До їхнього стенду на «Схід-Експо 2017» не підступитися. Чутки про смачнючі сири розлетілися миттєво: покупці набирали собі, колегам, сусідам. А наприкінці другого дня виставки цей бренд отримав приз «Бізнес глядацьких симпатій».
У Донецьку Юркови мали мирні професії садівника і ландшафтного дизайнера. З початком війни довго не могли виїхати з окупованого міста: доглядали важкохвору маму Володимира. І тільки після її смерті переїхали до колишнього батьківського дачного будиночку на околиці Краматорська.
«Розуміли одне: мусимо щось робити, — розповідає подружжя. — Коли спалені мости, треба розпочинати життя заново. Інакше впадеш у зневіру та депресію, але ми цього не допустили».
Відтоді вони встають щодня о 5-й ранку і не мають часу присісти до пізнього вечора. «Тільки ми не називаємо це роботою, — уточнює Людмила. — Просто робимо все для власного задоволення. Страшенно любимо м’які сири, тому і варимо саме їх».
Із дитинства знали смак натуральних продуктів, якими ласували у бабусь-дідусів у селі. Завжди були близькими до природи. «Сир — це дуже живий продукт, він так гарно зріє, — говорять Юркови. — Не можемо взяти в руки зброю і воювати. Але можемо щось робити для того, щоби жити у новій країні. Це наша передова. Наша опора».
Від такої простої правди та щирості ріже в очах і перехоплює подих… «Ми спробували місцеве молоко, воно нам надзвичайно сподобалося, напитися не могли, — розповідає Людмила про початок свого бізнесу. — Перші літри закупили на 300 гривень. Більше й не було».
Рецепти улюбленого «Осетинського» підгледіли в Інтернеті, але в процесі додавали до технології і свої нюанси. Кажуть, сир дуже реагує на настрій, з яким його готуєш.
Випробували свій продукт на ринку. Там доти продавалася хіба що бринза. А Юркови принесли дорожчий у півтора раза м’який сир. Багато хто казав, що покупців на нього не буде. Насправді ж поціновувачі знайшлися. І, до речі, залишаються вірними особливому смаку й досі.
Нові сировари почали потрошку, але щодня збільшували об’єми. До того ж і експериментували з добавками. Тепер в асортименті є сир з кропом, горіхами, оливками, прованськими травами і паприкою. А ще родина гурманить, злегка підсмажуючи сир або готуючи його на грилі. Для цього годиться кіпрський м’ятний «Халумі», виробництво якого теж освоїли.
Цікавимось, хто ж таку креативну назву для їхнього бізнесу придумав? Виявляється, син із друзями у Києві зоригінальничали. З їхньої легкої руки бренд запустився чудово. Відтоді на синові, графічному дизайнерові, ще й відповідальність за цікаву упаковку, рекламну продукцію. Так розподілили обов’язки.
В одній команді із подружжям працює і брат Людмили Сергій Долгопольський. Спочатку справлялися на виробництві утрьох. А коли воно трохи розрослося, змогли ще найняти співробітника, що допомагає у транспортуванні, а також реалізатора продукції на ринку.
Присадибну діляночку з 14 соток вже розпланували під різні проекти. Мовляв, треба ж цікаві добавки для сиру вирощувати.
А от новий етап розвитку допомогли розпочати друзі. Якось принесли інформацію про грант чеської гуманітарної неурядової організації «Людина в біді» (People in need). Юркови згадують, що поставилися до пропозиції скептично, друзі буквально вмовили заповнити анкету, самі ж її відправили. Тим приємніше було дізнатися, що грант на 20 тисяч гривень таки виграли!
Викласти стратегію на папері, скласти початковий бізнес-план найкраще вдалося Сергієві. Він і на виставці намагається не пропускати тренінги та майстер-класи відомих бізнес-консультантів. Отже, «Скажи CHEESE» на гроші гранту змогли придбати перше обладнання — пастеризатор і вакууматор.
«Отримати обладнання для нас було принциповим питанням, — уточнює Людмила. — Щоби дотримуватись технології. До того ж поставили на машину газове обладнання, щоб зменшити собівартість своєї продукції».
Тепер родина не втомлюється усім розповідати і радити брати участь у грантових проектах. Бо насправді це доступно і вигідно. Так увійшли у смак, що успішно реалізували і другий проект — від ПРООН — програми розвитку ООН в Україні. Нарешті розпочали будівництво омріяного приміщення під професійну сироварню. Досі ж варили свої сири просто на звичайній кухні. Крім того, вже розрахували, як обладнають спеціальне приміщення з холодильниками для твердих сирів, яким потрібен певний період для дозрівання.
«Коли просто чекаєш на допомогу — точно не дочекаєшся. Для початку потрібно самому щось зробити, щось віддати, вкласти у справу, тільки після цього отримаєш допомогу, — така головна порада від Людмили Юркової. — Бачимо, що все можливо. Нас ніщо не лякає».
А Володимир додає важливе спостереження: «На наших очах оживають родини тих селян, у кого ми беремо в селах молоко. Вони спеціально ще докуповують корів, щоби далі з нами працювати. Зараз таких родин у радіусі 50 км — 17. Вони ж прислухаються і до наших прохань краще годувати тварин, правильно організовувати їхній раціон, поліпшувати їх утримання. Усі знають, що ми ретельно обираємо, з ким працювати, щоби мати справді якісніше молоко. Це така гарна конкуренція. Хочеться вірити, що ми у такий спосіб допомагаємо розвиватися селам. Ми насправді зрозуміли, що починаємо надихати інших».
Подружжя згадує реакцію представників чеської організації «Людина в біді», котрі приїхали перевіряти дію своїх вкладень у бізнес сироварів: «Вони порахували елементарне. Дуже цікаво, кажуть. Ми дали вам тисячу доларів один раз. А ви тепер ЩОМІСЯЧНО повертаєте цю тисячу у свій регіон, розплачуючись за молоко із селянами. Воно і справді так, ми й не замислювались, просто працюємо».
Звісно, цікавимось, як і куди готова продукція реалізовується. Юркови розповідають про базу постійних клієнтів. Виявляється, крім місцевого ринку, сири з веселою назвою беруть на реалізацію київський магазин «Свій смак», торговельні точки в Одесі, Дніпропетровську, Трускавці, постійні замовники із соцмереж.
«Для транспортування влітку ми маємо спеціальні сумки-холодильники, знаємо перевізників зі спецобладнанням, — ділиться Людмила. — Наші сири, особливо «Халумі», не втрачають своїх якостей після заморожування, тому проблем із доставкою немає. Часто користуємось і «Новою поштою». У нас невелике підприємство, тому можемо бути гнучкими. Замовлення на 2-3-4 варки наперед маємо завжди».
А знаєте, які у команди «Скажи CHEESE» грандіозні плани з поміткою «мега»? Відкрити 5 сироварень поблизу 5 українських міст-мільйонників! І, можливо, навіть розводити власних корів у майбутньому. Володимир навіть планує колись вивести свої сири на експорт.
Чи повернуться колись у рідний Донецьк?
«Ми знаємо, що там люди на межі, — з біллю розповідають Людмила та Володимир. — Для тих, хто там чекає на повернення України, патріотизм означає значно більше, ніж для тих, хто не знав війни. Ми не повернемося у Донецьк, але будемо годувати його гарними живими сирами. Будемо своїм досвідом піднімати дух. Показувати, що кожен може розвинути свої здібності. Тільки треба рухатися у потрібному напрямку, долати труднощі — і тоді успіх стане реальністю».
Ірина Садова, AgroPortal.ua

