Україну все частіше називають аграрною країною. Це і не дивно, адже сільське господарство виробляє все більше національного ВВП, дає все більше експортної виручки, не збавляє обертів навіть під час кризи. Проте такі тенденції не є гарною новиною для громадян України.

Результати діяльності сільського господарства України протягом останнього десятиліття просто вражаючі: частка в ВВП зросла з 7,5% у 2008 році до майже 20% у 2016 році, частка агропродовольчої продукції в експорті також виросла з 12% у 2005 році до 42% у 2016 році. Вже котрий рік поспіль аграрії збирають рекордні врожаї, а ще більші очікуються. Крім того, сільське господарство — чи не єдина галузь, яка не зменшує темпів росту під час кризи. За даними Світового банку, починаючи з 2003 року додана вартість у сільському господарстві зросла приблизно на 80%, в той час як решта економіки — тільки на 20%. Але що це означає для громадян України, яким чином відображається на їхніх статках або рівні бідності? Це важливе запитання, оскільки роль сільського господарства за теперішньої кризи, ймовірно, тільки зростатиме.

Зростаюча роль сільського господарства в економіці країни є тривожним сигналом зважаючи на певні емпіричні регулярності, які спостерігаються у всьому світі. Одна з таких регулярностей — із розвитком країни зменшується частка сільського господарства в ВВП. Загальним поясненням такого феномену є вища еластичність попиту на непродовольчі товари, ніж на продовольчі. Іншими словами, із зростанням доходів споживачі купують більше промислових товарів та послуг, ніж продовольства. Невже тоді поряд із подальшим зростанням ролі сільського господарства в економіці спостерігатиметься посилення зубожіння населення України?

На це економічна теоретична та прикладна література не дає однозначної відповіді. З одного боку, зростаюче сільське господарство може давати вигоди у вигляді нижчих цін на продовольство та більшого продовольчого достатку чи вищих доходів і оплати праці в сільському господарстві. З іншого — зростання продуктивності в сільському господарстві  означає значне скорочення робочої сили, що негативно відображається на доходах та призводить до вимирання сіл. Але одночасно з аграрним розвитком на селі може розвиватися малий бізнес у вигляді переробки чи торгівлі, що результатом має зайнятість поза аграрним сектором. Тобто зв’язки, які поєднують аграрний розвиток та доходи населення, можуть бути різними, і для кожної країни їх потрібно встановлювати індивідуально.

Для України аграрний розвиток асоціюється із зубожінням. Це слідує із дослідження, яке я презентував на 155-му семінарі ЕААЕ в Києві восени. Не вдаючись у деталі, в цьому дослідженні на основі обласних даних за 2000-2014 роки оцінювався зв'язок між рівнем бідності і різними змінними, включно із часткою сільського господарства в ВВП, реальним обсягом с/г виробництва та реальною доданою вартістю аграрного сектору на душу населення. Економетричне оцінювання здійснювалося за допомогою моделювання наведених рівнянь. Бідність вимірювалась як частка витрат домогосподарств на продовольство, яка в 2000 році складала в середньому 69%, у 2014-му — 57%.

Результати економетричного моделювання показують, що із зростанням частки аграрного сектору в економіці України її населення стає біднішим (зростає частка витрат на продовольство за інших рівних умов), а саме — на кожне 10%-е зростання частки аграрного сектору в ВВП частка витрат на продовольство збільшується на 1%. Як і очікувалося, зростання реального валового виробництва теж робить населення біднішим. Лише зростання доданої вартості в сільському господарстві на душу населення зменшує бідність (на 10% зростання доданої вартості бідність зменшується на 0,07% за інших рівних умов). Проте зростання доданої вартості в інших секторах економіки дає майже в 3 рази сильніший ефект на бідність.

Олег Нів'євський, економіст, член Експертної ради УКАБ

Мультимедіа