Виробникам нішевих культур потрібно бути першопрохідцями

Адже альтернативних варіантів, які є і більш рентабельними і простими у виробництві, на ринку достатньо. Втім, ніша є, а з нею — і перспективи.

Очевидним орієнтиром для галузі є пивоваріння, обсяги якого в Україні за останнє десятиліття скоротилися майже удвічі (у відповідь на збільшення вартості акцизу), що, звичайно, підкосило і виробництво пивоварних сортів ячменю, обмеживши для аграріїв можливості місцевого ринку збуту та змусивши шукати альтернативи на зовнішніх ринках.

Так, незважаючи на продовження спаду у пивоварінні у 2016 році (-7,4%), виробництво солоду в той самий час зросло на 1,3%, сягнувши відмітки в 288,5 тис. тонн, понад 80,7 тис. тонн (28%) з яких було експортовано впродовж січня-листопада.

Експорт до Європи (хоч і можливий) навряд чи варто вважати перспективним — ЄС є не тільки найбільшим виробником ячменю в світі (59,7 млн тонн; 41,5% світового виробництва), а й найбільшим виробником солоду, близько 42% глобальних потужностей якого зосереджено саме в ЄС. Тому, незважаючи на близькість та високу платоспроможність регіону, до країн Європи за січень-листопад 2016 року було спрямовано лише 9% експорту вітчизняного солоду.

Не варто також забувати про конкуренцію на світовому ринку — найбільшими експортерами пивоварного ячменю на світовому ринку є Австралія (1,75 млн тонн), Канада (1 млн тонн) та ЄС (1 млн тонн).

«N. B.!» Своя ніша: мистецтво заробляти на пивоварному ячмені

Найбільш перспективними в сучасних умовах напрямками експорту пивоварного ячменю та солоду можна вважати країни Африки та Азії —  сукупні імпортні потреби двох регіонів в ячменю для пивоваріння оцінюються в 3 млн тонн. Найбільшою потреба в імпорті є в Китаї — 2,6 млн тонн. Викликано це, перш за все, стрімким ростом виробництва пива в Піднебесній, обсяги якого за останні 15 років майже потроїлися (+186%).

Що стосується виробництва нішевих загалом, то тут однозначного «рецепту успіху» просто немає — перспективи та гальмівні фактори повинні аналізуватися щодо кожної окремої культури. Тим, хто таки вирішив взятися за нішеве виробництво, потрібно бути готовим до необхідності стати першопрохідцем — складнощі можуть виникати буквально на кожному етапі, починаючи від закупки посадкового матеріалу і закінчуючи збутом готової продукції. Тому в сучасних умовах виробництво нішевих найбільш доцільним є для уже діючих та прибуткових сільськогосподарських підприємств, за умови порівняно невеликої частки у структурі — близько 20%.

Дмитро Дейна, аналітик Української аграрної конфедерації