпечити економічне зростання, не збільшуючи при цьому викиди.

Міндовкілля бачить наступні основні кроки для досягнення зазначеної мети:

— збільшення використання технологій мінімального або нульового обробітку ґрунту;

— перехід на добрива з повільним вивільненням поживних речовин;

— збільшення частки земель органічного виробництва до 3% в 2030 році;

—  збільшення виробництва та використання біогазу.

Більшою або меншою мірою, вони співпадають із цілями ЄС, питання лише в інструментах досягнення. В ЄС заходи «озеленення» аграрної економіки фінансуватимуться через інструменти Спільної аграрної політики, — наприклад, будуть впроваджені удосконалені «еко-схеми» для стимулювання точного і органічного землеробства. В Україні намагання аграрного відомства відновити фінансування агросектору в розмірі 1% від аграрного ВВП (подібна обіцянка в свій час була передумовою ревізії пільгових режимів оподаткування в агро), в суспільному сприйнятті не асоціюється із амбітними цілями і результатами, і поки що не є надто успішним.

Натомість на рівні агробізнесу передові аграрні компанії вже почали процес карбонової сертифікації. Поки що мова йде скоріше про пілотні проекти, але немає сумнівів, що цей процес отримає свій розвиток та поширення.

Міжнародні експерти із питань водних ресурсів вважають, що у випадку зникнення того чи іншого горизонту ґрунтових вод, шанси на його відновлення близькі до нуля. І наголошують, що різниця між зрошенням і крапельним зрошенням є надто високою. Перше не лише сприяє екстенсивному використанню води, але і погіршує якість ґрунтів, друге — не має цих недоліків. І може виявитись так, що родючі українські землі в якийсь момент вже не будуть запорукою отримання добрих врожаїв.

Про це навряд чи говорили в Римі, і невідомо, чи говоритимуть в Глазго. Але деталі грають роль.

Володимир Лапа, радник із стратегічного розвитку президента УКАБ