Як врятувати лісосмуги від остаточного знищення

Лісосмуги та інші захисні насадження було створено ще за радянських часів на території колгоспів та радгоспів для захисту сільськогосподарських полів від ерозії. Загальна їх площа в Україні — близько півмільйона гектарів.

У 1990-2000-х роках у аграрній галузі країни відбулись значні зміни. Спочатку більшість земель с/х призначення було передано у колективну власність колективних сільськогосподарських підприємств, а згодом земля була розпайована між їх працівниками. Проте паювались лише сільськогосподарські угіддя. Про долю ж інших земель законодавство, яке визначало порядок паювання, не згадувало. Частина господарств у процесі паювання передала ці землі до державної власності, але переважна їх більшість так і залишилась у колективній власності членів колективних підприємств. Причому залишилася лише на папері, адже частина підприємств вже ліквідована, а інші (за дуже невеликим винятком) реальної діяльності не проводили. У результаті, значні площі земель (в масштабах України це понад мільйон гектарів) «зависли в повітрі».

Серед таких земель, на жаль, опинились і лісосмуги. Неодноразово державою робилися спроби врегулювати це питання.  Розглядалася можливість передачі лісосмуг державним лісогосподарським підприємствам. Але особливого захвату у держлісгоспів ця ідея не викликала, адже для утримання лісосмуг потрібні суттєві фінансові та організаційні ресурси.  І брати зайву відповідальність на себе ніхто не хотів. У деяких областях створювалися комунальні підприємства для утримання лісосмуг, проте значного поширення ця практика теж не отримала.

Тим часом, у зв«язку з відсутністю реального власника чи користувача стан лісосмуг поступово погіршувався. Лісосмуги захаращувалися, ріс відсоток хворих дерев. Дерева масово вирубувалися. Особливо це стало актуальним у останній час, після підвищення вартості газу для опалення. Жахливі наслідки це має на півдні України, де рівень лісистості і так невеликий, а загроза ерозії ґрунтів постійно зростає.

Однією з головних причин гальмування вирішення питання було і є багаторічне небажання держави врегулювати статус земель колективної власності. Я зі своїми колегами з Аграрного комітету намагався зрушити питання з мертвої точки. Підготовленим до другого читання законопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з управління земельними ресурсами та посилення державного контролю за використанням і охороною земель» (№ 4355) передбачається механізм переходу земель колективної власності до власності територіальних громад.

Проте з різних причин вирішення такого потрібного для держави питання продовжує гальмуватися. Півроку повністю готовий до розгляду у другому читанні законопроект № 4355 лежить у парламенті та не виноситься на голосування.

Нещодавно я разом із більшістю членів Аграрного комітету зареєстрував у ВРУ ще один законопроект — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (№ 6049-1). Він теж містить механізм передачі громадам земель колективної власності, а також передбачає можливість передачі земель під лісосмугами у постійне користування державним чи комунальним спеціалізованим підприємствам або в оренду фізичним та юридичним особам із обов«язковим включенням до договору оренди землі умов щодо їх утримання та збереження таких насаджень.

Маю надію, що ВР врешті-решт відійде від політичних чвар і популізму та знайде час для вирішення такого важливого питання, як використання лісосмуг. Подальше його затягування призведе лише до поглиблення існуючих проблем.

Олег Кулініч, народний депутат, голова підкомітету з питань земельних відносин Аграрного комітету ВРУ