Німецький погляд на відновлення української популяції буйволів

29 квітня 2019, 07:00 4844

В Україні є велика кількість неймовірних та цікавих місць. Мандруючи Закарпаттям, можна зустріти дійсно унікальні ферми. Однією із таких є ферма «Спасіння карпатських буйволів».

Мішелю Якобі 33 роки, він походить з міста Кіль, що на півночі Німеччини, між Гамбургом і данським кордоном. Його батьки — бізнесмени і мають власні підприємства, а брат нещодавно відкрив свою фабрику. Мішель пішов іншим шляхом. Він отримав освіту лісника-еколога у Фрайбурзі — місті на кордоні з Францією і Швейцарією, але не хотів лишатися і працювати у власній країні.

«Мені здалося, що в Україні я зможу знайти ще ті еко-умови наших пращурів, бо у Німеччині їх вже немає. Люди мають жити ближче до природи, це те, що я хочу показати на своєму прикладі», — говорить Якобі. 

Мішель спершу приїхав у комуну Лонго Май і допомагав у Нижньому селищі. Потім почав цікавитися буйволами. Знайшов кілька благодійних фондів, що допомогли, кілька сільських голів дали йому землю, яка залишилася від уже нічийних колгоспів, і Мішель почав збирати буйволів із околиць.

У Чумальово в нього вже друга ферма, перша у Стеблівці. Мішель каже, що в Чумальово краще, бо значно далі від людей і майже немає сміття. На літо буйволи відправляються на полонину Пересліп у Рахівській район. Туди вони йдуть з Мішелем більше тижня, зупиняючись у різних місцях на нічліг.

Розведення буйволів не можна назвати бізнесом. Утримувати все це господарство Мішелю дає змогу виробництво буйволового молока і сиру. Кілограм сиру коштує 200 гривень. Самих буйволів ніхто не купує. Їм немає ціни.

«Я можу назвати будь-яку ціну. Нормальна вартість — близько двох тисяч євро. Але і за п'ятсот євро буйвола ніхто не купить. Часом купують, півроку з ними помучаться і ріжуть на м'ясо. Дзвонять і кажуть: «Забирай назад, чоловіче, своїх тупих буйволів». За останні два роки в мене не купили жодного. Усі кажуть, що карпатський буйвол — тупий. Але він не тупий, навпаки — він як людина. Він не буде вам робити бізнес, він може вам допомагати в господарстві, але не більше. В мене з десяти буйволів на цій фермі молоко дають тільки три. Решта все ще мені не довіряє», — додає він. 

Мішель дуже розумно підходить до організації процесів на своїй фермі. Нещодавно він створив племінну книгу, генетичний резерв у центрі Закарпаття — на «Салдобоші», а також активну мережу розплідників із п'ятьма генетичними лініями. Мішель намагається показати людям, як можна тримати буйволів, що для цього потрібно, які умови. Він намагається відновити історичний ланцюжок. П'ять років тому, коли Мішель починав займатися цією справою, він часто організовував зустрічі з тими, хто раніше тримав буйволів і має певний досвід.

«Я зрозумів, що тут взагалі ніхто не знає, як за ними треба доглядати. Я, німець, давав місцевим семінари із догляду за твариною, що живе тут півтори тисячі років», — говорить з посмішкою Мішель. 

Фермер постійно приймає у себе волонтерів. Каже, що це страшенно важка робота. З ними буває важче, ніж з тваринами, бо поведінка тварин більш передбачувана. Волонтери приїжджають на занадто короткий термін, тільки починають вливатися у процес, як вже необхідно їхати геть. У Чумальово є також стара ферма, де живуть його кози. Там у нього є свійська гуцульська корова і карпатська волохата свиня.

Таких свиней загалом лишилося всього близько п'ятисот, з них 50 — у Мішеля. Половину популяції карпатських буйволів, якщо не більше, тримає саме він. 

Дороги тут дуже погані, немає ані краплини асфальту. Після дощу глина налипає величезними шматками на взуття, але Мішель і в цьому бачить свій позитив — люди сюди рідко доходять. Єдина дорога, що існує поруч, веде до монастиря, і сміття час від часу з'являється саме звідти.

Мішель постійно розшукує тих, хто бажає приєднатися до нього. Він п'ять років прожив тут без душу і нормальних умов. Але тепер каже, що все ж хоче створити якісь побутові умови, бо щороку до нього приїжджають батьки, у яких серйозний бізнес у Німеччині, і їм важко звикнути до його грязюки. Справ у Мішеля купа, планів безліч.

Ось так німець, що не має жодного українського коріння, залишився тут і вивчив місцеву мову, навчився розводити місцевих тварин і робити власний бізнес.


AgroPortal.ua за матеріалами Ukrainer.net