Пандемія COVID-19 загострила багато питань, які ми завжди вважали стабільними та безпечними, а також підкреслила важливість міцної та гнучкої системи забезпечення продуктами харчування. Вона має функціонувати за будь-яких обставин і забезпечити доступ громадянам до належного постачання доступного продовольства.

Ситуація також чітко проявила зв'язок між здоров'ям населення, екосистемами, ланцюгами постачання, моделями споживання та глобальним взаємовідносинами. Нинішня пандемія є лише одним із прикладів. Збільшення кількості та частоти повторення посух, повеней, лісових пожеж та нових шкідників є постійним нагадуванням про те, що світова харчова система перебуває під загрозою і повинна стати більш сталою та стійкою.

Через пандемію коронавірусної інфекції COVID-19, у поєднанні зі змінами клімату, світова криза вже безпрецедентно вплинула на глобальну продовольчу безпеку та вимагатиме швидкого переформатування ланцюгів поставок сировини. І наразі є очевидним що регіональність, самозабезпечення та сталість систем надання продуктів харчування є питанням національної безпеки Європейського регіону.

Розгляньмо ці тенденції через призму ринку сої у Європі та їх вплив на виробництво продуктів харчування й на розвиток тваринництва. 

Кризи та їх вплив на світовий ринок сої

Продовольча безпека опинилась в центрі уваги багатьох країн у всьому світі внаслідок COVID-19, торговельних війн та кліматичних змін. Пандемія COVID-19 призвела до блокування кордонів та призупинення економіки в усьому світі. Ризик закриття нафтопереробних заводів і логістичних артерій у Південній Америці поставив під загрозу постачання сої на Європейський континент. Блокування вантажів у портах впливає на стан тваринництва та забезпечення соєвим білком харчової промисловості ЕС та Китаю.

Дедалі відчутнішими є зміни клімату та пов’язані з ними нові погодні явища які негативно впливають на сільське господарство. В цьому році Україна стикнулася із новими погодними явищами для нашої кліматичної зони, як-от:  весняна посуха, вітрова ерозія, пилові бурі, тощо.  Водночас, минулий 2019 рік був одним із рекордно найспекотніших і посушливіших. Зокрема, третину сої в Європейському Союзі вирощують в Італії, де температура взимку була на кілька градусів вище звичної. Посуха вплинула на урожай і в минулому році, тоді місцеві фермери недоотримали 20%, в цьому році втрати також неминуче будуть. Наступний найбільший за обсягом вирощування сої в Європі регіон, -  Балканські країни, також мають проблеми з вологою. Внаслідок цього важко прогнозувати обсяги виробництва зернових та зернобобових культур, включаючи сої.

Не менш вплинули на ринок сої й торговельні війни між США та Китаєм, які тривають вже майже два роки. Піднебесна стикнулась із труднощами пошуку альтернативних каналів постачання кормів після встановлення з боку Сполучених Штатів жорстких митних тарифів на імпорт сої. Водночас, ці дії в рамках торговельної війни виявили політичну вразливість, пов'язану зі значною залежністю від імпорту сої.

Неминучі наслідки матимуть минулорічні пожежі Бразильської Амазонії. Амазонка, яка продукує п’яту частину світового кисню, горіла рекордно швидко, і темпи вирубки тропічних лісів в Бразилії знову прискорилися. ЄС має розділити відповідальність за знищення Амазонії, оскільки деякі вирубані території використовують для вирощування кормової сої для потреб тваринництва Євросоюзу.

Ситуація у Європейському Союзі

Загалом ЄС вельми непогано забезпечує себе основними продуктами харчування, зокрема, і у складні часи. Більша частина континенту самодостатня щодо виробництва більшості первинних продуктів сільськогосподарського походження, як-от: зернових чи молока.

Утім, винятком є значний дефіцит сої в межах ЄС. Лише на 8% ЄС самозабезпечені соєю власного виробництва, решту імпортують, здебільшого, з країн Південної Америки. Залежність від імпорту сої робить ЄС вразливим щодо коливань світових ринків, попри загальний хороший стан її харчового сектора. Перебої з логістикою можуть спричинити серйозні проблеми для тваринницької галузі в ЄС та негативно відобразитися на всій системі постачання продуктів харчування. З огляду на це, надзвичайно важливим для достатнього продовольчого забезпечення в країнах Євросоюзу є стійке нарощування самозабезпечення соєю Європейського виробництва, зокрема за рахунок країн-партнерів, таких як Україна.

Український аспект

Близько 40% європейської сої має українське походження. Утім, за останні три роки посівні площі скоротилися на 26%. За прогнозами в 2020 році в Україні має бути висіяно 1446 тис. га сої, однак наразі площі під соєю становлять лише 1255 тис. га і це є найнижчим показником за останні 7 років. Водночас, за даними ФАО середньорічна температура в Україні зросла на 1,1 0С. Причинами скорочення посівних площ є декількох важливих факторів, як-от: зниження рентабельності вирощування культури за рахунок високої волатильності світових цін, наслідком чого стали світові торгівельні кризи; чутливість сої до зміни погодніх умов, таких як нестача вологи та весняні посухи; нерівні умови щодо повернення ПДВ на експортні операції, які суттєво знизили можливість доступу до експортних ринків для малих та середніх господарств; рішення великих компаній, щодо скорочення сої в структурі сівозміни. До яких наслідків може призвести подальша тенденція на ринку? Приміром, уже в цьому році починаючи з квітня переробні компанії стикнулися с ситуацією критичної нестачі сировини (сої) на локальному ринку, як результат, – в наступному сезоні ми зможемо побачити човни з Південно-американською соєю в українських портах.

У пошуках рішень

Тож актуальна ситуація потребує розробки комплексної білкової стратегії та регіонального європейського підходу для подолання дефіциту сої в ЄС та створення належного балансу в харчовій галузі. Як-от: збалансування сівозміни сільськогосподарських культур, зокрема за рахунок збільшення сої та інших бобових культур у структурі; використання у сівозміні їх агрономічних переваг; створення новітніх селекційних рішень; удосконалення раціонів худоби та птиці, підвищення контролю безпеки по всьому ланцюгу доданої вартості.

Президент України 21 травня врешті підписав довгоочікуваний Проект закону №1210 про так звані «соєві правки», за яким передбачається повернення компенсації ПДВ під час експорту сої та ріпаку. Однак, рішення про цьогорічну структуру посівів аграрії, здебільшого, вже прийняли. Посівна майже закінчилась. І не відомо, наскільки ці зміни вплинуть у поточному сезоні на ринок сої не тільки в Україні. Однак, цілком очевидно, що і в маркетинговому сезоні 2020/21 європейські, і в тому числі українські переробники знову матимуть проблему нестачі сировини європейського (регіонального) походження. Чи призведе це до зростання закупівельних цін, також враховуючи зростаючий попит закупівлі української не-ГМ сої зі боку Китаю, — швидше за все, — так.

Також можна прогнозувати, що українські виробники не-ГМ сої у нинішній ситуації отримають ще кращий доступ до ринків ЄС та перспективи багаторічного контактування задля забезпечення потреб Євроспільноти у харчовому та кормовому соєвому білку європейського походження.

Оксана Просоленко, регіональний директор Східної Європи Асоціації «Дунайська Соя»

Мультимедіа