Вже 10 років Україна офіційно визнана країною з ринковою економікою, що, серед іншого, мало б означати те, що «держава не втручається у механізм ціноутворення, що забезпечує ринковий характер бізнесу в Україні».

Незважаючи на це, від 25 грудня 1996 року діє Постанова Кабінету Міністрів України № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» [1], яка так і не була відмінена після надання нашій державі статусу країни з ринковою економікою, більше того, 17 жовтня 2007 року була прийнята ще одна Постанова КМУ № 1222, спрямована не на утвердження цього статусу, а, навпаки, на ще більший контроль за цінами з боку держави — «Про затвердження Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари» [2].

Прикро зазначати, що обидва регуляторні акти діють по сьогоднішній день, адже вони є рудиментами пострадянського суспільства. У сьогоднішніх умовах таке регулювання не лише не сприяє розвитку бізнесу та конкурентоспроможності України загалом, а навіть суперечить покладеній на нього меті, а саме — стримуванню зростання цін на товари, що належать до переліку соціально значущих.

Адже, як свідчать статистичні дані, замість того, щоб стримувати ріст цін, діюче регулювання призводить до зворотного ефекту, коли ціни на продукти, що є об’єктами регулювання, зростають швидше, ніж ціни на продукти харчування загалом. Так, нижче наведені дані Міністерства економічного розвитку і торгівлі України свідчать про те, що з 2003 року по 2013 рік хліб, борошно і м'ясо свинини дорожчали швидше, ніж сукупний індекс споживчих цін, в середньому на 20%. При цьому в регіонах, де ціни регулює держава, і там, де ціни регулює ринок, продукти соціального блоку коштують майже однаково. 

Парадокс? Насправді ні, адже з економічної точки зору все зрозуміло: існуюча система зумовлює скорочення виробництва товарів, віднесених до соціально значущих, що веде до спотворення конкуренції та дефіциту деяких товарів на ринку; спричиняє адміністративне навантаження на бізнес; унеможливлює ефективне реагування на зміни ринкової кон’юнктури і, як наслідок, призводить до втрати конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості у сфері виробництва продукції, віднесеної до категорії соціально значущих. Діючі Постанови лімітують рентабельність виробників, яка у деяких галузях, зокрема, в молочній — і без того перебуває на вкрай низькому рівні за останні роки.

За таких умов закласти в так звані «економічно обгрунтовані» ціни адекватні капітальні інвестиції неможливо. Як же тоді підприємству здійснювати модернізацію в умовах відсутності прибутковості, завищених ставок по кредитах та високих цін на імпортне обладнання, які до того ж зросли внаслідок девальвації? Яскравим прикладом такої ситуації є молочна галузь, яка дуже сильно страждає від цінового регулювання. Виробництво молока в Україні поступово знижується, у той час коли імпорт зростає. Скасування цінового регулювання дало б змогу знизити витрати виробників молока та молочної продукції  та підвищити їх конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Більше того, у національному законодавстві взагалі відсутнє поняття «соціально значущого продукту» та/або чіткі, обґрунтовані критерії, на підставі яких той або інший продукт (товар) може бути віднесений до категорії соціально значущих, що нерідко на практиці призводить до дискримінації окремих виробників на ринку. До категорії так званих «соціально значущих» продуктів відносяться, наприклад, всі види макаронів чи м’яса птиці і сюди потрапляють, відповідно, як найпростіші макарони чи м’ясо українського виробництва, так і вишукані італійські макарони, які аж ніяк де факто не можуть бути тими «соціально значущими продуктами харчування», які «покликані» бути доступними для малозабезпечених чи соціально незахищених верств населення. Більше того, доступ до соціально значущих продуктів має все населення, а в період, який передує виникненню дефіциту, забезпечені верстви населення можуть наперед скуповувати такі товари по заниженій ціні. Тому навіть якщо держава і хоче виконувати функцію соціального захисту, то вона повинна це робити не за рахунок бізнесу, а шляхом впровадження відповідної державної політики органами влади, в тому числі Міністерством соціальної політики України (наприклад, надання адресної допомоги соціально незахищеним споживачам тощо).

На сьогоднішній день на сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України опублікований проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію пілотного проекту щодо ціноутворення на товари і послуги у сфері виробництва та реалізації продовольчих товарів», яким передбачається на три місяці в якості експерименту скасувати державне цінове регулювання на відповідний перелік товарів та на практиці перевірити, який ефект це матиме. Протягом дії пілотного проекту буде відбуватися моніторинг цін на окремі групи продуктів харчування та за його результатами буде запропоноване рішення щодо поновлення, обмеження чи скасування такого регулювання.

Дуже хочеться сподіватись, що здоровий глузд  переможе популізм і тимчасове стане постійним. Усунення надмірного втручання держави в економічні процеси дасть змогу знизити адміністративний тиск на бізнес, сприятиме дебюрократизації  економіки, дерегуляції та розвитку вільної конкуренції, яка, у свою чергу, сама забезпечить і кількість, і якість, і справедливу ціну.


[1] Постанова КМУ № 1548 дозволяє облдержадміністраціям регулювати граничні або фіксовані ціни, торговельну надбавку, норму рентабельності.
[2] Постанова КМУ № 1222 зобов’язує виробника до обов’язково декларування зміни ціни у разі, коли такі ціни збільшуються протягом місяця більш як на 1 відсоток.


Оксана Давидович, виконавчий директор Молочного комітету Європейської Бізнес Асоціації, координатор проекту «3 молочні продукти в день»