Агрокластери не створюються директивно, а виростають з ініціативи
Таку думку висловила кандидат економічних наук, доцент кафедри туризму та рекреації Київського національного торговельно-економічного університету Юлія Забалдіна.
«Кластер ми розуміємо як неформальне об'єднання територіально сконцентрованих підприємств та інших зацікавлених суб'єктів, котрих ми називаємо стейкхолдерами, між якими формуються тісні зв'язки, причому не тільки виробничі, а й інформаційні, фінансові. Внаслідок взаємодії на території створюються додаткові умови для розвитку і це позитивно відбивається на добробуті громади. Хотілося б підкреслити, що кластер не створюється директивно або за ініціативи влади, він поступово формується сам по собі», — сказала вона.
Експерт нагадала, що Україна пережила злет, падіння і зараз переживаємо нове піднесення кластеризації.
«На початку 2000 років країна захопилась ідеєю кластеризації, внаслідок чого в багатьох регіонах України було з помпою проголошено про створення кластерів, але де вони зараз, ніхто не знає. Справа в тому, що кластери неможливо створити, це принципово невірний підхід», — сказала вона.
За словами Забалдіної, спочатку в межах конкретної території фіксується пожвавлення зв'язків між підприємницькими структурами, наприклад, між фермерами, переробниками сільськогосподарської продукції, виробниками товарів і послуг, оптовими та роздрібними посередниками, іншими організаціями та установами, і створюються для них сприятливі умови, залучаються наукові установи, здійснюється фінансування певних інфраструктурних проектів тощо.
Експерт також вважає, що для функціонування агрокластеру необхідне створення певних інституцій.
«По-перше, повинна бути громадська організація, яка перебирає на себе частково функції наглядової ради кластера, стежить за тим, щоб розвиток відбувався саме в певному руслі, визначеному дорожньою картою, до цієї громадської організації входять саме ті, кого я назвала стейкхолдерами. Це і фермери, і переробники, і власники навколишніх туристичних бізнесів, ресторанів, готельчиків, і навіть монастир та місцеві активісти. Ця громадська організація відстежує і керує процесами, вона ж може залучати гроші від зарубіжних грантодавців», — пояснила вона.
Також, на думку Забалдіної, важливим у створенні кластера є лідер, якого часто дуже важко виявити.
«Це має бути авторитетна вагома людина, у якої ще й до цього є наснага для громадської роботи. Бо переважна більшість сільського населення, як правило, пенсійного віку. Наприклад, ми зараз працюємо в селах Казавчин і Бугове Гайворонського району Кіровоградської області. Провели там опитування перед тим, як розробляти стратегію розвитку, і були дуже здивовані, що 97% опитаних висловили повну довіру сільському голові. Для українського села це небувалий рівень довіри, отже, сільський голова є справжнім лідером: і формальним, і неформальним. Але найчастіше лідером виступає місцевий підприємець, фермер, переробник. Головне, щоб він загорівся ідеєю розвитку кластера. Важливо також згуртувати та розворушити громаду», — додала вона.
Експерт підкреслила, що кластеризація надзвичайно цементує зв'язки між людьми. Завдяки цим процесам населення території перетворюється на справжню громаду. Як і в будь-якій справі працюють ті, кому це цікаво, які бачать себе в цьому процесі і згодом стають його драйверами. Кластер, безумовно, згуртовує, вважає вона.
«Не секрет, що українці — великі індивідуалісти, скептики, які не довіряють одне одному, є великою проблемою підштовхнути їх до роботи в команді, іноді вони не вбачають можливостей для такої співпраці через конфлікт інтересів, бо є конкурентами», — сказала Забалдіна.
Однак, за її словами, не дивлячись на усі фактори, запит на «кластеризацію» сьогодні в Україні відбувається знизу.
AgroPortal.ua за матеріалами «Інфоіндустрії»