Zinka. Побачити виробництво зсередини

Святослав Вакарчук заспівав для аграріїв в полі під час жнив

UCAB FOOTBALL CUP 2026. Літні ігри

Індекс цін на молочну продукцію Global Dairy Trade (GDT) на торгах 18 серпня зріс на 2,3% — до $3,87 тис.

Стрімке збільшення пропозиції європейської продукції загострює конкуренцію на ринку сирів України.

Суттєве зростання постачань до України сирів із Європи на тлі сезонного зниження споживання посилило конкуренцію на внутрішньому ринку.

Пристрасть до натуральної їжі та глибока повага до сировини — це головні орієнтири в роботі сироварні Soldattorpets Mejeri у Швеції. Ферма працює за принципами сталого виробництва. За словами її власників, цей підхід поєднує водночас економічний та екологічний складники, адже бізнес має бути життєздатним фінансово, але водночас працювати в гармонії з довкіллям.

Створення Virtuoso by Lukachivka починалося зі 120 тварин. На старті власники закладали правильну генетику стада та максимально орієнтувалися на європейські стандарти. Сьогодні поголів’я ферми налічує близько 200 кіз.

«Агро-містечко» (smart village) планують створити у с. Красносілка Одеської області для внутрішньо переміщених осіб із Покровської громади.

На Донеччині стартувала збиральна кампанія, однак через російську окупацію, мінування полів та будівництво фортифікацій аграрії засіяли лише близько 10% площ порівняно з довоєнним періодом.

Фермер Григорій Наконечний, який мешкає у Лохвицькій територіальній громаді Миргородського району Полтавської області, пропонує постраждалим тваринникам варіант релокації.

На Донеччині наразі працює тільки невелика частина суб’єктів господарювання агропромислового комплексу, які діяли на території регіону до повномасштабної війни.

З початком повномасштабного вторгнення Нацбанк заборонив видавати кредити компаніям, які знаходяться в прифронтовій зоні. Крім того, страхові компанії не страхують об'єкти у воєнний час, відповідно, банки не видають кредити, якщо об'єкт не застрахований.