Як дві жінки створили успішну козячу ферму в Карпатах

Не було би щастя, так нещастя допомогло

Катерина Тарасенко, більше відома за своїм псевдонімом Лісова, є переселенкою із Алчевська. Має дві освіти — інженера-електрика та економіста-маркетолога. Однак у рідному місті залишатися не змогла, відколи на сході України розпочалася війна.  

«Із початком бойових дій я була навіть не в Алчевську, а в Лимані поблизу Слов’янська (тоді ще Красний Лиман), де відбувалися чи не найбільші збройні конфлікти за всю історію АТО, як я потім читала. Там була із сином, няньчила свою онучку, їй було всього 10 місяців. Та оскільки в мене ІІ група інвалідності, то було складно: швидка не працювала, аптеки теж. Я б там не вижила, тож діти вирішили відправити мене кудись-інде», — каже жінка.

Спочатку Катерина три тижні пролежала у харківській лікарні, потім в Одесі, Києві. І після пів року таких переїздів вона знову повернулася до дітей в Червоний Лиман, коли він був уже з українського боку, і сказала, що не зможе так жити. Ті постріли не давали їй спокою — найменший поштовх, рух, зізнається, і ставало набагато гірше.

«Нещодавно Фейсбук нагадав мені допис п’ятирічної давнини, коли виникла ідея переїхати: «1 січня — чудова дата почати все заново». Я написала, що шукаю хатинку в селі з маленьким городом, де б могла щось вирощувати. Потім активно шукала село, яке б мене прийняло. До мого переліку потрапили села Орів, Ямельниця, Крушельниця, Урич. Я там ніколи не була, але почала телефонувати», — розповідає Катерина-старша.

Багатодітна мати Катерина-молодша Ільків якраз жила в Орові, що за 150 км від Львова. За освітою — медсестра. На той час вона, двічі вдова з трьома дітьми, жила в хаті з батьками та братом. У їхньому селі була база «Карпатські полонини», яка приймала переселенців на деякий час пожити безкоштовно. Туди вирушила Катерина Тарасенко-Лісова у пошуках будинку для оренди. За кілька днів вона знайшла хатинку в оренду по сусідству з Катериною-молодшою.  

Бізнес із однієї кози

Протягом року жінки спілкувалися і здружилися. Виявилося, що в них багато спільного: Катерина Ільків закінчила художню школу, а Катерина Лісова дуже любить малювати. Катерина-старша закінчила музичну школу, а Ільків любить музику. Смаки в музиці, до речі, в них теж збігаються, незважаючи на різницю у віці. Жінки слухають Вівальді й Баха, Rammstein та реп-виконавців.

За деякий час у Катерини-старшої з’явилась старенька кізочка, яку подарувала їй бабця молодшої Катерини. Уже після цього у Лісової з'явилася мрія про власну ферму. А після першого року життя в Карпатах у Катерини-молодшої згорів будинок. Вона з дітьми спочатку місяць мешкала з Катериною-старшою, а потім їй знайшли стареньку хатинку на краю села. Саме тоді дві Катерини побачили в інтернеті інформацію, що переселенцям дають гранти на розвиток підприємництва.

«Я дуже прикипіла до кіз, вони так мені сподобалися! А до того я навіть не бачила наживо ні корів, ні кіз. Катеринка мене всьому вчила і досі вчить», — зізнається Катерина-старша.

У минулому Катерина-старша Лісова була маркетологом, писала багато бізнес-планів і мала заготовки. Тоді, пригадує, за чотири години зробила бізнес-план для козячої ферми. Потім до села приїхала комісія, а в господарстві Катерин не було нічого: ані посуду, ані меблів.

«У нас була дуже «весела» ситуація. У Каті ж перед тим вщент згоріла оселя, а я приїхала з маленькою валізою і рюкзаком. У комісії сказали, що наш план увійшов до 24 найкращих із 136, але грантів було тоді лише 18. Та ми вирішили боротися до останнього. Я звернулась до друзів, родичів. Нам зібрали гроші на перші закупки. Почали купувати кіз, а фото кожної виставляти на сайт грантодавця. Нас самих все це захопило, бо з просуванням було легко — на шостій козі грантодавці здалися і сказали, щоб ми обирали обладнання, бо їм вже досить фото наших кіз», — розповідає Катерина-старша.

