Чи є майбутнє в українських агрохолдингів

Почнемо з точки зору суспільства. В наш час суспільство не любить ні сучасне сільське господарство, ні великі підприємства. Великі холдинги розглядаються як представники інтенсивного сільського господарства, які вирощують монокультури, інтенсивно використовують пестициди і добрива, а також виробляють ГМО. А ГМО навряд чи комусь подобаються. Суспільство віддає перевагу органічному сільському господарству, незважаючи на те, що лише невелика частина споживачів купує органічні продукти. До того ж великі аграрні компанії більш схильні до максимізації прибутку за рахунок скорочення персоналу. Крім цього, існує побоювання, що великі компанії мають великий політичний вплив.

Для подолання своїх проблем, агрохолдинги повинні продемонструвати суспільству свої переваги. Їм потрібно створювати додану вартість у сільській місцевості, нові робочі місця, виробляти товари, які позитивно сприймаються споживачами. Таким чином, необхідний всебічний підхід до демонстрації своєї корисності, потрібно показати, чому агрохолдинги важливі для суспільства.

Друга проблема — економічна. Лише деякі публічні агрохолдинги змогли генерувати прибуток для інвесторів з моменту виходу на біржу, а деякі відомі компанії навіть оголосили технічний дефолт. До речі, таке відбувається не тільки з українськими агрохолдингами, але і в Росії, Казахстані, а зовсім недавно — і з компанією KTG Agrar в Східній Німеччині.

Причини цієї проблеми різноманітні. Частково — просто невезіння, частково — погане управління в компаніях, а іноді — навіть елементи криміналу.

Одне з основних питань для майбутнього агрохолдингів: як організувати систему аудиту, яка працювала б на своєчасне попередження ризиків для інвесторів, політиків та суспільства. Зокрема, інвесторам і банкам потрібні передумови для довіри до бенефіціарів своїх коштів.

Інша важлива проблема — це жага до наживи як інвесторів, так і менеджерів агрохолдингів. Відразу після фінансової кризи 2009 р. світові ціни на продовольство зросли, і більшість українських агрохолдингів почали укрупнюватися так швидко, що у стороннього спостерігача могло скластися враження, що це все проста гонка за черговим млн га землі.

В середньому показники продуктивності українських агрохолдингів значно вище, ніж у фермерських господарств. Тим не менш, якщо подивитися на показники рентабельності, то агрохолдинги не випереджають середніх виробників. Які причини?

По-перше, високі врожаї окупляться тільки тоді, коли будуть співмірні ціни. Якщо ж вони будуть низькими через погану інфраструктуру або неефективний маркетинг, додаткові витрати для забезпечення більш високого врожаю не покриються.

По-друге, висока продуктивність частково заснована на великих інвестиціях в устаткуванні і його обслуговуванні, що також пов'язано з великими фінансовими витратами. Більш того, холдинги витрачаються на обладнання, яке в кінцевому підсумку виявляється не зовсім оптимальним в місцевих умовах виробництва. Але навіть повністю відповідна технологія не гарантує оптимального результату і, як правило, вимагає чимало копіткої роботи для її ефективного використання, особливо у великих господарствах. Адже куди легше зібрати 8 т/га пшениці з 50 га, ніж 5 т/га з 50 тис. га.

Третя серйозна проблема — фінансова стабільність. Фінансування вимагає не тільки купівля та догляд за обладнанням, але й інші засоби виробництва. Це означає, що і під час макроекономічної кризи виробничий процес повинен йти без істотних втрат і давати той же високий рівень врожаю. А як показує недавня українська історія, наступна криза може бути не за горами.

І нарешті, що важливо, агрохолдингам потрібні правильні люди в правильному місці. Недостатньо мати хороший топ-менеджмент; присутність мотивованих і кваліфікованих кадрів необхідно на кожному рівні управління компанією, — від агрономів до трактористів. Тому дуже важливо забезпечити процес активного та ефективного розвитку людських ресурсів. Спиратися на випадок, що раптом знайдеться талант на кожній виробничій площадці, — наївно. У цьому відношенні дуже важливо активно залучати в роботу компанії місцеве населення. Це може не тільки зміцнити бажання місцевих працівників залишитися в компанії після успішного проходження практичного навчання, але і поліпшити умови життя і праці в сільській місцевості.

Таким чином, крім виконання фінансових зобов'язань перед акціонерами і банками, агрохолдинги повинні враховувати інтереси суспільства. У зв'язку з цим агрохолдингам необхідно звернути увагу на корпоративну соціальну відповідальність, яка означає куди більше, ніж просто кілька фотографій в хорошій якості на сайті компанії або реліз в пресі по парі-трійці соціальних програм. Агрохолдинги мають — причому в їх власних інтересах — внести свій внесок у привабливість умов життя в сільській місцевості, щоб людям хотілося жити. Агрохолдинги також повинні співпрацювати з місцевими агропредприємцями, наприклад, у форматі створення кооперативів, які підтримують діяльність дрібних фермерів.

Я думаю, що необхідно провести ще багато досліджень, щоб краще зрозуміти економічні і соціальні проблеми агрохолдингів. Адже це не лише українська проблема. Це стосується і Аргентини, Бразилії, Казахстану, Росії. Тому варто приділити увагу і цим регіонам з метою обміну цінним досвідом.

Альфонс Бальманн, директор Лейбніц-Інституту аграрного розвитку в країнах з перехідною економікою