Як українській аграрній освіті підготувати кваліфікованих спеціалістів?

28 травня 2019, 07:35 5214
Альфонс Бальманн

Українська аграрна освіта та наукові дослідження за останні роки дещо вдосконалились, проте цей процес відбувається досить повільно, і тому аграрна освіта і наука є все ще далекими від західних стандартів.

Чому так? В першу чергу умови для викладацького складу не надто привабливі в Україні — платять мало, та й бази для досліджень як такої немає. Це призводить до того, що після завершення навчання талановиті юні спеціалісти обирають радше бізнес, ніж наукову діяльність. Аграрна освіта не встигає йти в ногу з сучасним рівнем розвитку теорій і методологій. Для того щоб виправити ситуацію, важливою є тісна співпраця із зацікавленими сторонами як на національному, так і на міжнародному рівнях, особливо в галузі досліджень.

В IAMO ми зіштовхуємося з такою проблемою як слабка база знань у студентів із пострадянських країн, які вступають до нас в аспірантуру. Вони мотивовані, мають гарні знання іноземної мови. Проте щодо теоретичної та методологічної підготовки — пасуть задніх. Якщо ці студенти хочуть навчатися у нас в аспірантурі, ми просимо їх взяти участь у нашій інтенсивній програмі теоретичної і методологічної підготовки. Цікаво, що після завершення аспірантури, магістратури або іншого навчання молоді українські вчені вважають за краще залишатися в Західній Європі, а не повертатися додому, щоб «піднімати» вітчизняну науку. Саме через брак фахівців відповідного рівня в українських університетах наш інститут змушений доволі часто співпрацювати не лише з науковими установами, але й з такими партнерами як асоціація «Український клуб аграрного бізнесу».

Для вирішення проблем агроосвіти уряд повинен створити систему оцінювання, яка визначатиме сильні та слабкі сторони університетів та факультетів щодо проведення досліджень та викладання. Таке оцінювання необхідно вивести на системний рівень. Якщо установа не працює належним чином, необхідно вжити заходів щодо вдосконалення або взагалі її закриття. А фінансові ресурси зосереджувати у більш гідних навчальних закладах. Також важливо підтримувати високий рівень прозорості, щоб мати змогу залучати міжнародних експертів до проведення такого оцінювання та отримувати достатній рівень фінансування з метою покращення матеріально-технічної бази.

Наприклад, німецька система освіти є публічною і не вимагає від студентів оплати за навчання. Уряд України має набагато менше ресурсів, тому певний рівень фінансової підтримки з боку приватного сектору дозволив би залучити кваліфікованих викладачів, у тому числі міжнародних, покращити технічне забезпечення та умови навчання в освітніх закладах. У Німеччині ми також маємо приклади залучення приватного сектору в систему освіти. Деякі компанії пропонують студентам гранти, щоб згодом запросити їх як фахівців достатнього рівня кваліфікації на роботу.

Прикладом вирішення вищезазначених проблем в українській аграрній освіті із залученням приватного сектору є проект «Агрокебети». Я вважаю, що сучасне сільське господарство і його майбутнє залежить від агробізнесу. Саме за допомогою агробізнесу можна готувати та мотивувати кваліфіковану молодь, оскільки агробізнес має для цього всі важелі впливу. Залучення приватного сектору свідчить не тільки про усвідомлення зростаючої потреби в кваліфікованих кадрах, але й про відповідальність за розвиток країни, зокрема її сільських територій.

Мені подобається прагнення організаторів проекту вивести студентів на міжнародний простір, а також залучати студентів не тільки з аграрних спеціальностей, але й з інших. «Агрокебети» не є програмою зі створення фахівців вузького напряму, це програма, яка приділяє увагу багатьом аспектам, що дасть змогу студентам знайти себе навіть на міжнародному ринку.

Я впевнений, що студенти-учасники проекту матимуть цікаву та пізнавальну навчальну програму, зустрічі та лекції з вітчизняними та зарубіжними теоретиками та практиками аграрної сфери. Особисто я буду одним із лекторів проекту «Агрокебети». Темою мого курсу будуть структурні зміни в сільському господарстві. Я хочу показати студентам, як аграрний сектор сприймає та реагує на нові технологічні, екологічні та політичні виклики. Розглянемо основні тенденції суспільних очікувань щодо сільського господарства, зокрема підвищення екологічних та соціальних стандартів, а також способи, за допомогою яких агровиробники та їхні партнери працюють у відповідності до цих вимог.

Альфонс Бальманн, директор Лейбніц-Інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою (ІАМО)

Думка автора може не збігатися з думкою редакції. Відповідальність за цитати, факти і цифри, наведені в тексті, несе автор.