Тоді жінки придбали перші два холодильники, породистого цапа, каструлі тощо. До осені почали думати, що треба робити сири, бо це легше, ніж везти молоко до Львова. Катерина Лісова робила, а Ільків коптила. Тоді ж Катерина-молодша знайшла хатинку на горі в кінці села, половину кіз доглядала в себе, а іншу половину — Катерина-старша.

Окрім сиру, тепер ще й туристи

У 2017 році на фермі двох Катерин народилося ще 25 козенят. Також жінки взяли ще два гранти: для малозабезпечених від міжнародної організації з міграції «Самозайнятість» і «Рука допомоги». Тоді ж, наприкінці 2017-го, їм запропонували переїхати в Тухлю.

«Ми познайомилися з чиновниками Сколівського району. Нам сказали, що в Тухлі більше перспектив, адже це туристичний пункт. За два тижні ми переїхали, нам допомогли знайти дві стареньких хатки. Зима була тоді дуже важка, ми втратили майже половину стада. Умови були жахливі. Але у 2018 році влітку орендували інше приміщення — стару колгоспну ферму. Тут, звичайно, оренда вища, але для нас це шанс розмістити кіз та іншу худобу», — каже Катерина Лісова.

Стадо жінки досі не збільшують: у них 35 кіз — 22 дійні та 13 підлітків, а ще 2 цапи. Є овечка з баранчиком, два ягняти. Котедж «Чотири сезони» зі Славська подарував фермі верхового коня, який тепер теж там живе і розважає туристів. Також у жінок є пташиний двір — кури, качки, гуси, індики, згодом замовили цесарок і фазанів та готуватимуть клітки для перепела. Катерини планують зробити контактну ферму свійської худоби, де будуть усі тварини, яких можна утримувати в господарстві, окрім корів, адже Катерина-старша зізнається, що їх побоюється.

Робочий ритм

Здебільшого жінки працюють вдвох, за змінним графіком. Якщо влітку, то Катерина-старша прокидається о 5:00-05:30 і працює до 10:00. А Катерина-молодша спить довше — до 9:00-10:00, поки туристи не наїдуть, але працювати потім може до самого ранку. Варити сири і коптити їх виходить лише пізно ввечері, бо протягом дня на фермі людно. У міжсезоння, кажуть, графік трохи легший.

«Є певні групи гідів, які про нас знають і привозять часто сформовані групи. Друга категорія — це люди, які проїжджають повз: побачили і заїхали. Третя — це таксисти зі Сколе, Славська, Рожанки, які з нами співпрацюють і привозять туристів. Четверта — це ті, хто про нас знає, читає і заїжджає. Ми працюємо як для одного туриста, так і для п’ятдесяти», — каже Катерина-старша.

«У нас постійний дефіцит продукції, катастрофічно не вистачає сирів, бо людей завжди дуже багато. Сьогодні, приміром, продавали сири щойно засолені й пояснювали, що поки доїдете додому, сир просолиться», — зізнається Катерина Лісова.

Зась класичним сирам!

На фермі не виготовляють відомих чи класичних сирів, які знають всі. Із самого початку жінки вирішили, що копіювати нікого не будуть, а хочуть створювати власний особливий асортимент. Творчі ідеї Катерини-молодшої вже навіть «запозичають» конкуренти. Тому жінки задумуються над тим, щоби патентувати свою продукцію.

«Минулим літом в нас було 14 сортів сиру, зараз менше. Це пов’язано з тим, що восени кози були вагітні, не доїлися. Але нам все одно прийдеться докупляти молоко, от шукаємо варіанти кооперації з фермами, у яких не такий збут, як у нас, і які готові продавати нам якісну продукцію. Поступово починаємо розуміти — треба робити кооператив, де об’єднаються наші сімейні ферми», — розповідає Катерина-старша.

Жінки кажуть, що хочуть донести до людей, що природа і домашні тварини — це здорово і класно. Вони прагнуть допомагати у відродженні фермерства в Україні й уже навіть мають послідовників із Тернополя, Хмельницького, Львівщини та Житомирщини. Люди приїжджають на ферму двох Катерин, де жінки часом проводять тренінги, діляться досвідом про те, як не боятися і почати, створити власну справу, як враховувати побажання клієнтів.

AgroPortal.ua за матеріалами Тvoemisto.tv