logo

Як вівчарі за сезон заробляють 50 тис. грн

01 серпня 2019, 07:00 7738

Гори та полонини — це місце щоденного трудового подвигу вівчарів, це літній прихисток для овечої отари в 500 і більше голів, це місце перепочинку для туристів, що ходять горами, і навіть — точка гастротуризму, бо тут дегустують сир, бриндзю та вурду, це, зрештою, місце заробітку для тих, хто у ХХІ столітті хоче вівчарити, як то робили дідо і батько.

Михайло Литвин родом із села Глибокий Потік, вівчарює на полонині вже 15 років. Має своїх 20 овець, але тут разом із трьома колегами випасають загальне стадо трохи більше як у 450 голів. На полонину в цьому році прийшли першого червня, підуть униз в середині серпня.

«У нас збірне стадо — ґазди віддають по 5-10 своїх домашніх овець, дехто 20, 50 голів, а є люди, які й по 400 овець мають. В нашому селі майже кожен овець тримає — собі на сир та на м'ясо, та й на продаж», — розповідає вівчар.

На полонині троє вівчарів на день виготовляють до 70 кг сиру та вурди. Вівчар Іван Філіп, колега Литвина, каже, що від 100 овець мають 700 кг сиру, на день виготовляють десь 60 кг, але ця кількість зменшується до осені, бо й молока у вівці стає менше. Раз на кілька днів до них приїжджає знизу головний вівчар з «уазиком», звозить усе те в село, віддає ґаздам або ж продає.

«Чоловік, котрий має 20 овець, отримує з них 140 кг сиру, це крім вурди (сир, який відварюють із сироватки з додаванням молока), але він то не з'їсть, треба продати. Так само ягнята — з цих 20 овець матиме молодого м'яса близько 300 кг, то він їх також не з'їсть, мусить продати», — додає Михайло.

Заробіток вівчарів складає по 250 гривень за голову. За сезон, якщо добре працювати, можна заробити 50 тисяч. Але якщо хисту немає, то можна і з 20-ма тисячами потім піти вниз.

«Це тяжкі гроші, — каже Михайло, — Я цю роботу дуже люблю, тому виходжу на полонину. Я з 16 років ходив помагати старим вівчарям, то, скажу вам, до цього треба мати хист і любов. Бо тут ані спочинку, ані спання немає: на сон є 4 години, встаємо о 3-й ранку, коли більше овець, під 500, то й раніше, о 2-й годині, аби встигнути до світанку їх передоїти та вигнати на пашу на полонину. Не поженеш вчасно — не напасуться добре, не напасуться — не буде молока, а отже й сиру, а не буде сиру — не заробиш нічого».

Після закінчення сезону карпатські трударі не спочивають, їдуть на заробітки. Хто в Москву, хто в Чехію, хто в Румунію, по будівництвах. «Я от, — додає Іван, — у минулому році в Чечні був, сад там одному чоловіку закладав, я то вмію і люблю робити. На будівництві вигідніше робити, проте я люблю полонину і не залишу її, то, вважайте, хобі таке у мене».

Вівчарів щороку меншає, адже молодь нині цим не цікавиться. «Уже з весни стільки раз мінялися тут: один прийшов, три дні побув, каже, йду геть, другий — так само. То таке діло, що хто не хоче на полонині бути, того не змусиш. Немає такого закону. Вівчар з полониною — як муж із жоною: якщо розлучилися — то все», — додає Іван.

AgroPortal.ua за матеріалами Ukrinform.ua

Мультимедіа

Читати по темi