Таку думку висловив завкафедрою агрометеорології Одеського екологічного університету, академік Анатолій Польовий.
«Багато що залежить від уміння і готовності аграріїв реагувати на зміни: шляхом зрошення сільгоспугідь або заміни традиційних сортів агрокультур посухостійкими гібридами, застосування нових прийомів обробки ґрунтів, що зменшують випаровування вологи з полів. Інакше кажучи, фермери опинилися перед жорстким вибором: або оновлення агротехнологій, або розорення… Разом із тим у глобальному потеплінні є і плюси: збільшується тривалість вегетаційного періоду, розширюються можливості для обробітку пожнивних високоврожайних сортів, наприклад, сої або проса», — зауважив він.
Анатолій Польовий підкреслив, що внаслідок змін клімату порушено багато процесів. З одного боку, погіршилися умови вирощування традиційних для півдня України агрокультур, виникли ризики зниження їхньої продуктивності та якості, в тому числі внаслідок ураження озимих хворобами та вилягання колосових на полях. А з іншого, збільшився беззаморозковий період, що забезпечує обробіток більш пізньостиглих сортів. Водночас останніми десятиліттями заморозки до -8°С трапляються і в травні, як це було у 2000 і 2003 роках, внаслідок чого були пошкоджені посіви озимих культур у стадії активної вегетації. Ніколи протягом минулого століття агрономи такого явища не спостерігали.
«На мій погляд, найважливішим фактором адаптації в умовах Одещини є відновлення і модернізація зношеної більш ніж на 80% системи іригації, в тому числі ремонт насосних станцій і каналів, а також реконструкція внутрішньогосподарської мережі водорегулюючих споруд, що може покращити еколого-меліоративний стан частини напівзасушливих ґрунтів. І бачу, що Кабмін вже простягнув руку підтримки агровиробникам Одещини…», — сказав він.
І додав, що іригація — не панацея, якщо врахувати, що шляхом відновлення насосних станцій, магістральних каналів і внутрішньогосподарських водорегулюючих споруд можна подати цілющу вологу лише до частини сільгоспугідь.
«Успішна адаптація можлива в результаті застосування сучасних агротехнологій, фунгіцидної обробки насіння, використання районованих сортів озимих з високим коефіцієнтом кущіння, стійких до вилягання і посушливих природних умов.
Однак я би не ризикнув стверджувати, що у більшості агрогосподарств Одещини були враховані ці вимоги: наприклад — цього року, коли умови розвитку рослин озимих культур були практично оптимальними. Тому можу прогнозувати, з одного боку, більш високий валовий збір зернових і зернобобових, якщо порівняти з посушливим 2020 р. А з іншого — суттєвий приріст заражень зерна різними хворобами внаслідок «підмоклих» жнив — проливних дощів у період дозрівання рослин. Це, безсумнівно, спричинить втрати від 20 до 30% доходів агрофірм, які знехтували передпосівною обробкою насіння фунгіцидами», — пояснює експерт.
Анатолій Польовий вважає, що це результати не стільки липневих злив, які супроводжувалися поривами шквальних вітрів, що зламали або схилили стебла до землі, як марних спроб деяких агровиробників заощадити на закупівлі насіння елітних низькорослих сортів пшениці, стійких до вилягання.
«Я вважаю, що в посушливих умовах півдня України багато аграріїв виправдано використовують технологію обробки землі No-till, основний принцип якої: зерно — людям, все інше — ґрунту. Оскільки мінімальна обробка ґрунту спрямована на максимальне збереження у ньому вологи і деяке поповнення гумусу, а також покращення хімічних і біологічних властивостей. Крім того, випробувана фермерами багатьох країн «нульова» ґрунтозахисна технологія… протистоїть водній та вітровій ерозії ґрунтів. Не можна також забувати про сівозміни, які багато в чому порушені і, на жаль, погано дотримуються.
Мабуть, невеликим фермерським господарствам варто було б подумати про зміну структури посівних площ, обов'язкове страхування посівів у наростаючих посушливих умовах і перейти від переважно зерновиробництва до обробітку більш посухостійких просяних культур, а за наявності зрошення — до обробітку овочевих культур», — вважає він.
Анатолій Польовий зауважив, що використання насіння нових скоростиглих сортів зернових, стійких до екстремальних факторів навколишнього середовища, дає можливість українським фермерам, які дотримуються вимог агротехнологій, не просто домагатися високої врожайності озимих, а й вирощувати по два врожаї на рік. Наприклад, після збору у липні врожаю ячменю або пшениці — засівати сільгоспугіддя насінням «стерньових» культур — скоростиглих гібридів соняшнику, сої, проса або вирощувати не менш високоприбуткові овочі та ягоди.
«Власне, такі агропідприємства, як херсонське фермерське господарство «Віко», «Стоянов» на Одещині та інші, вже не перший рік збирають по два врожаї на рік, домагаючись високої віддачі поливної ниви.
Можливо, це і є один із тих господарських маневрів, що застосовуються агропідприємцями Ізраїлю, Туреччини та інших країн, які працюють в складних кліматичних умовах? Коли окупність проєктів зі встановлення сучасних систем зрошення сільгоспугідь забезпечується додатковим прибутком за рахунок вирощування повторних врожаїв агрокультур? Вважаю, що вивчення кращого досвіду агропідприємств цих країн, які працюють в зонах ризикованого землеробства, цілком може стати в нагоді південноукраїнським фермерам», — підсумував експерт.
AgroPortal.ua за матеріалами «Укрінформ»